Рік без режиму Асада: чи можливе повторення сирійського сценарію в Україні

8 грудня 2024 року, після восьмиденного штурму столиці, Дамаск був захоплений загонами угруповання аш-Шараа “Хаят Тахрір аш-Шам” поклавши край 24-річному правлінню Асада. Сам Асад утік до росії.
Варто зауважити, що саме росія  десять років тому зробила із Сирії полігон війни. І наразі через десятиліття та сама стратегія працює вже в Україні.
У Сирії росію насамперед цікавили нафтові райони Дейр-ез-Зора. Частину контролю над родовищами віддали приватним військовим компаніям на кшталт “Вагнера”: вони “охороняли” свердловини в обмін на частку прибутку від продажу нафти. Обліку фактично не було, торгівля відбувалася через тіньові схеми. Для Кремля це був не лише фінансовий ресурс, а й можливість впливати на світовий нафтовий ринок. В Україні ситуація аналогічна. Основний театр бойових дій — Донбас, де зосереджені природні ресурси вартістю, за оцінками експертів, 200–250 млрд доларів.
Економічна логіка окупантів проста: витрати рф на війну в Україні Кремль розглядає як інвестицію в майбутній контроль над цими копалинами.
У Сирії Москва отримала два ключові військові об’єкти: порт Тартус і авіабазу Хмеймім, яка стала головним плацдармом для розширення російської присутності в регіоні. Це дозволило Кремлю впливати на Ізраїль, тиснути на Туреччину та брати участь у формуванні правил гри на Близькому Сході.
В Україні у окупантів схожа мета: контроль над Донбасом створює постійну зону нестабільності на східному фланзі НАТО. Це елемент шантажу: Москва може або погрожувати ескалацією, або використовувати війну як інструмент переговорів із Заходом.
У 2015–2016 роках російська авіація разом із силами Башара Асада застосувала в Сирії тактику “випаленої землі”. Її суть поягала в тому, що удари завдаються не по військових цілях, а по всій території, яку на той момент контролювала опозиція. Авіація скидала касетні й фугасні бомби на житлові квартали Алеппо. Руйнувалися будинки, ринки, школи.
Системними стали атаки на медичні заклади. Amnesty International та ООН  фіксували десятки знищених медзакладів. За даними сирійських моніторингових груп, під час облоги Алеппо у 2016 році понад 70% медзакладів були пошкоджені або знищені саме такими атаками.
Аналогічна тактика масованих ударів використовується окупантами  по українських містах. Маріуполь, Бахмут, Авдіївка та інші населені пункти зазнали таких самих килимових бомбардувань. Багатоповерхівки перетворювалися на руїни, а цивільні гинули у власних домівках.
Удари по українських лікарнях та школах: у Маріуполі у березні 2022 року російська авіація знищила пологовий будинок, загинули вагітні жінки, діти й лікарі. 
У Сирії росіяни масово використовували тактику “подвійних ударів”. Вона полягала у тому, що після першого удару засобами ураження, коли на місце прибували рятувальники, наносився другий удар. Так гинули не лише цивільні, а й ті, хто намагався їх врятувати. 
Аналогічна тактика використовується окупантами і  в Україні. Один із резонансних прикладів — обстріл Покровська в серпні 2023 року: після першої атаки на центр міста на допомогу прибули поліція, ДСНС і медики, але за 40 хвилин влучила друга ракета, забравши життя ще дев’ятьох людей, серед них — рятувальники.
Мета — не стільки військовий результат, скільки терор проти цивільного населення. У Сирії наслідком цієї тактики росіян стала хвиля міграції: понад 3 млн сирійських біженців вирушили до Європи, спричинивши політичну кризу.
В Україні тактика повторюється: удари по енергетичній інфраструктурі, які залишають міста без світла й тепла; масовані атаки дронами й ракетами на цивільні квартали; руйнування цілих міст — від Маріуполя до Бахмута.
Результат: понад 6 млн українців виїхали за кордон, ще кілька мільйонів стали внутрішніми переселенцями. Це не лише гуманітарна трагедія, а й удар по економіці та демографії.
Сирійський сценарій показав: неконтрольований потік мігрантів може дестабілізувати Європу. Кремль свідомо роздмухував кризу, використовуючи її для тиску на країни ЄС.
В Україні наслідки схожі: масова еміграція створює виклики для українського бюджету, збільшує соціальне навантаження і водночас впливає на політику сусідів, які приймають переселенців.
У Сирії росія на певний час стала ключовим гравцем у переговорах і фактично зберігла режим Асада. Це дало їй можливість диктувати умови не лише сирійським сторонам, а й міжнародним партнерам.
В Україні Кремль переслідує ту саму мету: заблокувати інтеграцію Києва в НАТО та ЄС, створити “сіру зону” між росією та Заходом, а також нав’язати своє право голосу у вирішенні європейської безпеки.
Сирія стала для росії  своєрідним полігоном, де вона відпрацювала нові методи війни. Україна — наступний етап цієї ж стратегії, тільки значно масштабніший. ЦІлком очевидно: тактика Кремля не змінюється, змінюється лише масштаб трагедії.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

The post Рік без режиму Асада: чи можливе повторення сирійського сценарію в Україні appeared first on Прямий.