Закон чи політична доцільність: тест на неупередженість Касаційного суду

Українці мають право знати всю правду про драматичні події 2014 року, а не лише ту, яку їм згодовують представники влади. За кілька днів, 29 листопада, Касаційний Кримінальний суд у складі Верховного суду розгляне касаційну скаргу по справі про державну зраду четвертого президента.
Чи поставить ККС крапку у цій резонансній справі?
Передісторія – коротко
У 2019 році Оболонський районний суд міста Києва розглянув справу четвертого президента і виніс свій вердикт: 13 років позбавлення волі. Апеляційний суд залишив рішення в силі. Чи отримали українці сатисфакцію? Ні. Чому? Занадто багато відкритих питань і нестиковок. Країна хоче справедливого і законного вироку. І не хоче, щоб винні хоч якоюсь мірою уникнули покарання.
Від дня оголошення вироку Оболонським судом юридичну спільноту насторожило, що під час розгляду справи були допущені грубі порушення. А це може бути маневром для відходу назад – визнанням вироку недійсним. А нині в експертному середовищі все більше шириться думка про те, що порушення процесуального законодавства при розгляді справи про держзраду Януковича – допущені умисно, щоб було за що зачепитися, аби скасувати вирок і зовсім звільнити четвертого президента від відповідальності. Звісно, це сколихне Україну.
Події останнього тижня, та брехня, що лилася від перших осіб держави по справі вагнерівців – логічне і закономірне продовження політичного курсу, взятого ще Порошенком і успішно підхопленого Зеленським.
Все – суцільна брехня. А брехня з особливим статусом та градусом цинізму – це реформи. Вірніше, знищення держави під видом її реформування. Стосується всіх сфер. Пореформована по самі вінця медична реформа далася взнаки у пандемію. Недолугість її заокеанських авторів сьогодні щедро оплачується здоров’ям і життям українців. Нова система освіти показала себе під час цьогорічного ЗНО, коли 30% випускників завалили математику. Та найбільша небезпека – у судово-правовій реформі. Якщо вчитися чи лікуватися можна і за кордоном, то мати справу з силовими структурами та судами, можна виключно у своїй країні. Тому дотримання законності тут критично важливе.
А про яку законність йдеться, коли без рішення суду закриваються ЗМІ? І байдуже, кому вони належать. Коли РНБО виходить за межі своїх повноважень і фактично підміняє собою слідство і суд? Це – класична форма узурпації влади. Якщо перші кроки Ради нацбезпеки були не сміливі, тестові для суспільства (як зреагують?), то подальші – впевнені і безапеляційні. А суспільство проковтнуло і промовчало.
А тим часом підоспів ще один серйозний тест на зрілість суспільства: касаційний розгляд справи відносно четвертого президента України Віктора Януковича. Хто тільки не хайпував на цій темі!
Без бонусів лишається тільки суспільство, котре хоче мати вичерпні відповіді про події тих днів 2014 року і справедливого і невідворотного покарання винних. Покарання законного. Інакше Європейський Суд з прав людини з великою долею вірогідності, скасує вирок і звільнить обвинуваченого від будь-якої відповідальності. Є небезпідставне припущення, що саме цього і прагне влада. І тут її інтереси з суспільством категорично розходяться. А провину за скасування вироку, винесено іменем України, влада скине на правоохоронну систему і суд. А принагідно і вже звично – зашельмують корумповану, чи бачите, судову систему. Дуже зручно.
Грубі порушення в першій інстанції – ганьба, але не катастрофа: апеляція може виправити. Яким же було здивування фахівців, коли вона залишила в силі вирок першої інстанції, погодившись з процесуальними порушеннями Оболонського суду і навіть додавши своїх. Далі – остання національна інстанція – Касаційний Кримінальний суд у складі Верховного Суду. На нього вся надія.
Трохи деталей
Як відомо, головним доказом держзради Януковича є лист, яким він 1 березня 2014 року звернувся до президента РФ Путіна з проханням “застосувати на території України збройні сили РФ для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності і захисту населення України”. Між тим, за десять днів до цього, 22 лютого 2014 року, вийшла постанова ВРУ “Про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів президента”. Суд так і не дав відповіді на питання: чи Янукович на момент звернення до РФ був президентом України? Чи звернувся як пересічний громадянин, оскільки на момент звернення статусу президента вже не мав? Питання і досі відкрите і несе в собі небезпеку для вироку.
Такі явні прогалини у рішеннях національних судів загрожують тим, що після оскарження їх у Страсбурзі, вироки будуть визнані незаконними і ніхто не буде покараний. Це найгірший сценарій для України.
Чи дійсно є прагнення влади розібрати на атоми і молекули всі дії високопосадовців, на чолі з Януковичем, та іншої сторони трагічних подій лютого 2014 року? Чи дійсно хоче справедливості, притягнення винних до відповідальності, а не жонглювати законами та вдавати правосуддя? Якщо так, то ця справа повинна бути бездоганною з точки зору дотримання законності та процедури. Щоб не дати можливості “поховати” справу руками європейських суддів. А зараз, з огляду на кількість грубих відвертих порушень, скидається на якусь глобальну змову: нині українські судді та слідчі перед суспільством – “всі в білому”: вони ж винесли вирок – 13 років. А далі – всі претензії – до ЄСПЛ, котрий, імовірніше за все, визнає цей вирок незаконним. Чому це імовірно? Тому, що у справі грубо порушена Конвенція про захист прав людини. А такі справи однозначно підлягають розгляду у Страсбурзі.
Саме тому, порушення треба виправити в Україні. Це реально лише при новому розгляді справи. А рішення про це може ухвалити Касаційний суд, якщо йому, звичайно, стане сміливості не прогнутися під владу. А підстав у касації – більш ніж достатньо.
Ось лише маленька частина найвідвертіших порушень, що тягнуть за собою безумовне скасування вироку. Однак, це не юридичний аналіз. Це те, що впало в око журналісту у матеріалах справи.

Факт перший. Склад суду. За три дні до того, як справа про державну зраду Януковича потрапила до канцелярії Оболонського суду, 7 квітня 2017 року, назва суду та склад колегії були опубліковані у ЗМІ з посиланням на Юрія Луценка, тодішнього генерального прокурора! А 10 квітня справа потрапляє до суду і автоматизована система розподілу (о, диво!) визначає точно ту колегію, котру озвучив Луценко ще три дні тому: Д.Камбулов, В.Дев’ятко та М.Тітов (згодлом Камбулов пішов у відставку і його замінив суддя Васалатій). На очах у всієї країни було скоєно відвертий зухвалий кримінальний злочин: несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду. Зайвим буде говорити, що покараним ніхто не був.

Факт інсайдерський, але цікавий. А судді – хто? Всі три кандидатури були обрані не випадково. Саме ця трійка була “на гачку” у влади. Васалатій – мав дисциплінарне провадження і був на волосині від звільнення. Дев’ятко – це “суддя Майдану”, він позбавляв автомайданівців водійських посвідчень і виносив рішення проти них. Його теж повинні були от-от звільнити. Тітов – “корупційні зв’язки” – він син члена ВККС (на той час). Це і були больові точки суддів, на які і надавила влада. За які місця взяти суддів, щоб досягти бажаного, але незаконного результату, влада добре знає, досвід є. Звісно ж, після винесення потрібного вироку з грубими порушеннями закону – Васалатій та Дев’ятко до відповідальності притягнуті не були. А М.Тітова було призначено суддею Верховного Суду. Їхня суддівська кар’єра була поставлена в залежність від прийняття потрібного владі рішення по справі.

Факт другий. Неможливість ознайомлення зі справою. Суд не дав можливості обвинуваченому виступати у судових дебатах та мати останнє слово. У Конвенції про захист прав людини закріплене фундаментальне право особи на захист – право захищати себе особисто. Це право було порушено, хоча технічна можливість була. Так, у 2016 році, по іншій справі, Янукович був допитаний Святошинським районним судом шляхом відеоконференції з території РФ. Фактично, суд не Януковича позбавив останнього слова. Він позбавив країну можливості почути, що скаже про обставини тих днів четвертий президент.
Факт третій. Порушення судом презумпції невинуватості. В ході досудового слідства та в суді, вищі посадові особи держави, включаючи представників слідчих та судових органів, публічно називали Януковича не інакше, як злочинцем. Це вже було тиском на суд з боку влади. Фактично, влада вже призначила винного.
Факт четвертий. Докази. В основу обвинувачення покладені докази, отримані з порушенням процесуальної форми їх збирання. А значить їх скасувати – елементарно.
Факт п’ятий. Слідчі дії – без санкції. Слідчий-суддя не давав жодної ухвали на провадження негласних слідчих дій. На практиці, така зухвалість автоматично судом відхиляється. Та не тоді, коли є політичний тиск.

А ось апеляційні “перли”

Факт перший. Незаконний склад суду. Головуючий суддя Ю.Трясун категорично не мав права брати участі у кримінальному провадженні, адже він був допитаний як свідок по справі ведення високопосадовцями РФ агресивної війни проти України. А ця справа була виділена в окреме провадження зі справи Януковича. Однак, всупереч закону, відводу судді не відбулося. Одного цього пункту цілком достатньо, щоб справа була скасована.
Факт другий. Упереджене ставлення. Суддя по справі не має права на упереджене ставлення до підсудного. Однак, суддя О. Журавель, саме під час розгляду справи, у соціальних мережах, системно публічно критикував, давав свої зневажливі оцінки обвинуваченому. І всіляко вихваляв свідків – Порошенка та Турчинова. Відповідно до обов’язкових для застосування Бангалорських принципів поведінки судді, суддя зобов’язаний взяти самовідвід, якщо у стороннього спостерігача виникають сумніви в неупередженості. А тут не сумніви, а факти.
Факт третій. Порушення таємниці нарадчої кімнати. Апеляційний суд порушив строк складання та оголошення судового рішення. На оголошення повного тексту вироку, після оголошення його резулятивної частини, є 5 днів. Апеляція ж це зробила за місяць. І весь цей місяць судді мусили перебувати в нарадчій кімнаті по справі Януковича. Однак, вони слухали інші справи, чим грубо порушили чинне законодавство, бо перебуваючи у нарадчій кімнаті, судді можуть робити перерву лише на короткі перерви на обід та нічний відпочинок – з 22 до 6 годин ранку. Наслідок порушення таємниці нарадчої кімнати – скасування вироку.
Факт четвертий. Апеляція не дослідила докази Апеляційний суд не зважив на те, що судом першої інстанції досліджувалися докази не у повному обсязі, а вибірково, були вирваними з загального контексту та вибиралися у межах певних часових проміжків – як було вигідно. Досліджувалося виключно те, що підготувало обвинувачення і відхилялися доводи захисту. Звісно, це не дає об’єктивної картини ймовірного злочину, спотворює зміст та суть справи. Принципу змагальності сторін дотримано не було. І тут мова не про конкретну справу чи прізвища, тут проблема глобальніша – дотримання законності у судах.
Факт п’ятий. Обов’язковий виклик до суду. Зі справи Януковича, за клопотанням обвинувачення, виключили обставину, котра пом’якшує відповідальність. Що впливає на міру покарання, погіршуючи становище особи. А це означає обов’язкову присутність обвинуваченого на судовому засіданні. П.4 ст.401 КПКУ прямо на це вказує: “обвинувачений підлягає обов’язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища…”. Таким чином, вимога КПКУ була порушена, що є прямою підставою для призначення нового розгляду в апеляції. І це вже не на розсуд суду – викликати чи ні обвинуваченого. Тут суд був зобов’язаний це зробити.

Напередодні засідання касаційного суду, можновладці, зокрема Генеральний прокурор Венедіктова, наввипередки коментують майбутній остаточний обвинувальний (як вони впевнені) вирок. Нічого не нагадує? Прізвища генпрокурорів міняються, а система – ні.
Українці мають право знати всю правду про драматичні події 2014 року, а не лише ту, яку їм згодовують представники влади.
The post Закон чи політична доцільність: тест на неупередженість Касаційного суду appeared first on Прямий.