“Третє дихання” нації: як вижити у війні, яка триває довше за наші сили

Джерело: Facebook-сторінка автора
Очікували марафон, але виявилось – це безкінечне чергування у шпиталі, окопі, чаті, тривозі. Ми входимо в етап війни, коли виснаження стає не епізодом, а основою буття. Коли знову доводиться відповідати собі на запитання: як жити далі, знаючи, що “далі” – це ще не мир.
Наша армія – на фронті. Але тил – теж у строю. Тільки інше озброєння: витримка, відповідальність, підтримка. І саме тут ми, як суспільство, стикаємось з парадоксом: ми водночас втомлені – але й не маємо права на втомленість. Як ті що на фронті, так й ті, що у тилу.
Коли політик їде у відпустку – це скандал. Коли в театрі немає квитків – це викликає обурення. Коли хтось усміхається на фото у купальнику – це сприймається як зрада.
Але це фальшива оптика війни. І вона веде нас до катастрофи.
Ні, війна не вимагає виснаження суспільства.
Війна – не режим святої інквізиції, де щастя під забороною, а відпочинок – кримінал. Ми не маємо розкішної альтернативи: або вижити фізично, або вигоріти морально.

Метаморфози тривалої війни, або як не стати “маленькою Росією”

Бо в реальності війна – це навіть не марафон, а тріатлон без фінішної стрічки. І в такому забігу виживає не найсильніший, а той, хто вміє чергувати навантаження з відновленням.
Українське суспільство живе на третьому диханні. Перше закінчилось у 2022-му. Друге – влітку 2023. Тепер ми тягнемо з останнього резерву. І не дивно, що найбільше вигоряють ті, хто з перших днів тримали стрій – на фронті, в тилу, у волонтерстві, у громадському секторі. Ті, хто не зламались, але втрачають себе.
Ми маємо організуватись як “вахтове суспільство”. Нам потрібна суспільна дисципліна відновлення. Умовна “вахта” – коли одні тримають лінію оборони, інші – підсилюють спроможність, а треті – відпочивають.
Це не слабкість, а модель виживання у тривалій війні. Треба дати собі право на театри, аквапарки, кіно і сміх – не зраджуючи фронт. Бо війна не забороняє життя, вона його загрожує.
А відновлення – це обов’язковий внесок у стійкість. І так, в армії також. Замість закидів – правила розподілу навантаження.
Суспільна угода не має виглядати як: “або всі працюють без відпочинку, або всі на Мальдівах, або всі на фронті”. Вона має бути як в армії, так і в тилу за принципом: хтось – на позиції, хтось – в резерві, хтось – у шпиталі. Але всі – в строю.

ФСБ активно поширює фейки про мобілізацію: як медіа підіграють ворогу

Відпустка міністра – не проблема, якщо це частина системи, а не привілей. Відпочинок волонтера – не зрада, якщо після нього він знову повертається до справ. Відпочинок військового – наша спільна потреба та відповідальність.
Якщо ми хочемо дожити не лише до перемоги, а до нового життя після неї, ми маємо почати розуміти ціну ресурсу – людського.
Бути стійкими – це не завжди бути на передовій. Це ще й не дати передовій залишитись наодинці.
У нас ще буде багато битв. І багато етапів цієї війни. Але якщо ми дозволимо собі колективне вигоряння – нам не допоможуть жодні “тамагавки”. У війні на виснаження змагаються не тільки армії на полі бою, але суспільні системи. Така війна виграється не лише залізом, а ще й пульсом нації. Краще організований в довгу – забирає перемогу. Хто “надірвався” – поразку.
І тому наше третє дихання – це не останнє. Якщо ми навчимось берегти себе – знайдеться і четверте.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post “Третє дихання” нації: як вижити у війні, яка триває довше за наші сили appeared first on Прямий.