Середньовічне козацтво і дуже дивний епілог: огляд на перший український кінокомікс “Максим Оса і золото Песиголовця”.

13 жовтня в український прокат вийшла стрічка Мирослава Латика “Максим Оса та золото Песиголовця”, яка знята за мотивами графічного роману Ігоря Баранька “Максим Оса”. 
Наскільки вдалим вийшов перший український кінокомікс розповідає кінооглядач Ігор Кромф.
Екранізація коміксу Баранька – це один з найбільших довгобудів українського кіно. Вперше про таку ідею заговорили ще у 2012 році, тоді режисером мав бути Олексій Мамедов, який до цього вже зняв кілька сезонів серіалу “Свати”. Однак відсутність фінансування, а згодом події Революції гідності та початок російсько-української війни відклали цю ідею. У 2015 році в режисерське крісло сів Іван Сауткін, який до цього зняв дві мелодрами сумнівної якості та два непоганих документальних фільми. Того ж року на  Kyiv Comic Con презентували достатньо кріповий та нуарний трейлер майбутнього фільму. Однак, фільм знову спіткали фінансові халепи і до 2019 року він стояв довгобудом. Врешті-решт в кріслі режисера з’явився Мирослав Латик, який зняв цікаві кримінальні стрічки: комедію “Халепа на 5 baksiv” та драму “Королі репу” і робота почалась знову.

Основна сюжетна канва у фільмі схожа до коміксного оригіналу: козаків убиває песиголовець, а їхнє золото зникає. Князь Йозеф Пшелуцький звинувачує в цьому козака Максима Осу, але після кількох бесід в стилі інквізиції, розуміє, що він не лише не винний, а може знайти справжніх убивць та грабіжників. Далі нас чекає класичний детектив в стилі “Скубіду”: викриття того, що єдина нечиста сила, яка існує – це злі люди, які як правило з найближчого оточення. В цьому випадку, князя Пшелуцького.
Читайте також: Страх та ненависть Дикого Поля: огляд на козацький комікс-детектив “Максим Оса”

Якщо Баранько у своєму графічному романі опирається більше на творчість Нарбута і створює козацький детектив у барокальній манері, тому Латик у своєму фільмі вирішує відійти від первозданної естетики “Максима Оси”. Сеттинг та костюми у стрічці намагаються відіслати нас до пізнього Середньовіччя, коли козацтво тільки зароджувалось. При чому досить цікаво Латику вдається “осучаснювати” це Середньовіччя, наприклад хіпстерською зачіскою Оси чи постійними посиланнями до іншого культового фільму про козаків “Пропала грамота” Бориса Івченка.

Сюжет фільму місцями сильно розходиться з коміксом, але на жаль, це грає не руку картині. Зникають еротичні сцени та передісторія Оси, який знайшов власну могилу. Образ юродивого Андрейка, Латик перетворює в щось подібне до Ігора з фільмів про Дракулу, хоча в Баранька він мав досить цікаву власну арку. Хоча робити так режисер не те що має повне право, а це навіть є його певною мірою зобов’язання – вносити в екранізацію власне бачення. Однак, все що стосується кульмінації та розв’язки стрічки виглядає так, наче їх було знімати ліньки і всі хотіли швидше завершити зйомки та розійтись додому. Головних злочинців Максим Оса (який тут по факту детектив) знаходить не завдяки власному розуму та спостережливості, а просто тому, що йому розповіли хто це зробив. Фінальні сцени, де мали б бути епічні бійки – “скомкані” до трьох різких ударів і одного пострілу. При цьому у фільмі достатньо екшену і якісно поставлені бої (краще тільки в “Безславних кріпаках”).

Але те, що по-справжньому викликає відразу у фільмі – це епілог. Під кадри з трейлеру Сауткіна, закадровий голос перераховує усі вирізані з оригінального коміксу сцени та опис того, як виглядає Максим Оса в коміксі, додаючи, що все це байки та легенди, а оригінальну історію щойно показали. Цим епілогом Латик просто нівелює повністю оригінальну історію Баранька, мов типу “так, є там оригінальний комікс, але давайте удамо, що його немає”. Мені здається, що жодна у світі кіноадаптація коміксу ніколи не повторювала 100% оригінал (зокрема саме тому автор культових коміксів “Вартові”, “V – означає Вендета” та “Костянтин” Алан Мур ненавидить кіноадаптації власних творів), однак уявити, що в кінці Бетмена Крістофер Нолан вставить епілог, де скаже, що комікси Френка Міллера це лише “байки та легенди” просто не можливо. Фактично, якщо деякі речі як середньовічна естетика “темного фентезі” у стрічці радувала око, а деякі сюжетні “провисання” можна було списати на перший досвід зйомок кінокоміксу в Україні, то епілог псує повністю враження від фільму. Описати відчуття від першого українського кінокоміксу можна крилатою фразою “Пливли, пливли, а на березі…”.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Середньовічне козацтво і дуже дивний епілог: огляд на перший український кінокомікс “Максим Оса і золото Песиголовця”. appeared first on Прямий.