Женевський торг на крові: як Трамп і Путін готують Україні “мирний” зашморг

Джерело: Facebook-сторінка автора
Московія вірна своїй тактиці терориста, “привітала” старт переговорів масованим ударом по нашій енергетиці. Сотні дронів і десятки ракет — це і є справжній non-paper Кремля: не документ, а ультиматум, написаний уламками трансформаторів і холодом у батареях.
Це не “паралельні треки” і не “несуміжні процеси”. Це одна єдина стратегія: зламати нам хребет морозом, щоб у Женеві ми підписували капітуляцію тремтячими руками – не від ваги історії, а від температури у власних квартирах.
Треба дивитися тверезо: те, що відбувається зараз, – це не пошук миру. Це торг за наш суверенітет, де Україна намагається залишитися суб’єктом, але її вперто тягнуть у роль товару. Трамп хоче швидко “продати” це своєму електорату як “успішний кейс”: зупинив війну, поставив галочку, поїхав далі. Путін хоче продати це своїм – як легалізацію дикої окупації: мовляв, світ визнав, що можна вбивати, грабувати і отримувати за це території. А справжня ціна цього “миру” – наша земля, наша армія, наша пам’ять, наші діти, наші мертві і наше право називати злочин злочином.
Хто в кімнаті?
У кімнаті троє. Але вагу в кімнаті мають двоє.
1) США (Віткофф і Кушнер).
Трамп відправив своїх “рішал” – не дипломатів. Це люди, для яких Україна не є історією свободи, а є кейсом управління ризиками: як “закрити” війну з мінімальними витратами. Їхня релігія – дедлайн. Їхня мета – “швидко”. Бо “швидко” для Трампа важливіше, ніж “справедливо”, а справедливість – це завжди довго, дорого й незручно. І головне: “швидко” означає, що рахунок виставлять тому, хто слабший і кому болить. Це базова бізнес-логіка, коли гуманітарна трагедія переводиться в KPI.
2) Росія (Мединський і силовики).
Вони прийшли не за перемир’ям. Вони прийшли за рештою Донеччини і печаткою, що узаконить мародерство. Їм треба не тиша в небі – їм треба папір, який перетворить злочин на норму. Усі їхні “мирні” формули – це інструменти легалізації окупації, інституціалізації насильства і відбілювання агресії заднім числом. Їхній ідеальний “мир” – це пауза, в якій Україна демілітаризується, а Росія доозброюється.
3) Україна (делегація Умєрова).
Українська делегація затиснута між молотом російських ракет і ковадлом американського тиску “на результат”. Це переговори з пістолетом до скроні, де “деескалація” означає “віддай частину себе, щоб ми зняли пістолет на годину”. Але головна проблема не в тому, хто сидить у кімнаті. Головна проблема – що лежить на столі, і які пастки вшиті в папери.

Серіал з розширеною свідомістю: що сталося на Мюнхенській конференції

Що на столі?
Нам намагаються втюхати так званий 28-пунктний “US-backed” план. Давайте називати речі своїми іменами: це документ, надиктований російським non-paper, лише надрукований на американському принтері. Це спроба зробити так, щоб Москва отримала стратегічне, а Вашингтон – медійне, а Україна – “пояснення, чому інакше не можна”.
Ключові елементи цього “плану” – такі, що самі по собі є сигналами капітуляції:
“Швидкі вибори” (за 100 днів) – у країні, де мільйони людей в окупації, мільйони – за кордоном, десятки тисяч – у війську, а інформаційний простір прострілюється ІПСО як решето. Це не демократія. Це технологічний спосіб розхитати державу, зірвати мобілізацію, посіяти внутрішню ненависть і відкрити ворота реваншу під виглядом “оновлення легітимності”. Вибори під обстрілами і під тиском “угоди” – це не вибір, це керована нестабільність.
“Амністія всім” – тобто і катам, і жертвам. Це не примирення, це ліквідація справедливості. Це плювок на могили закатованих, поранених, зґвалтованих, депортованих. Амністія в цій війні – це не правовий інструмент, а інструмент стирання пам’яті. Вона вбиває саме поняття злочину: якщо злочину “нема”, то нема й агресора, є “конфлікт сторін”. Це і є головна мета Москви.
“Peace Council” під головуванням Трампа – як вершина абсурду: створення наддержавної надбудови, яка буде вирішувати, що Україна може, а що ні. Це не гарантії. Це опіка. Це новий формат васальної залежності, де Україна отримує не захист, а наглядача. Ми вже проходили “нагляд” у 1990-х – тільки тоді його називали “стабілізацією”.

Імітація перемовин: чому Україна та Росія бояться роздратувати Трампа

Пастка тут проста: легалізація окупації через формальні конструкції. Не визнання анексії прямо – а створення “сірих зон” і “перехідних статусів”, де на папері ніби Україна, а по факту – криміналізована територія під ФСБ. Це може бути оформлено як “вільна економічна зона”, “особливий режим”, “тимчасове адміністрування”, “міжнародна місія” – назва не важлива. Важливе одне: там не буде українського суверенітету як реальності. Буде “територія торгу”, де право замінене “порядком”, а порядок – силою.
Європа: E3 намагаються, але Трамп грає в сольний покер
Британія, Франція, Німеччина намагаються вставити свої 5 копійок – “умовність санкцій”, “гарантії”, “механізми перевірки”. Але коли за столом сидить Трамп, Європа перетворюється на фон: він не грає коаліційно, він грає так, як звик – власним покером. І якщо його мета – “закрити тему”, то європейські застереження стануть лише дрібним шумом. Європа в цій конструкції ризикує бути тим двором, де відбувається віджим, але ключі від під’їзду тримає не вона.
Українська рамка: 20 пунктів проти 28 пасток
Україна виставила свою 20-пунктну рамку. У ній – дистанційний моніторинг лінії контакту (супутники, технічна верифікація), і головне: водонепроникні гарантії безпеки на 20+ років. Це правильно, бо війни не закінчуються словами – вони закінчуються страхом агресора повторити.
Трамп пропонує 15 років. Чому 15? Бо він прекрасно знає: через 15 років це буде проблема вже не його адміністрації. Короткі гарантії – це пряме запрошення Путіна до реваншу. Це не “компроміс”. Це таймер на нову війну. Це гарантії не безпеки України, а комфорту американської політики: “до мого горизонту проблем не буде”.

Порошенко на BBC: для успіху на переговорах треба говорити з путіним мовою сили

Енергетичне “перемир’я”: наївність, яка межує зі злочином
У Києві сподіваються виторгувати “енергетичне перемир’я”. Але після вчорашніх прильотів вірити в обіцянки РФ без автоматичних санкцій – це не просто наївність. Це управлінська безвідповідальність. ООН прямо фіксує: удари по енергетиці позбавляють людей води й тепла в люту зиму. І це не “супутній збиток”. Це – ціль. Це соціальний шантаж холодом, який має породити політичний тиск “погодьтеся вже на будь-що”.
Якщо ми підпишемо “тишу по енергетиці” без жорсткої верифікації й автоматичної ціни порушення, Путін зробить рівно те, що робив завжди: перегрупується, накопичить ракети, відбудує логістику – і вдарить знову в ту секунду, коли захоче виторгувати наступну “хотєлку”. Перемир’я без примусу – це не мир, це пауза для агресора.
А ще – це психологічна пастка. Бо коли суспільству один раз продають “тишу” як продукт, завтра йому продадуть “тишу по містах”, потім “тишу по фронту”, потім “тишу по праву”. Це механізм нормалізації насильства: спочатку ви радієте, що вас не б’ють день, потім починаєте думати, що вас б’ють “за щось”.
Три тести для будь-якого підпису
Будь-який підпис під женевським документом має пройти через три тести. Без винятків.
1) Правова позиція
Жодного міжнародного визнання анексії. Жодних формул, які перетворюють окупацію на “перехідний статус”. Резолюція ООН ES-11/4 – це наш юридичний бетон. Будь-яка “вільна зона” без прапора України – це зрада, яка буде дорого коштувати вже наступному поколінню. Будь-яка “умовна нейтральність” – це не нейтральність, це роззброєння жертви перед агресором.
2) Механізм примусу
Не “Peace Council” з красивими словами. А автоматичний snap-back санкцій, без дискусій, без “занепокоєнь”, без голосувань “пізніше”. Плюс – ППО/ПРО як частина механізму: у першу секунду порушення має бути не дипломатичний дзвінок, а збиття того, що летить. Примус – це не мораль. Це інженерія стримування.
І ще: моніторинг без примусу – це камера спостереження у під’їзді, де всі знають, що вона не підключена.
3) Люди
Повернення депортованих дітей і заручників – це пункт №1, а не бонус після “врегулювання територій”. МКС уже має ордери. Амністія воєнним злочинам – це не мир. Це індульгенція катам і плювок на могили закатованих. Жодна країна, що поважає себе, не підписує документ, який знімає відповідальність за катування як “політичний компроміс”.

Гаррі Каспаров розкрив таємницю переговорів Трампа та Путіна: чому це не про мир

Як не дати себе кинути
Україна має чітко сказати США: “Швидко – не означає добре”. Якщо ви хочете дедлайн, то ціною цього дедлайну мають бути юридично зобов’язуючі гарантії безпеки, а не черговий “Будапештський меморандум 2.0”, який перетворюється на макулатуру в момент першого ж удару.
Гарантії “після угоди” – це не гарантії. Це торг страховкою. Це спроба змусити Україну зробити незворотні поступки “в кредит”, який ніхто не гарантує повернути.
Бо мир – це не зупинка стрільби. Мир – це знищення агресора та/або його здатності до насильства. Все інше – відстрочена війна.
План Б: якщо Женева перетворюється на “Мюнхен-1938”
Якщо переговори в Женеві перетворюються на “Мюнхен-1938”, Україна має робити три речі – без істерики, але жорстко:
Глуха оборона енергетики: інженерний захист, резерви, автономізація, швидке відновлення, системна ППО.
Дотиск санкцій (умовний 20-й пакет ЄС і далі) – без “втоми”, без “виключень”, без приватних схем “порозумітися з Москвою”.
Тримати лінію фронту: краще холодна зима і боротьба, ніж “теплий мир” у російському концтаборі.
Висновок
Женева – це не про кінець війни. Женева – про те, чи зможуть Трамп і Путін легалізувати агресію нашою кров’ю і нашим підписом. Україна не торгує територіями. Україна може обговорювати механіку припинення вогню – але тільки таку, де порушення коштуватиме агресору дорожче, ніж виконання.
Все інше – це не мир. Це красиво упакована поразка. Це відстрочена смерть.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, X, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post Женевський торг на крові: як Трамп і Путін готують Україні “мирний” зашморг appeared first on Прямий.