Оптимістичних сценаріїв немає: трагедії 2019 і 2022 років можуть перейти в трагедію післявоєнного розвитку

Трагедія 2019 року, яка перейшла в трагедію 2022 року, може абсолютно спокійно перейти в трагедію післявоєнного розвитку.
Матеріал записано під час медіазаходу National Media Talk 2023
До початку війни на Близькому Сході, я думаю, що в мене був абсолютно інший виступ. Тому що в мене не було б іншого прикладу для того, який вигляд має країна під час війни. І не було б розширено власне право щодо того, як взагалі має розвиватися ситуація із медіа під час війни. А сьогодні в нас є Ізраїль.
Буквально за кілька хвилин до початку розмови я прочитав великий текст відомого вам всім Юваля Ноя Харарі – автора багатьох популярних книжок, які, як і багато хто з ізраїльських журналістів, публіцистів, громадських діячів, абсолютно чітко розставляє акценти в цій ситуації – так, як він їх бачить. Він, звичайно, говорить про жорстокість і нелюдяність терористів з ХАМАСу. Але разом із цим чітко називає чинного прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу некомпетентним головою уряду і прем’єр-міністром, який уміє розмовляти з аудиторією, але не здатний керувати державою. Я абсолютно чітко кажу про те, що відбулося внаслідок багаторічного керування Беньяміна Нетаньягу державою Ізраїль .
Звичайно, прихильники Нетаньягу можуть притримуватися іншої точки зору. Але нікому в Ізраїлі навіть не спадає на думку, що критика політичної відповідальності влади під час війни є чимось забороненим і є чимось, що не на часі. Суспільство, традиційно, об’являється навколо збройних сил, а не навколо політичних діячів. І це те, що дає можливість Ізраїлю вижити під час багатьох війн. І це те, що практично відсутнє після початку війни Росії проти України.
Також сьогодні ніхто з нас не може чесно сказати про політичну відповідальність влади за те, що відбулося у 2022 році. Також сьогодні ми не можемо говорити з вами про те, що в принципі стало причиною можливої російської атаки на нашу країну. Також сьогодні, хто усвідомлює всю глибину відповідальності українського суспільства за його вибір у 2019 році, не може чесно сказати цьому суспільству, що якщо повторюватиме подібні політичні помилки суїцидального характеру, йому нічого у майбутньому хорошого не світити, окрім нових воєн, це криза і самознищення.
Якщо тільки його не будуть знищувати вороги, задоволені ось цим інфантильним вибором. Те, що сьогодні відбувається на Близькому Сході, показує, що навіть ефективна держава, яка десятиріччями вигравала війну ( чого не скажеш про сучасну Україну), навряд чи здатна протистояти викликам, якщо владу в ній захоплюють некомпетентні популісти, які думають тільки про те, щоб сподобатися своєму виборцю. Також шляхом загибелі великої частини цих виборців у результаті військових атак.
Я думаю, що саме з цим потрібно почати нашу дискусію про те, чи існуватиме свобода слова в Україні, звичайно, за умов збереження української держави, української нації на її етнічних територіях. Тому що я весь час нагадую, що це абсолютно негарантоване питання. І про це теж треба говорити з українським громадянином, щоб у нього не було жодних сумнівів у тому, що зараз Росія йде на так зване остаточне вирішення українського питання. І вона далеко ще не програла. Більше того, у довгій війні на визнанні вона перебуває на шляху до перемоги. І всім нам потрібно зробити все можливо, щоб ця російська перемога обернулася російською поразкою.
Таким чином, все, що відбувалося за ці 20 місяців, характеризувало Україну не як демократично-європейську, а як типово пострадянську державу, яка не стала Росією лише тому, що у нас завжди була серйозна конкуренція ідентичності в державі. І боротьба тих, хто хотів бути українцями, з тими, хто ніколи не хотів бути, і врятували нашу державу від остаточного поглинання нашим північним сусідом.
Ми 20 місяців поспіль не можемо зрозуміти, що головне в державі, яка бореться за своє майбутнє під час війни, — це ефективна воєнна цензура, яка не дозволяє громадянам і медіа розповідати, що відбувається у військах і як діяти війська. Ми вже неодноразово стикалися з ситуацією, коли ніхто не бачив нічого особливого в якихось повідомленнях, що потім допомогли нашим ворогам здійснити певний напад, атаку, знищити якийсь склад чи якесь озброєння. Можна чимало прикладів цього навести. Замість цього ми плануємо, що ми маємо запровадити політичну цензуру. Створити єдиний телемарафон, який досі є прикладом неповаги держави до громадянина, незважаючи на всі поради союзників перестати з цим бавитись. Перестати платити гроші олігархам за рахунок державного бюджету, щоб їхні канали були лояльними до політичних помилок влади.
І я вже не кажу про те, що ми з вами спокійно поділися на те, як держава протизаконно — без всяких письмових рішень, без всяких реальних дій — відключає від каналів цифрового мовлення, які просто викликали побоювання у влади. В тому числі і той канал, на якому я веду свої телепередачі, — телеканал Еспресо. І інші незалежні телеканали цієї країни. Це досі залишається другорядним питанням, хоча насправді це таке саме питання виживання держави у майбутньому, як і питання воєнної перемоги. Питання: хто виживе і на яких умовах.
Ми абсолютно спокійно ставимося до того, що обговорюємо питання виборів під час війни. Хоч вибори — це не просто прийти і покласти бюлетень в урну. Так відбувається у Росії. І саме для того, щоб так сталося у нас, Володимир Путін також веде цю війну проти нашої держави. Вибори — це чесна конкуренція, це жорстка критика влади. Це те, що має відбуватися в кожній цивілізованій державі. І, звичайно, поки йдуть собі воєнні дії, ми не можемо дозволити такої конкуренції, яка розірве нашу державу на шматки. Але принаймні маємо робити все можливо, щоб наше суспільство під час війни не перетворилося на дегенеративне. Це і є важливою задачею тих, хто відчуває свою відповідальність за майбутнє нашої країни.
У мене немає для вас оптимістичних сценаріїв. Тому що я точно знаю, що трагедія 2019 року, яка перейшла в трагедію 2022 року, може абсолютно спокійно перейти в трагедію післявоєнного розвитку. Але я дуже сподіваюся, що наші друзі, наші союзники, всі ті, від кого залежить допомога Україні, її майбутнє, сподіваюся, євроатлантична і європейська інтеграція, зрозумію, наскільки важливо допомогти українському суспільству не тільки у прагненні бути українським, але і у прагненні бути демократичним, європейським і цивілізованим. Це те, чого нам так не вистачає ці довгі десятиріччя.
 
The post Оптимістичних сценаріїв немає: трагедії 2019 і 2022 років можуть перейти в трагедію післявоєнного розвитку appeared first on Прямий.