Дипломатія по-трампівськи: чому не варто демонізувати президента США

Джерело: Facebook-сторінка автора
Щодо дуже різких висловлювань Трампа. На цьому не варто зосереджуватись. Бо, по-перше, від взаємодії з Трампом нам ніде не дітись незалежно від контексту. І по-друге, сьогодні він називає “диктатором”, а завтра зробить прямо протилежні заяви.
Доки нам не вимикають “Старлінк” і не чинять ще якихось безповоротно шкідливих дій, це все вкладається в норми “переговорів по-трампівськи”.
І демонізація Трампа, і цілковите схвалення “там таємно все робиться, що треба, ми просто не розуміємо” однаково заважають нам формувати власне розуміння, як виходити з ситуації. Хвиля від “позитивних блогерів” з настроями “давайте пошлемо Трампа” так само не сприяє конструктивним рішенням.
Варто прийняти як факт: Трамп і його команда поспішають, бо розуміють, що час підтримки і індульгенції на будь-які дії дуже швидко минає. Навіть швидше, ніж сподівалось – вже ясно, що навіть традиційних “100 днів” в Трампа, найпевніше, не буде. На це вказує падіння рівня схвалення його роботи на цілих 10% лише за перші тижні діяльності (з 51% до 41%). “Упоротих трампістів” серед його виборців не так багато. Перемогу йому забезпечили навіть не республіканці, а звичайні невизначені виборці, які голосували за бізнесмена, який обіцяв впоратись з інфляцією і вирішити проблему з високими цінами. “Яєчний апокаліпсис” показав їм, що з цим він не впорався.
І невідомо з якої причини Трамп вирішив, що з усього переліку його передвиборчих обіцянок українське питання – найлегше до швидкого вирішення. Країна далека, грошей США їм дали багато (це було до виявлення, що значна частка допомоги лишилась в американських структурах і не дійшла до України; а те, що дійшло, – це були оплачені американським же компаніям товари ВПК), вони від Америки залежні, у випадку пручання ми їм можемо швидко перекрити кисень – отже, мусять швидко виконати будь-які вимоги.

Чіткий план, а не струс повітря: як вберегти країну в сучасних реаліях

Тому було дано сигнал Путіну про готовність домовлятись. Путін погодився. І Трамп очікував, що тепер за вказаною логікою Зеленський швидко з усім погодиться – і “профіт”. Цього не вийшло, що й викликало теперішній сплеск явної злості Трампа.
Однак це саме “емоції моменту”: 19-20 лютого він вибухнув, 21 лютого спецпредставник Кіт Келлог вже називає Зеленського не “диктатором” чи ще якось принизливо, а “бойовим і відважним лідером нації”. Заодно в США встигають провести опитування “То хто на вашу думку диктатор?”, де Трамп вдвоє б’є Зеленського (41% проти 22%), хоча поступається Путіну з 71%. А десь в понеділок, 24 лютого, ймовірно, вже й сам Трамп прилюдно вживатиме якусь позитивну риторику щодо Зеленського. Зрештою, сьогодні в Трампа “день Трюдо”, завтра він відірветься на Мексиці – до понеділка має вистигнути. І, можливо, в понеділок з’являться інші, позитивніші для нас пропозиції, а не ультиматуми щодо фактичної капітуляції.
Хоча, звісно, ніде не дінеться базова антиглобалістська установка Трампа і його команди. Бо Євросоюз – це глобалістський проєкт, це однозначно про глобалізм, про розподілену відповідальність. А Трамп – це про сильні національні держави, які вибивають в своїх конкурентів першість і позитивне сальдо, щоб отримувати більше, ніж витрачають. Так світ функціонував до 2СВ – функціонував цілком успішно, країни воювали між собою, конкурували, розвивались… Трамп не вигадав нічого нового – він, фактично, “за старі добрі часи, коли чітко можна було розпізнати хороших і поганих хлопців, бо хороші – це ми і ті, що за нас”.
А Євросоюз, нібито найуспішніший глобалістський демократичний проєкт (бо Китай – це теж глобалістський проєкт, але геть не демократичний), розвивався зі свідомим дистанціюванням від питань власної ж безпеки. Навіть від питання ефективного і сильного лобізму своїх же інтересів серед політичних еліт інших країн, передусім Америки. Плюс сильний антиамериканізм суспільств і політичних еліт – традиційний від 1945 року для всіх, хто хоч трохи лівих поглядів бодай в чомусь.

Китай пропонував організувати зустріч Путіна і Трампа без участі Зеленського

Плюс кардинальна безпекова неоднорідність всередині ЄС: безпекова позиція Нідерландів кардинально відрізняється від безпекової позиції Скандинавії чи Балтії, які мають спільний кордон з ядерним агресором. Це логічно: сучасним голландським виборцям складно донести реальність тощо, що російська окупаційна армія може дійти настільки вглиб Європи і спробувати захопити умовний Маастріхт.
Це тільки робить ціннішим головний ресурс України: ЗСУ. Цей ресурс не те що не “зайвий” – він необхідний Європі, яка не встигає навіть за 5 років збудувати власну оборону. Бо ми вже визначились і з готовністю воювати, і з необмеженим форматом, і зі швидкістю модернізації тактики, зброї і підходів. І довели, що навіть за мінімальної підтримки (а вона була, варто чесно визнати, мінімальною навіть порівняно з обіцяним, не те що порівняно з потрібним) ми стримуємо російську армію, одну з найсильніших армій світу. Ми не знаємо, як би реально виглядала в такому конфлікті та ж сучасна американська армія – чи впоралась би (якщо відкинути ядерний потенціал США і РФ – бо використовувати його, здається, все ж не готові).
І от цей момент глобальної політики варто враховувати: це для нас Росія – питомий ворог. Для Європи – реальна загроза. А для “англосаксів” Росія, як не парадоксально (зважаючи на постійне ставлення росіян саме до англосаксів як до лютого ворога і винуватця в усьому), природний союзник проти Китаю. А для Китаю Європа – другий (після США) торговельний партнер, і ЄС як максимум тримає нейтралітет замість підтримати жорстку позицію щодо КНР Вашингтона.
Тому от в цій площині стратегічні інтереси Європи і Америки кардинально розходяться: там, де Європа хоче убезпечитись і захиститись, Америка хоче розплатитись чимось не своїм за ослаблення Китаю і позбавлення його Росії як ресурсної бази і партнера та віддалити від Китаю Європу.

Дилема Бандери-Маннергейма: Україна постала перед історичним вибором

Так що цей розкол, він мусив статись рано чи пізно: бо уявлення Європи і США про систему світової безпеки взаємовиключні, щойно Європа взагалі цим зайнялась (а Америка захотіла зняти частину зайвих зобов’язань через їхню суперечність її інтересам і планам). Так що з Європою ми природні союзники, а от Америку доведеться ще не раз і не десять пробувати переконати, що чинити спротив розвалу Росії – погана ідея, посилювати Росію як союзника проти Китаю – ще гірша ідея. І зараз дуже погано заохочувати агресію Росії, допомагаючи їй отримати максимальну вигоду при укладанні перемир’я. Бо для Трампа це далеко не очевидні речі.
Але внутрішня ситуація в Америці спонукає Трампа шукати “швидкої перемоги”, хоч якоїсь. Хоча далеко не факт, що зовнішньополітичні успіхи чи успіхи з нелегальною міграцією хоча би будуть помічені платниками податків, які вимагають доступних за ціною яєць не по долару за штуку.
І це нас приводить до висновків, що без швидких результатів з нашою війною і чимдалі більшими претензіями виборців Трамп, цілком ймовірно, просто повернеться до найулюбленішого заняття, якому присвятив 2/3 попередньої каденції. До гри в гольф. Коли зовнішньою і внутрішньою політикою займається “діп стейт”. У взаєминах з Україною відбудеться відкат після трампівського “накату” останніх днів. І США доведеться повернутись до стандартної їхньої політики щодо України і її підтримки (хоча, можливо, спершу будуть скандальні розслідування, коди ж поділась ота половина грошей, яка лишилась в Америці і зникла).
А поки нас цікавить Трамп передусім як хороший подразник для Європи. Той, хто копняками підганяє її до вигідних саме нам безпекових рішень. Це найголовніше для нас. Тому “позитивним блогерам”, може, вже час пригальмувати в антитрампістській риториці?))

Підготовка до початку підготовки: які попередні підсумки зустрічі в Ер-Ріяді

Нагадаємо, нещодавно американський президент Дональд Трамп висловив переконання, що нова адміністрація США зможе досягти домовленості з Росією про завершення війни в Україні. Водночас Президент США налетів з критикою на Володимира Зеленського звинувативши того в диктаторстві та розкраданні грошей від Сполучених Штатів.
Як повідомлялося, колишній радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон заявив, що запропонована Президентом США угода щодо припинення війни в Україні “досить близька до капітуляції”. При цьому США виступають проти використання формулювання “агресор” щодо Росії у комюніке G7, присвяченому третій річниці вторгнення в Україну.
Окрім того, за повідомленнями американських медіа, адміністрація Трампа планує провести окремі двосторонні перемовини: спочатку з Росією, а потім з Україною. Лише після цього може відбутися спільний раунд переговорів між Києвом, Москвою та Вашингтоном.
Згодом у ЗМІ з’явилася інформація, що Трамп зустрінеться з російським диктатором Володимиром Путіним 9 травня в Москві на урочистості з нагоди закінчення Другої світової війни. Також стало відомо, що Сполучені Штати Америки нібито можуть припинити міжнародні зусилля з переслідування Росії за вторгнення в Україну.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post Дипломатія по-трампівськи: чому не варто демонізувати президента США appeared first on Прямий.