Швейцарська конференція: “розчарування результатами” недоречне

Джерело: Telegram-канал автора
Адже вже мінімум кілька тижнів цілий світ розуміє, що це дуже попередня спроба. Певна “звірка годинників”, але не більше.
Тому розчаровуватись відсутністю конкретних результатів – це приблизно так само абсурдно, як заявляти, що “Ватикан відмовився підписати підсумкове комюніке”. Ватикан там був тільки як спостерігач. Не як учасник. Відповідно, представник жодних підписів і не мав права ставити. Це навіть якщо опустити всім відому ганебну позицію Папи Франческо (до речі, цілком можна сказати, що хоч Кремля на конференції і не було в жодному статусі, там були кремлівські гроші в статусі спостерігача).

Поразка Путіна, ейфорія влади та “уроки Стамбулу”: Валерій Чалий підбив підсумки Саміту миру у Швейцарії

А от момент “звірки” достатньо цікавий. Підписали нібито проросійські Угорщина і Словаччина. І навіть Туреччина (що вже потрактували як свідчення чергового охолодження у взаєминах Стамбула й Москви).
Не підписала Індія – з обґрунтуванням, ніби хоче лишитись незалученою до будь-яких висновків, щоб зберегти максимально нейтральний статус і таки отримати бажану роль головного посередника.
Не підписали загалом країни БРІКС – і це швидше варто трактувати як намір і надалі доїти Росію за неприєднання до ініціатив Заходу, а не як масові претензії на збільшення міжнародної ролі за рахунок посередництва. Бажання Лули да Сілви виступити глобальним примирювачем явно менше за таке ж бажання Моді, та й ресурси неспівмірні (0,2 та 1,4 млрд населення відповідно, $2,08 і $3,74 трлн ВВП). Про Рамафосу і згадувати не варто в контексті цього змагання.

Китай відмовився коментувати підсумки Саміту миру

Не підписали Емірати, Бахрейн і Лівія – але це вже контекст геть інших процесів, до України демонстрація стосунку практично не має.
Не підписала Вірменія – при тому буквально одразу після дуже сміливої заяви Пашиняна щодо Великої Британії (у вітальному посланні Сунаку з нагоди дня народження короля Карла ІІІ Пашинян заявив про “відданість Єревана поглибленню співпраці з Лондоном”) і після запропонованого Америкою стратегічного партнерства. Ну і практично анонсований вихід Вірменії з ОДКБ. Сприймати непідписання як різкий раптовий відкат і записати Єреван у спільники Кремля? Навряд варто. Там все набагато складніше і не про Україну, а про внутрішні інтереси Вірменії.
Підписала Аргентина – котра днями ще й долучилась до “Рамштайну”. Хоча протягом підготовки саміту Мілей не збирався навіть їхати до Швейцарії, плани змінено в останній момент.
Отже, підписання-непідписання точно не можна трактувати як однозначне “визначення зі сторонами”. Не варто в результаті вписувати когось в друзі чи вороги України. Наша війна – дійсно глобальний процес, який зачіпає масу інших локальних та глобальних політичних та економічних протистоянь.

Швейцарія обговорить з Росією та Китаєм підсумки Глобального саміту миру: деталі

Як не парадоксально, але в нашій війні Україна – не головна з пункту зору глобальних процесів.
Обрані до підписання формулювання – теж момент, вартий уваги.
Війну врешті назвали війною. “Війною Російської Федерації проти України”. В першій же фразі – з цих слів починається комюніке. До речі, в проєктах комюніке таке формулювання було відсутнє. В дипломатичному контексті це – величезний крок.
В загальних зворотах щодо поваги до суверенітету і територіальної цілісності всіх держав вперше вказано і конкретно Україну: “принципи суверенітету, незалежності та територіальної цілісності всіх держав, включно з Україною, в межах їхніх міжнародного визнаних кордонів, включно з територіальними водами”. В дипломатичних термінах це дуля Путіну не тільки з його ультиматумом, але й з нібито офіційним рішенням же в жовтні 2022 про зміну конституції РФ задля включення до складу держави нових регіонів. Дума може наголосувати, а Путін напідписувати що завгодно, але світ заявив, що спиратиметься на міжнародно визнані кордони. Тобто, це і про Крим – який вже значний час за обопільною згодою виводиться за рамки всіх домовленостей і відкладається на “колись сильно потім”.
І ще момент: до первинного блоку питань підверстали глобальну продовольчу безпеку. В найзагальніших формулюваннях. Без констатації крадіжки Росією українського зерна і аграрної техніки 2022, без вказівки на цілеспрямоване й масове ускладнення Росією українського рослинництва на Лівобережжі через масоване мінування й обстріли. Зате сюди ввіпхали заяву “Удари по судах та портовій інфраструктурі є неприйнятними”.

Коли може відбутись другий саміт миру: у МЗС Швейцарії назвали дату

Це виглядає швидше як закид в наш бік, зважаючи на успіхи СБУ та ГУР МО на морі (за майже 28 місяців Великої війни знищено, пошкоджено, виведено з ладу 59 з близько 80 кораблів РФ переважно дронами Magura і Sea Baby, а також ракетами StormShadow; по російських портах ми теж якісно відпрацьовуємо; і якраз в день підписання комюніке на міжнародному форумі Black Sea Security Forum 2024 в Україні вперше показали новий морський дрон Stalker 5.0 на 150 кг вибухівки і з дальністю 600 км). З іншого боку, Захід почав надавати далекобійну зброю в тому числі для ударів по портах і ракетному флоту Росії. Так що цей пункт хоч і внесли до комюніке, проте зміст лишається неоднозначним – до кого і до чого це.
==
Ну і знов до підсумку – чому термін “розчарування” недоречний в застосуванні до саміту. Об’єктивно результат мав бути набагато менш прийнятним для нас – якби Путін в останній момент не висунув цілковито абсурдний ультиматум.
Судячи з повідомлень до саміту, те ж комюніке мали обмежити буквально кількома найзагальнішими пунктами. Однак Путін зробив хід – виставив умови зі свого боку. якби в комюніке дійсно сформували мінімум умов – це не утворило би достатнього поля для маневру.
А так є план Заходу (власне, визнання війни війною, вказівка на збереження і українського суверенітету та територіальної цілісності, вказівка на недопустимість ядерного шантажу і все решта). Під ним підписався весь Глобальний Захід, а Глобальний Південь позначив свій нейтралітет. Путін позначив позицію Росії: віддати все і загалом повна капітуляція і України, і Заходу. Є план Китаю – неймовірно узагальнений, з номінальною підтримкою ідеї Кремля про «мир відповідно до ситуації на ґрунті», але без жодних реальних меж і механізмів реалізації.
І один з принципових моментів і для Заходу, і для Китаю: щоб Україна в жоден спосіб, прямо чи непрямо, навмисно чи «так сталось» не визнала ні метру територіальних завоювань Росії (скажімо, в ході домовленостей про повернення дітей, полонених, цивільних, ще про щось; тому настільки важливі посередники – щоб Україну не загнали в кут формулюваннями, котрі визнають російський суверенітет над окупованими землями). Ні щодо винесеного за дужки Криму, ні щодо внесеного до Конституції Донбасу і «Новоросії»… Бо хоч якась легітимізація завоювань Росії негайно руйнує всю систему світової безпеки після 2СВ.
Тож можливість залучити Росію до процесу – головне, що викликає сумніви в лідерів країн-учасниць Бюрґенштоку. Ще раз підкреслю цитатами.
1. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн: саміт не був мирними переговорами, бо “Путін не серйозний у плані завершення війни, він наполягає на капітуляції, він наполягає на загарбанні української території – навіть території, яка сьогодні не є окупованою”.

Саміт миру у Швейцарії: неадекватна оцінка створює химерне уявлення, яке шкодить справі

2. Президентка Швейцарії Віола Амгерд: світ має підготувати ґрунт для прямих переговорів України й Росії. “Якщо ми хочемо надихнути процес до миру, Росія також повинна бути включена в нього в певний момент у майбутньому. …Питання все ще залишається – як включити Росію в мирний процес?“.
Тобто, Бюрґеншток можна вважати хіба “попереднім зважуванням” – для визначення умов, а не перед виходом на ринг безпосередньо супротивників. Учасники згодні, що в наявному вигляді, за заявлених позицій Росія неугодоспроможна і навіть непридатна до переговорів.
Щоб увійти в ці двері до переговорного простору, Росія маю “обтесати зайве”, змінити формат.
Лишається відкритим питання, чи буде союзниками віддзеркалено заяви Путіна про непридатність “через нелегітимність” Зеленського як учасника переговорів і потенційного підписанта будь-яких документів. Адже формально Путін – теж нелегітимний президент РФ, бо його “обирали” в нелегітимний спосіб на окупованих теренах, із залученням під дулами зброї громадян України. І Путін же з його ультимативним підходом, з принциповим небажанням випускати Росію з воєнного способу облаштування життя народу, є найменш придатним до переговорів і укладання притомних угод. Плюс ніхто поки не скасовував ордер МКС на арешт Путіна (хоча учасники саміту врахували цей момент і вважають, що є правові механізми для легального ввезення Путіна в цивілізовані країни).
Отже, чи наступний саміт (перед листопадовими виборами в США), або післянаступний (вже після інавгурації 47 президента Америки) поставить питання “хто завгодно, але не нелегітимний Путін може бути стороною процесу”?
Поки це дуже приблизна оцінка наявних позицій і можливих зрушень. Щось точніше буде вже восени.
Як відомо, за ініціативою України на швейцарському курорті Бюргеншток 15 червня офіційно стартував перший Глобальний саміт миру за участі 100 делегацій – 92 країн і 8 міжнародних організацій.16 червня учасники Глобального саміту миру погодили спільне комюніке, в якому підтвердили відданість утриманню від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності будь-якої держави, включно з Україною.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Швейцарська конференція: “розчарування результатами” недоречне appeared first on Прямий.