Путін “побоявся стрілки”: як Росія знову грає на затягування переговорів

Ну що ж, здається, Володимир Путін вирішив, що “стрілка” в Туреччині – це не для нього. Дмитро Пєсков, вірний рупор Кремля, офіційно заявив, що шансів на присутність Путіна на переговорах в Анкарі немає. І хоча це рішення, на перший погляд, виглядає як черговий прояв “великої стратегії”, насправді воно більше схоже на боягузливу відмову від відповідальності – звісно, приправлену тонкою іронією, яку так люблять у Кремлі. Але чи не переграв Путін сам себе цього разу?

Порожні крісла та порожні обіцянки

Рішення Путіна не їхати до Анкари і делегувати переговори чиновникам нижчого рівня, зокрема ексміністру культури Володимиру Мединському, фактично звело шанси на прорив до нуля. Про це відверто пише The Wall Street Journal, і важко не погодитися. Мединський, який у 2022 році вже “відзначився” на переговорах із Україною, відомий своєю непохитною позицією: Україна має зникнути як суверенна держава. Іронія в тому, що Путін, обираючи такого представника, ніби натякає: “Я готовий до діалогу, але на моїх умовах – тобто без жодного діалогу”. Ну, геніально, чи не так?

Росіяни, до речі, ще й перенесли переговори на другу половину дня – мабуть, щоб усі встигли насолодитися турецьким чаєм і зрозуміти, що чекати від них компромісу марно. Західні дипломати вже висловили своє розчарування: призначення Мединського – це чіткий сигнал, що Москва не планує поступатися. І якщо у 2022 році подібні маневри ще могли виглядати як “тактика”, то у 2025-му це більше схоже на відверте знущання з міжнародної спільноти.

Трамп і його “санкційний настрій”

Але є одна людина, яка, здається, не оцінила гумору Путіна, – Дональд Трамп. Ще кілька днів тому він із притаманною йому бравадою заявляв, що Росія має погодитися на мир, інакше США введуть нові санкції. І ось Путін, замість того, щоб хоча б вдавати зацікавленість у переговорах, просто не приїхав. Трамп, який і сам не з’явився в Анкарі (бо, за його словами, “чому б Путіну їхати, якщо я не їду”), тепер опинився в делікатній ситуації: його “великий план” із примусу Росії до миру виглядає як порожній звук.

Трамп, звісно, спробував приховати роздратування, але, знаючи його темперамент, можна припустити, що ігнорування Путіна він сприйняв як особисту образу. Іронія в тому, що Трамп, який так любить грати роль “сильного лідера”, може відреагувати досить емоційно – наприклад, прискорити введення тих самих санкцій, про які він говорив. А це, своєю чергою, лише загострить і без того напружену ситуацію. Путін, здається, недооцінив, що грати в “холодну війну” з Трампом – це не те саме, що ігнорувати європейських лідерів.

До чого це приведе?

Відмова Путіна брати участь у переговорах – це не просто втрачена можливість для миру, а й черговий доказ, що Росія воліє затягувати війну. Україна, яка наполягає на припиненні вогню як передумові для діалогу, опиняється в ще складнішій ситуації: без серйозного тиску на Москву переговори залишаються порожньою формальністю. А призначення Мединського лише підтверджує, що Кремль не змінив своїх цілей – знищити українську державність.

Для Заходу це ще один сигнал, що сподіватися на “добру волю” Путіна марно. Європейські лідери, які разом із Зеленським підтримували ідею 30-денного перемир’я, тепер змушені шукати нові важелі тиску. А Трамп, якщо його самолюбство таки візьме гору, може вдатися до різких кроків – від санкцій до гучних заяв, які лише підсилять напругу.

Що на виході

Отже, Путін “побоявся стрілки”, залишивши замість себе Мединського – людину, яка, здається, більше підходить для лекцій про культуру, ніж для переговорів про мир. Трамп, у свою чергу, залишився з почуттям, що його “геніальний план” знову недооцінили. А Україна, як завжди, опиняється між молотом і ковадлом, чекаючи, коли великі гравці нарешті перестануть грати в “хто кого перехитрить”. Іронія в тому, що єдина людина, яка могла б виграти від цієї ситуації, – це сам Мединський, адже він отримав шанс знову нагадати про себе. Але чи варто заради цього втрачати шанс на мир? Питання, звісно, риторичне.