Прірва між обіцянкою і реальністю

Сьогодні починається восьмий рік п’ятирічного терміну президентства Володимира Зеленського. Президентства, яке починалося з безпрецедентного кредиту довіри. Президентства, якому віддали всю повноту влади. Президентства, яке мало потенціал для великих змін, але увійде в історію як час змарнованих шансів, обманутих очікувань і небезпечних ілюзій, тотального прожектизму і трагічних результатів.
Минуло достатньо часу, щоб судити не за словами, а за результатами.
А результати такі: Зеленський обіцяв країну без війни, без корупції, без кумівства, без бідності, без приниження людей державою. Натомість разом зі «слугами» він залишив по собі зовсім інше.
Він обіцяв мир. Натомість країна увійшла у повномасштабну війну після років самообману, ілюзій, «зазирання в очі», недооцінки загрози і свідомо проваленої підготовки держави до відбиття великого вторгнення.
Він обіцяв справедливість. Натомість ми отримали вибіркове правосуддя, «недоторканних» друзів/сусідів/кумів президентв, втечі фігурантів справ, застави для корупціонерів і політичне прикриття своїх.
Він обіцяв нову якість влади. Натомість країну заполонили випадкові люди, друзі, куми, «свої», люди без досвіду, без державного мислення і часто без елементарної компетентності. Державне управління перетворили на експеримент над країною. Кумівство і кварталівство просто стало новим офіційним стилем влади.
Він обіцяв підтримку бізнесу і свободу економіки. Натомість бізнес отримав посилення податкового тиску, блокування, силовий пресинг, непередбачувані правила гри і постійні спроби латати бюджет за рахунок тих, хто ще працює легально. І гетьманцівське «общипування гусей».
Він обіцяв заможного українця. Натомість мільйони людей на межі виживання, пенсії далекі від гідної, молодь виїжджає за кордон, а бідність залишається масовою реальністю.
Він обіцяв, що на посади приходитимуть за розумом, освітою, талантом і совістю. Натомість кадрова політика Зеленського і «слуг» стала одним із найбільших ударів по державності. Бо саме слабкі, залежні, випадкові і безпорадні люди в системі влади коштують країні надто дорого.
Він обіцяв боротьбу з корупцією. Натомість країна раз за разом бачила корупційні скандали на найвищих щаблях, розмивання інституцій, атаки на антикорупційну систему і повну відсутність політичної волі по-справжньому ламати схеми. Чого вартий лише «Міндічгейт»…
Він обіцяв сильну державу. Натомість разом зі «слугами» вибудував систему ручного управління, слабких і залежних інституцій, тиску на місцеве самоврядування, концентрації влади в вузькому колі і постійного розриву між публічною картинкою та реальною якістю рішень.
Тобто проблема навіть не лише в тому, що Зеленський не виконав програму. Проблема в тому, що в багатьох питаннях він і його команда зробили ще гірше. Не просто не побороли корупцію, а створили відчуття безкарності для своїх. Не просто не дали поштовх економіці, а посилили тиск на тих, хто тримає країну на плаву. Не просто не оновили політику, а завели у владу масу випадкових людей. Не просто не побудували справедливість, а закріпили вибірковість. Не просто не зміцнили довіру до держави, а підірвали її ще більше.
Так, заради об’єктивності треба сказати, що окремі пункти програми були виконані бодай формально. Це закон про імпічмент, скасування депутатської недоторканності, закон про всеукраїнський референдум, цифровізація через Дію, запуск ринку землі.
Але навіть тут постає головне питання: чи дали ці рішення людям ту країну, яку їм обіцяли? І відповідь очевидна.
Бо між обіцянкою і реальністю утворилася не просто прірва, а катастрофічно криза довіри. Українцям продавали образ нової чесної, сильної, сучасної і справедливої держави. А отримали країну, де красивих слів завжди більше, ніж відповідальності. Де піар системно підміняв державну політику. Де стратегічне мислення замінювали емоціями, імпровізацією і самозакоханою вірою у власну незамінність. Де «слуги народу» одразу стали слугами Банкової, а не суспільства.
Зеленський ішов як кандидат великого оновлення. А став президентом великого обману очікувань. І це треба пам’ятати особливо сьогодні, коли починається вже восьмий рік його п’ятирічного президентського терміну. Бо питання вже не в тому, що він обіцяв. Питання в тому, скільки Україна заплатила за свій вибір, за те, що він і його команда не зробили, і за те, що вони встигли зіпсувати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Прірва між обіцянкою і реальністю appeared first on Прямий.