Кохання, легкість, вініл і жодних “Оскарів”: огляд на романтичну комедію “Локрична піца”

Минулого четверга в обмежений український прокат вийшла картина-номінант на премію “Оскар” – “Локрична піца” Пола Томаса Андерсона.
Кінооглядач “Прямого” подивився стрічку і готовий розповісти чому дев’ятий фільм видатного режисера не отримає “Оскара”, але однозначно вартий того, щоб сходити в кіно.
Лос-Анджелес 1970-тих. Гері (юний Купер Гоффман) – не просто 15-річний школяр, а кінозірка, яка уже зіграла в кількох фільмах та телешоу, закохується в асистентку фотографа Алану (Алана Хаїм), яка старше нього на 10 років. Однак, різниця у віці не лякає наполегливого юнака і тому він докладає усіх зусиль, щоб почати зустрічати зі значно старшою дівчиною. Алана в той час міняє кавалерів, ніби рукавички, однак продовжує дружити з Гері, в якому бачить, хоч самостійного і цікавого та все ж підлітка.

Режисер зізнався, що ідея створення цієї стрічки йому прийшла, коли він став випадковим свідком залицянь школяра до старшої дівчини. Пізніше, Андерсон вирішив поєднати цю історію з байками про свою молодість і спроби заробити на водних матрацах продюсера Гері Гоцмана. Врешті-решт все це вилилось у дуже ностальгійну наповнену по вінця любов’ю романтичну комедію про першу закоханість та дорослішання.

У своїх фільмах Андерсон намагається брати дуже сильних і перевірених акторів на головні ролі, як то Деніел Дей-Льюїс чи Хоакін Фенікс. “Локрична піца” в цьому плані є експериментом для Андерсона, адже на головних ролях дебютанти. І це однозначний вдалий експеримент режисера: ціла низка дрібних нюансів, жестів, посмішок та переглядань створюють особливу екранну хімію та природну тактильність між акторами, в яку віриш з перших кадрів. Щоб підсилити гру дебютантів, Андерсон бере на другорядні ролі цілу плеяду голлівудських зірок: Шон Пенн, Бредлі Купер, Том Вейтс.

Важливу, якщо не головну, у цій стрічці грає роль атмосфера. Андерсон занурює глядача в Лос-Анджелес початку 1970-х. Епоха вінілу, наївних телешоу та легких гітарних шлягерів. Заливаючи кадр теплим яскравим світлом, Андерсона намагається передати відчуття безтурботної каліфорнійської молодості, яку не зачіпає вивід військ з В’єтнаму чи програма “Аполло”. Навіть “паливна криза”, яка стається в 1973 році зачіпає головних героїв не зразу, і то призводить до веселих пригод. Видно, як Андерсон отримує задоволення наповнюючи стрічку артефактами власного дитинства: пін-больними автоматами, стаціонарними телефонами та ламповими телевізорами. Сама назва стрічки “Локрична піца” – це не очевидна з сюжету посилання до назви популярної в той час в Лос-Анджелесі крамниці вінілових платівок. А посилює цю атмосферу – музичний супровід картини, який зробив (як і для більшості фільмів Андерсона) гітарист Radiohead Джонні Грінвуд, де поруч з власними композиціями поєднав хіти того часу, зокрема  “Stumblin In” Кріса Нормана та Сюзі Кватро й “Life on Mars?” Девіда Боуї.

Створивши в образі Гері свого улюбленого типу персонажів – самовпевненого, але далеко неідеального чоловіка, Андерсон  дуже глибоко досліджує відчуття першого кохання та дорослішання, коли навіть глобальна світова катастрофа не має жодного значення, адже в цей час в головного героя особиста катастрофа, яку треба вирішувати. В противагу їй Андерсон створює образ Алани, яка насправді і є головною героїнею фільму. Поки для Гері весь свій простий та очевидний, вона постійно перебуває в сум’ятті: з одного боку їй дуже подобається Гері, а з іншого – він все ж хоч і розумний та самодостатній, та все ж школяр. Навколо дівчини з’являється череда кавалерів, але кожен попри те, що старший та досвідченіший виявляється значно гіршим, ніж молодший Гері. Алана проходить всі ці етапи сприйняття Гері через призму інших кавалерів, щоб врешті усвідомити, що кохання не працює за правилам раціональності і якихось власних уявлень. Усвідомлюємо це й ми, коли побачимо що ще одне авторське кіно Андерсона оминуть “оскарівські номінації”, але передивлятись його захочеться знову.

В сухому залишку, “Локрична піца” – це чудесна романтична комедія про літо, молодість та кохання, яка занурена в ностальгійну та лапмпово теплу естетику каліфорнійських 1970-тих років. Такий фільм навряд отримає “Оскар”, так як не має жодної ревізії чи соціальної проблематики, але через атмосферність та легкість його захочеться подивитись ще раз.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.
The post Кохання, легкість, вініл і жодних “Оскарів”: огляд на романтичну комедію “Локрична піца” appeared first on Прямий.