Війна-2022: п’ять книжок про Донбас, які варто прочитати саме тепер

Повномасштабне російське вторгнення повністю зруйнувало звичне життя мешканців України. Майже кожен, навіть той, хто безпосередньо не постраждав від агресії РФ, пережив травматичний досвід, який важко самостійно “перетравити”, щоб знову здобути внутрішню рівновагу й змогу відчувати радість і жагу до життя.
Однак 24 лютого більшість українців відчула шок, з яким ще вісім років тому стикнулись їхні співгромадяни зі Сходу України та її захисники. Їхній непомітний тоді в мирній частині України досвід тепер може стати в пригоді чи не кожному.
PRM.ua зібрав п’ять книжок, герої та автори яких стали очевидцями початку російсько-української війни 2014 року й так чи інакше впоралися з цим.
Василь Шкляр. Чорне Сонце
Для тих, хто втратив жагу до життя і наснагу до “маленьких” добрих справ.
Боєць полку “Азов” оповідає про будні свої й побратимів після звільнення Маріуполя 13 червня 2014 року. Розповідь переривається спогадами про минулі битви й загиблих товаришів: “Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі”. Водночас він визнає, що всі “азовці” зробили свідомий вибір бути тут: “Ми поривалися вперед, ми знали, на що і за що йдемо”. Автор обережний з героїчним пафосом, але щедрий на кумедні моменти: “Ми кепкуємо з усього, з чого можна хоч трішечки засміятися, бо нам це зараз украй потрібно”. Завдяки сміху герої твору враз набувають справжності: кожен з них має свою історію, необов’язково вигадану. Але особисте повною мірою підпорядковується суспільному, і навіть після закінчення війни хлопці не спішать додому: “Залишуся на Донбасі, бо тут мені буде роботи не менше, ніж зараз”. Ідеться про повернення пам’яті зросійщеним українцям, досі актуальне.

Вибухи стрясали землею вже тут і там, кулі чухрали на деревах гілля і листя, а сливи не падали. Не знаю, що мені сталося. Я підійшов, зірвав одну — круглу, чорну, солодку, як мед. Світ крутився довкола мене, а я стояв і їв — може, востаннє в житті? — чорну сливу. І стояло наді мною високо в зеніті сонце, я дивився на нього і зовсім не мружився, бо воно не пекло, не палило і вже не світило. Сонце було чорне. Воно увійшло у Сварогову ніч, увійшло в саму серцевину ночі Сварога.

Василь Шкляр. Чорне сонце

Сергій Жадан. Інтернат
Для тих, хто намагається відмежуватись від війни й уникнути вибору.
Учитель Паша живе спокійним життям на Донбасі, як раптом розгорілась війна. Він до останнього намагається бути осторонь і вдавати, що все нормально, але лінія фронту неухильно наближається, тож саме час визначитися з боком барикад. Однак Паша не звик обирати, йому просто хочеться, щоб його не чіпали. Усе (майже) змінилось, коли йому довелось поїхати по свого племінника. Інтернат, у якому жив хлопчик, опинився на окупованій території, і перед Пашею постала дорога, не дуже далека, але вкрай небезпечна. Чи вдасться йому дістатися до інтернату й повернутися додому разом з дитиною? Про це ви дізнаєтесь у романі. А Паша дізнається, що “відповідати будуть усі. І найгірше буде тим, хто відповідати не звик”.

Ми ж тут усі, якщо подумати, як в інтернаті живемо. Кинуті всіма, але нафарбовані. Кому що перепаде — те й носимо. Інша річ, що це нічого не міняє. Можна ходити в краденому секонді й почуватися королем світу, а можна мати хорошу теплу куртку й бути товстим, нікому не потрібним мудаком, думає він про своє.

Сергій Жадан. Інтернат

Валерій Маркус. Сліди на дорозі
Для тих, хто опинився на життєвому роздоріжжі й втратив відчуття реальності навколишнього світу.
У романі описано досвід бойової служби на Донбасі з усіма звуками, запахами й смаками життя в окопі. Попри жорстокість війни чи завдяки їй герой формує чітку громадянську позицію й переживає перезавантаження світогляду щодо себе й окупантів: “Таке враження, що ми з росіянами все життя споконвіку жили за величезним парканом, і раптом цей паркан впав, а ми вперше побачили одне одного”. Водночас він не захопився ура-патріотизмом, бо свідомий недоліків України — зокрема її армії, яка ніяк не вичавить із себе радянщину. Крім того, герой зрозумів цінність любові й свободи, але чи матимуть сенс усі ці відкриття, якщо він просто загине?

Я мав десятки можливостей поїхати і не повертатися. Знаєш, заради чого я тут? Щоб ніхто з моїх близьких не побачив і не відчув те, що довелося пережити мені.

Валерій Маркус. Сліди на дорозі

Артем Чех. Точка нуль
Для тих, хто досі шукає себе й своє призначення.
Військові чи не найкраще втілюють у життя психологічний термін “точка нуль” — існують тут-і-тепер: “Це повне занурення в себе, звільнення від залежностей і мирського непотребу. Це постриг у нову істоту, якою я ніколи не став би за інших обставин”. Однак у збірці есеїв описано не криваві бої на Донбасі, а хронічне “мінське перемир’я”, коли потрібно довгий час стояти не посту і нічого не робити: “Ця війна дивна… Нинішня війна не має мети. Це Стіна. Сторожова вежа… Наше завдання — утримати стіну”. Перед читачем постає не героїчна звитяга, а понура буденність, у якій з оголеною відвертістю описано, як солдати їдять, миються й ходять у туалет. Можна з певністю сказати, що цей роман не про війну, а про людину в ній, яка змушена чесно відповісти собі, хто вона й чого варта: “Насправді, я не знаю, як воювати. І як керувати країною. І як полагодити дріт від світильника”. А після того спробувати інший шлях. Можливо, цього разу він виявиться правильним.

Навколишній світ звужується до однієї позиції: дорога, бліндаж, посадка, поле. Решта — зайве. Переосмислення, занулення. Либонь, це найкращий час для усвідомлення свого життя, а можливої смерті як смерті, для того, щоб відкинути зайве, штучно нагромаджене за роки, проведені в темряві. У густій і комфортній темряві, яку створив сам і в яку повірив. Це точка нуль. Межа, якій передує безглузда лузга омани й за якою починається звільнення від думок, почуттів, бажань.

Артем Чех. Точка нуль

Тамара Горіха Зерня. Доця
Для тих, хто прагне позбутися відчуття безвиході й безсилля.
Головна героїня, яку всі називають “доця”, бачить на власні очі окупацію Донецька й вирішує разом з побратимами сформувати групу опору для допомоги українським військовим: “Навіть якщо довкола тебе немає України, навіть якщо там пустка і лід, навіть якщо там тьма єгипетська, у тобі самому України стане з головою, бо Україна — це ти”. Дівчина чи не одразу усвідомлює, що розгортається війна за українську ідентичність, але стикається з байдужістю місцевого населення, яке пройшло через русифікаційну м’ясорубку ще до вторгнення РФ. Звичайно, є й ті, хто зумів зберегти національну пам’ять, але їм стає на заваді страх бути собою. Однак герої вірять, що потрібні своїй країні навіть з надламаними душами й засміченими головами: “Зараз? Зараз я думаю, що нам треба вижити і од русні відбитися. А там уже нас Україна прийме такими, як є, ми їй усякі придамося, і глухі, і німі, і безпам’ятні”. У це вірить і “доця”, яка не здається ворогам, попри все: “Стій прямо і смійся, смійся їм в очі”.

Ми уникали абревіатури, якою з усіх російських телеканалів тепер називали нашу область. Здавалося, вимов оте “ди-ри” — і феномен, якого раніше не було, стане менш примарним, набуде сили, так, ніби кожне згадування виявляє і закріплює його на нашій стороні реальності.

Тамара Горіха Зерня. Доця

Нагадаємо, журнал соціальних мальописів Inker створив ілюстрований комікс з історіями про Маріуполь, який можна подивитись онлайн безплатно.
Тим часом у школах окупованого Маріуполя дітям забороняють спілкуватися українською мовою, погрожуючи їм і батькам “непередбачуваними наслідками”.
До того ж на тимчасово окупованих територіях України російській військові знищують книжки з українською літературою та історією.
Натомість окупанти завезли в одну зі шкіл Маріуполя російські підручники для початкової й середньої школи. Дітям уже скасували літні канікули, щоб викладати їм російську мову та історію.
Раніше Державний комітет телебачення і радіомовлення заборонив українському імпортеру ввозити три російські дитячі книжки, у яких виявили пропаганду держави-агресора.
Як відомо, Російська державна бібліотека для молоді закупила комікс про радянського диктатора Йосипа Сталіна, якого там назвали “одним з найвидатніших сильних світу цього XX століття”.
Крім того, у так званій “Донецькій народній республіці” надрукували “Абетку Донбасу”, яку подарували першокласникам до 1 вересня.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Війна-2022: п’ять книжок про Донбас, які варто прочитати саме тепер appeared first on Прямий.