Дружба, кохання та боротьба з хворобою: огляд на драматичний фільм “Я, Ніна”

На широкі екрани українських кінотеатрів 7 вересня вийшов фільм “Я, Ніна” режисерки Марисі Нікітюк. Стрічка натхнена особистою історією відомої телеведучої та журналістки Яніни Соколової. Вона виступила не лише прототипом головної героїні, а й стала однією з продюсерок фільму.
Редакторка “Прямого” вже відвідала прем’єру “Я, Ніна” і готова розповісти про цей фільм детальніше.
В центрі сюжету опинилась журналістка та телеведуча Ніна Сокіл. Вона сильна та амбітна особистість. Має чоловіка, який її кохає, прихильників і друзів. Веде на телебаченні шоу в стилі “Один за всіх”, коли до студії запрошують різних гостей “з народу” і обговорюють їх життя. Сокіл сувора до гостей свого шоу, за що часто критикується керівництвом каналу. Одного разу на її програмі стається прикрий інцидент, після якого Ніна потрапляє до лікарні. Тож після ретельного обстеження журналістці повідомляють, що у неї рак кісток. Проте Сокіл не надає цьому особливого значення, по-дитячому перепитуючи лікаря: “Я ж не помру, правда?”.
Спочатку вона навіть нікому не розповідає про свою хворобу. Сама починає проходити курс хіміотерапії, де в процесі знайомиться з іншими онкохворими. Проте чим далі, тим більше все ускладнюється. Спілкуючись зі своїми новими друзями, Ніна розуміє, що вилікувати рак не так вже й просто.

Робота над фільмом почалась ще у 2019 році. Тоді головну роль мала виконати Яніна Соколова, а режисером був заявлений Володимир Харченко-Куликовський. Проте з часом концепція змінилась, і фільм із формату біографічного переріс в більш мейнстримне європейське кіно.
Тож режисеркою фільму стала Марися Нікітюк відома глядачам за стрічкою “Коли падають дерева”, яку показали на Берлінале. Це була історія трьох поколінь, які живуть в українському селі, на тлі пострадянських подій. Новий фільм Нікітюк — це більше гламурна історія, хоч і не менш жорстка. Стрічка знята в холодній неоновій гаммі, демонструючи глядачу похмурі лікарняні коридори й людей зі смертельними діагнозами. Тут немає зайвої сентиментальності, а навпаки присутня нецензурна лексика та чорний гумор.
Головну героїню зіграла акторка театру та популярна блогерка Ксенія Хижняк, для якої стрічка “Я, Ніна” стала дебютом на великому екрані. Їй чудово вдалось передати непростий характер Ніни Сокіл та правдиво зіграти жінку, яка постійно перебуває в стресовому стані. Хижняк переконливо показала весь спектр емоцій головної героїні та її внутрішню боротьбу. До слова, чудово над головною героїнею попрацювали й стилісти. Часом важко відрізнити персонажа Хижняк і прототип Яніну Соколову.
Поряд з Хижняк з’являються й інші талановиті українські актори, як-от Олексій Тритенко, якого глядачі знають за ролями у фільмах “Мирний-21” та “Я працюю на цвинтарі”. Він зіграв чоловіка Ніни, який зносить нестерпний характер головної героїні. Зараз Тритенко долучився до лав ЗСУ.

Також у фільмі з’являються Максим Панченко, якого український глядач знає зі стрічки “Червоний. Без лінії фронту”, та Ігор Колтовський, що здобув визнання завдяки своїм ролям у “І будуть люди” та “Червоному”.
В закордонному прокаті фільм “Я, Ніна” має назву “Lucky girl”. Так себе називає й головна героїня. Та й інші персонажі часто паразитують на цих словах. І ось це лишається незрозумілим для глядача. І чому власне головна героїня “lucky”, якщо за сюжетом вона цілеспрямована журналістка. Ці слова додають певної наївності фільму.

Також лишається незрозумілим й те, на кого розраховане таке кіно. В основі фільму знаходиться жінка, яка захворіла на рак, але сама тема хвороби — це швидше певне тло сюжету. У центрі ж — героїня, її характер та відносини з навколишнім оточенням та із собою. Чи матиме ця стрічка терапевтичну функцію для людей, які борються з онкологічним захворюванням? Чи повинна вона бути такою?
“Я, Ніна” – це фільм, який порушує складні екзистенційні питання, як-от пошук гармонії з собою та світом, прийняття неминучого, переродження. “Я, Ніна” – це чудовий український фільм, який пори свої недоліки, вартий глядацької уваги.