Карпати, опришки та багато містики: огляд на фільм “Довбуш”

В Україні 24 серпня на широкі екрани вийшов пригодницький екшн “Довбуш” Олеся Саніна. І вже протягом перших вихідних прокату фільм зібрав 8,7 мільйона гривень, тож історія про знаменитого карпатського опришка цілком може стати новим рекордним блокбастером українського кіно.
Про що цей фільм та чому він так полюбився глядачам – читайте далі в огляді редакторки “Прямого”.
В центрі сюжету опинились два брати – Олекса та Іван Довбуші. Олексу (Сергій Стрельников) з весілля забрали на війну. Там він вимушений воювати в лавах поляків проти Московії. Капітан Пшелуцький (Матеуш Косьцюкевіч) обіцяє гуцулу свободу, якщо той виконає складне військове завдання. Втім, польський шляхтич обманює Олексу і кидає того за ґрати на довгі три роки.
Тим часом Іван Довбуш (Олексій Гнатковський) очолює ватагу розбійників, які грабують мирних людей. Ніхто не може ніяк протидіяти такому безшкету, що дуже не подобається княгині Яблуновській (Агата Бузек).
Згодом Олексі вдається втекти з полону і повернутись в рідні Карпати, де всі думають, що він мертвий. Якийсь час Олекса переховується у вівчарів на полонині, але коли дізнається про вбивство батьків, то повертається у рідне село. Там його чекає ще одне потрясіння – кохана Марічка (Дар’я Плахтій) вийшла заміж, а польські пани знущаються з його земляків. Шукаючи помсти, Олекса приєднується до ватаги розбійників брата Івана. Після цього й починається все найцікавіше.

Варто зазначити, що “Довбуш” – це не зовсім історичне кіно, про що автори попереджають перед початком фільму. Олекса Довбуша — це швидше збірний образ найвідомішого карпатського опришка, в основу якого покладені різні легенди та фольклорні оповідки. І такий прийом, безперечно, йде на користь картині. Глядач бачить на екрані не просто “нудний” історичний фільм, а цікаву розповідь оповиту міфами.
Це чудово проглядається в сцені, коли Олекса Довбуш зустрівся із засновником хасидизму Баал Шем Товом, який допоміг опришкам сховатися від переслідувань шляхти. Цікаво, що на екрані втілив його американський актор Лузер Тверски, який є прямим нащадком засновника хасидського руху в іудаїзмі.

Ще одним повноцінним персонажем цього фільму без перебільшення можна назвати українські Карпати. Автори витискають максимум з місцевих пейзажів. І просторі гірські хребти не показні, ніби здерті з туристичної листівки, а навпаки доповнюють загальну стилістику фільму, додаючи до нього ще більшої містичності. Кольорокорекція тут на рівні голлівудського кіно.

Взагалі, “Довбуш” не видається пластмасовим чи карикатурним. Автори не жаліють глядача. З перших хвилин на екрані з’являється бруд, кров, навіть відірвані ноги, а якщо когось поранять, то це не ховають за кадром. Звідси й віковий рейтинг”16+”.  Добре попрацювали над фільмом й костюмери. Одяг на героях виглядає ношеним, а не щойно знятим з манекенів в магазині. Дизайнери та декоратори чудово показали побут тогочасних українців.
Читайте також: “20 днів у Маріуполі” : про що фільм та чому важливо його подивитись
Акторська гра в стрічці теж на високому рівні. Сергій Стрельников намагається витиснути все зі своєї ролі. Проте Довбуш, що з легенд, що з історії – неоднозначний персонаж. І тому моментами стає незрозуміла мотивація героя. Він бореться за свободу, хоче помсти за смерть батьків чи повернути кохану Марічку?

До слова, Марічка — це типова українська жінка в якої забрали коханого. І тут складно не проводити паралелей з “Украденим щастям” Франка. Попри те, що цю персонажку автори не виносять на перший план, Дар’я Плахтій чудово втілила її на екрані.
Але найцікавішим виявився Іван Довбуш, який приковує увагу глядачів. Олексію Гнатковському вдалось зробити з нього брутального карпатського гангстера з чудовим почуттям гумору та великою любов’ю до свого брата, попри всі суперечки з останнім.

З відвертих мінусів цього фільму можна виокремити рваний монтаж. Тому часом здається, що стрічку лихоманить. Ось, наприклад, коли настає момент вирішальної битви. Головний герой Олекса за глибокої ночі забігає в підвал, щоб визволити своїх побратимів, а от вже в наступному кадрі наступає день. Виникає питання, якої глибини було те підземелля, що він пробув там аж цілу ніч?
Також заплутують глядача й флешбеки, які виринають в будь-який зручний момент. Здавалося б, вони мали б пояснювати ті чи інші дії персонажів, але вони навпаки лише ускладнюють розуміння їх. І лише після вербального пояснення стає ясно, що і до чого.
Нині “Довбуш” – найдорожчий фільм за всю історію українського кінематографа. Його бюджет склав близько 120 мільйонів гривень, 65 мільйонів з яких надала держава. І з упевненістю можна сказати, що ці гроші витратили недаремно. Україна здобула кіно, яке показує серйозних, самобутніх та відважних українців.
В результаті, “Довбуш” – це масштабна квінтесенція хорошої картинки, якісної акторської гри та української національної ідеї. Амбітний фільм з цілісною, а головне довершеною історією, яка мало кого залишить байдужим.