Колаборанти: чому після воєнної перемоги України боротьба не завершиться

В умовах повномасштабної війни в Україні набула гостроти проблема колабораціонізму як серед чиновників, так і серед пересічних громадян. Історик Іван Дерейко, який вивчав питання співпраці з ворогом під час Другої світової війни, розповів PRM.UA про типи колабораціонізму, безпосередній зв’язок з ним російської церкви, а також способи реагування держави на його прояви.
Що таке колабораціонізм і який він буває

Саме явище отримало свою назву й найбільше поширення під час Другої світової війни. Термін виник у 1940 році, коли Гітлер захопив половину Франції й решта Франції, яка була неокупована, так званий Вішістський режим погодився на добросусідські стосунки з загарбником на підставах kolaborasyon — співпраці. Тому це невинне слово, яке тепер вживають, отримало зловісний відтінок “співпраці з ворогом”, тобто з окупантом твоєї країни, що передбачає зраду інтересів своєї національної держави.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

Однак, за словами Дерейка, явище колабораціонізму в чистому вигляді працювало в країнах Європи, але не в Україні, яка на той момент була окупована СРСР. Неможливо зрадити інтереси своєї національної держави, коли її немає.

Фото: Pixabay

Наскільки доцільно застосовувати термін “колабораціонізм” до недержавних народів, які вважають себе окупованими, для яких новий окупант необов’язково є гіршим і більшим злом принаймні на початках? Навпаки, на нього можуть покладати надію, як хорвати, які намагались визволитися від Югославського королівства, з-під панування сербів. Вони вважали за нормальне співпрацювати з фашистською Італією, а потім нацистською Німеччиною. Їм за це була обіцяна національна державність, якої вони прагнули.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

Дослідник послуговується трьома вимірами колабораціонізму під час активних бойових дій: політичний, воєнний і воєнно-політичний. Однак уряд, який проголосило ОУН у Львові 30 червня 1941 року, був заарештований — і це поставило хрест на політичному і воєнно-політичному колабораціонізмі в Україні. Хоча залишились люди, які тим чи тим способом виступили на боці Німеччини: передусім це були низові чиновники, бургомістри, але над ними все одно лишався німецький комендант. Служили безпосередньо в поліції, поліційних батальйонах, у військових допоміжних формуваннях.
За підрахунками Дерейка, у поліції Рейхскомісаріату “Україна” — основна територія України без Галичини, яка була прилучена до окупованої Польщі — більшість працівників були колишніми комуністами й комсомольцями, які звикли виживати та підлаштовуватись. Лише близько 10% людей, які постраждали від радянської влади безпосередньо або втратили батьків чи родичів під час голодоморів, долучились до німецьких окупаційних органів.
Російська церква як п’ята колона в Україні: заборонити не можна вірити
Дерейко наголосив, що теперішня Російська православна церква була створена з агентури НКВС і перебувала під її цілковитим впливом, тому потрібно принципово розставити акценти: де свобода віросповідання, а де ворожа агентура.

Нашій державній владі, Верховній Раді треба принципово розставити акценти: ось тут свобода віросповідання, будьте буддистами, мусульманами, юдеями, православними, але організація РПЦ-КДБ — це ворожа агентурна структура, яка не має права діяти на нашій території, зокрема під час бойових дій і вторгнення їхньої матірної держави на територію України.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

Водночас ніхто не зацікавлений у сварках з церковниками й у створенні православного підпілля з одурманених людей, які “під час війни біжать хресною ходою з російськими хоругвами”.

Є величезна інерція, особисті стосунки, особисті якісь сантименти тощо. Але війна — це час, коли треба вибирати спільне раціо, спільний інтерес, жертвувати чимось заради перемоги.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

Як бути з колаборантами під час і після війни
Під час Другої світової війни люди були змушені співпрацювати з німецькими окупантами, зокрема для самоорганізації на місцях. Тепер же в Україні є місцева влада, яка втікає з метою самозбереження, залишається з намаганням дистанціюватися від російських окупантів або йде на співпрацю з ними.

Окремі представники, які ідуть на співпрацю, — це законна ціль бойових дій, тобто це ворожа агентура. Як це обставити юридично? Військові дії йдуть своїми планами, вони винищують ворога, що ми бачимо й під час Другої світової війни. Чи треба це обумовлювати додатковими законними підставами? Історичний досвід показує нам, що західним державам цього не потрібно. Достатньо було закону про державну зраду, який чітко виставляв колабораціоністів поза законом, робив їх законною ціллю як для бойових дій, так і для судових переслідувань після війни.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

Однак до останнього часу в демократичній Україні проросійські погляди не були приводом до переслідувань і відверті держзрадники змогли по суті уникнути справедливого покарання.

 В умовах гарячої війни й загрози для існування держави в цілому це неприпустимо, тому, як на мене, ухвалення окремого законодавства з чіткішим визначенням колабораціонізму й вищими строками за його здійснення абсолютно виправдане й неминуче. Я як дослідник колабораціонізму це цілком підтримую й вважаю доречним і доцільним.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

З широкими масами населення, які опинились в окупації, може бути складніше, оскільки потрібно заважати на обставини, що змушують людей брати російські паспорти заради виживання.

Фото: Pixabay

Ми знаємо Бучу, тому що московитів звідти витурили. Можливо, ми відкриємо багато Буч, багато таких обставин, які змушували людей отримувати російські паспорти, щоб вижити, щоб отримати додаткові якісь карточки, чи що там відбувається в тому самому Маріуполі.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

Як бути з жителями Криму, “ДНР” і “ЛНР” після перемоги
За словами Дерейка, після тривалого перебування в абсолютному полоні ворожої пропаганди й мобілізації на бік ворогів України потрібно щось на кшталт денацифікації Німеччини після Другої світової війни.

Усі функціонери повинні бути відсторонені від влади, а широкі маси населення повинні бути розпропагандовані дуже прямими й дієвими засобами. Після Другої світової війни люди ще вірили в кіно, і тому їм показували хроніку нацистських концтаборів. Тих, хто поближче, возили на місця розташування концтаборів. Змушували виконувати роботи з ексгумації тіл нацистських жертв. У школах забороняли вивчення всього, що може підштовхнути до думок про відновлення імперської величі — аж до того, що забороняли вивчати воєнну історію Німеччини. Безпосередньо в законодавстві обумовлювали заборони на узурпацію влади — тепер конституційно Німеччина не може створити одну всенімецьку партію з такою пірамідальною структурою, яка була в нацистської партії Гітлера”.

Іван Дерейко Кандидат історичних наук

До повного розпропагандування жителів українських територій, окупованих з 2014 року, варто принаймні позбавити виборчих прав.
Однак натепер у пріоритеті вистояти проти російських загарбників, а вже потім повертати голови своїх громадян.
Нагадаємо, Кабінет Міністрів оприлюднив перелік дозволених видів праці для українців на окупованих територіях, щоб не стати колаборантами.
Зокрема, медиків, які залишились на тимчасово захоплених росіянами територіях України й продовжують працювати в лікарнях, не варто називати колаборантами.
Як відомо, 3 березня Верховна Рада ухвалила низку законів. Зокрема, дозволила націоналізувати все російське майно в Україні й посилила відповідальність за мародерство, диверсії та держзраду.
До слова, Верховна Рада ухвалила з пропозиціями президента закон про вдосконалення відповідальності за колабораційну діяльність.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Колаборанти: чому після воєнної перемоги України боротьба не завершиться appeared first on Прямий.