Додаткова допомога для ВПО в Україні: заохочення до праці чи недостатній захист?

У той час як війна змусила понад 6 мільйонів українців стати внутрішньо переміщеними особами (ВПО), уряд знаходить нові способи поєднати гуманітарну підтримку з економічним стимулюванням. Останні зміни, ухвалені Кабміном, дозволяють ВПО отримати додаткову виплату – до 3000 гривень – за умови шести місяців праці чи підприємницької діяльності. Цей крок, оголошений Головним управлінням Пенсійного фонду України (ПФУ), виглядає як спроба полегшити тягар переселенцям, але аналітики попереджають: без ширших реформ це може стати лише краплею в морі для тих, хто бореться з інфляцією та руйнуваннями.

За даними ПФУ, нова ініціатива стосується ВПО, які вже отримують базову допомогу на проживання. Після шести місяців зайнятості – від формальної праці до незалежної професійної діяльності – держава виплатить “бонус” у наступному місяці. Підтвердження просте, але чітке: дані з реєстру застрахованих осіб, довідка про сплату єдиного внеску з місця роботи чи копія декларації платника єдиного податку від ДПС. Сума залежить від статусу: 3000 гривень для осіб з інвалідністю та дітей, 2000 гривень для інших. Це не разова акція, а частина ширшої стратегії: уряд хоче заохотити переселенців інтегруватися в економіку, де дефіцит робочої сили сягає 1,5 мільйона вакансій, за оцінками Мінекономіки.

Ідея звучить логічно: війна зруйнувала домівки, але не мрії про стабільність. З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році кількість ВПО зросла з 1,5 до 6,2 мільйона, за даними Мінреінтеграції, а базова допомога в 2000 гривень ледь покриває витрати на проживання в умовах інфляції 9,6%. Додаткова виплата може стати “якорем” для тих, хто намагається повернутися до нормального життя – особливо в регіонах, де руйнування інфраструктури ускладнює пошук роботи. Експерти з Київської школи економіки хвалять цей крок як “м’яке стимулювання”, що може підвищити зайнятість на 10-15% серед ВПО, якщо супроводжуватиметься програмами перекваліфікації.

Але за оптимістичними прогнозами ховаються тіні. По-перше, не всі ВПО можуть працювати: серед них 40% – люди з інвалідністю чи діти, за даними ЮНІСЕФ, а жінки, які становлять 60% переселенців, стикаються з дискримінацією на ринку праці. По-друге, бюрократія: підтвердження внесків вимагає доступу до реєстрів, що для ВПО в тимчасовому житлі – справжній квест. Аналітики з Atlantic Council зазначають: подібні програми в інших країнах (наприклад, для сирійських біженців у Туреччині) провалилися через низьку обізнаність – лише 30% потенційних отримувачів знали про них. В Україні, де довіра до держави низька (лише 25%, за даними КМІС), це може повторитися.

Більше того, ці зміни – частина ширшого пакету: з 2026 року посилять вимоги до стажу для пенсій (з 32 до 33 років для виходу в 60), що ускладнить життя для ВПО з перерваним стажем. Уряд обіцяє “соціальний захист”, але без радикальних інвестицій – 10 мільярдів гривень на програми для ВПО – це лише косметика. Для Європи, де Україна приймає 4 мільйони біженців, це сигнал: без підтримки Києва міграційна криза загрожує континенту.

Отже, додаткова виплата – крок уперед, але без ширшого контексту вона ризикує стати ілюзією. Для 6 мільйонів ВПО, які мріють не про виживання, а про повернення додому, час вимагати більше: не разові бонуси, а сталу інтеграцію. Уряд має шанс перетворити кризу на можливість – чи, навпаки, втратити ще одну частину нації.