2 червня – Міжнародний день повій: історія та цікаві факти про “найдревнішу професію”

Міжнародний день повій відзначається щорічно 2 червня. Яке значення він відіграє для людей, що займаються секс-бізнесом; з якими проблемами стикаються працівники цієї сфери; цікаві факти про “найдревнішу професію”; де легалізована проституція і яка ситуація в Україні – про це читайте у матеріалі “Прямого”.
50 років тому, у 1975 році, відбулась історична демонстрація секс-працівників у Ліоні (Франція). Секс-працівники об’єднались, щоб протестувати проти насильства та дискримінації з боку поліції, вимагаючи дотримання своїх прав. Міжнародний день повій спрямований на підвищення обізнаності про проблеми, з якими стикаються працівники секс-бізнесу в усьому світі, і захист їхніх прав.
Основними цілями його проведення є заклик до легалізації, освіти, дій, щоб подолати бар’єри та підвищити визнання галузі. Знищуючи стигматизацію, пов’язану з секс-бізнесом, і висвітлюючи такі проблеми, як криміналізація, відсутність доступу до охорони здоров’я, торгівля людьми та насильство, Міжнародний день повій спрямований на покращення умов праці осіб, залучених до секс-бізнесу.
Кінцева мета полягає в тому, щоб надати людям, які працюють у цій сфері, належне представництво та підтримку, а також підвищити розуміння громадськістю того, що означає бути секс-працівником.

фото з відкритих джерел

Цікаві історичні факти
У найдавнішої професії історія не тільки багатовікова, а й багатогранна. Наскільки давня професія у повій, достеменно невідомо. Згадки про блудниць трапляються ще в Старому Заповіті. Саме там написано про блудницю Раав, яка жила в Єрихоні в II тисячолітті до н.е. На той час із повіями суспільство боротися намагалося дуже рідко, і боротьба успішною не була.
Грецька богиня Афродіта вважалася куртизанкою, тому в Греції не засуджувалося заняття проституцією. Ба більше, і в Пафосі, і присвячених богині храмах по всій країні обов’язково були свої сакральні повії.

фото з відкритих джерел

У Вавилоні повії були дуже шанованими жінками. Їх можна в прямому сенсі слова називати жрицями кохання, адже вони справді служили жрицями в храмах. Можна сказати, що у Вавилоні взагалі не було жінок, які не займалися проституцією, адже кожна мешканка міста повинна була хоча б один раз у житті віддатися за гроші чужинцеві у святилищі Афродіти.
Перші борделі (“діктеріони”) виникли за афінського законодавця Солона (приблизно в 559 р. до н.е.). Біля входу в заклади стояли для залучення клієнтів голі дівчата. До речі, цей законодавець першим ввів податок на заняття цією справою.
Гетери (“подружки”) – вища каста грецьких повій. Багато хто з них став відомим не тільки завдяки своїй красі, а й розуму. Гетера, утримувачка діктеріона Аспасія, вийшла заміж за Перикла. Саме вона перетворила його афінський будинок на осередок інтелекту.

фото з відкритих джерел

У Римській Імперії заняття проституцією було справою законною. Жінка, яка бажала зайнятися таким бізнесом, мала з’явитися до магістратів, заявити про свої плани. Її ім’я вносили до списку повій і видавали папір licentia stupri. Це було справою настільки звичайною, що незабаром по ліцензію почали звертатися навіть дочки сенаторів. Імператор Тиберій був змушений накласти заборону на подібні заняття для доньок шляхетних людей. Зате дружин цей указ не торкнувся. У Римі навіть ходили чутки, що дружина імператора Клавдія Мессаліна ночами працювала заради власного задоволення в борделі під ім’ям Лізіскі.

фото з відкритих джерел

У 17 столітті в Європі в ходу був термін “чесна куртизанка”. Куртизанки – це утриманки, у яких був один або кілька багатих покровителів. Вони цілком могли бути одруженими жінками, але, як правило, їхні чоловіки мали невисоке соціальне становище порівняно з покровителями.
В Японії гейші – це справжня багатогранна професія. У перекладі з японської це означає “людина мистецтва”. Гейші – не повії! Навіть особливості одягу це підкреслювали. Повія зав’язувала пояс свого кімоно звичайним вузлом спереду, це давало змогу викриватися й одягатися самостійно багато разів протягом дня. Вузол пояса гейші зав’язувався ззаду дуже складним вузлом. Без сторонньої допомоги розв’язати, а вже тим паче зав’язати його, жінка не могла.
У мусульманських країнах теж є проституція. Здебільшого у шиїтів. Видимість пристойності при цьому дотримано, оскільки оформляється секс з повією як тимчасовий шлюб на одну ніч (мут’a), що дає законне право на секс і махр (“весільний подарунок”).

фото з відкритих джерел

Де легалізована проституція
У більшості країн світу секс-працівниці перебувають поза законом і не можуть звернутися в поліцію в разі нападу або агресії клієнтів. За інформацією порталу World Population Review, у 75 зі 162 досліджуваних країн проституція заборонена повністю. Ще 65 країн легалізували її частково – не на всій території (наприклад, США і Сальвадор) або переслідують тільки сутенерів і організаторів місць розпусти (наприклад, Казахстан і Чилі). Повністю дозволена секс-праця в 22 країнах, зокрема в Німеччині.
У країнах, які використовують легалізацію, купівлю та продаж сексуальних послуг не лише легальна, а й регулюється урядом. У деяких із цих країн також дозволено утримувати борделі. Регулювання варіюється від країни до країни та може включати вимогу до секс-працівників зареєструватися або включати обмеження легальності секс-роботи у певному регіоні.
У деяких країнах закони про секс-працю залежать від штату або території. Наприклад, в Австралії секс-робота повністю легальна лише у Квінсленді, а секс-працівники та будинки розпусти мають отримувати ліцензії. У США Невада – єдиний штат, де секс-робота регулюється законом.

Легалізація по всій країні: Бангладеш, Болівія, Колумбія, Еквадор, Еритрея, Німеччина, Греція, Угорщина, Ліван, Мозамбік, Нідерланди, Нова Зеландія, Панама, Перу, Сьєрра-Леоне, Швейцарія, Туреччина, Уругвай та Венесуела.
Легалізація у деяких штатах/територіях країн: Австралія, Сальвадор, Мексика, Сполучені Штати.
Найбільш поширеною у світі системою законодавства про секс-роботу є аболіціонізм. Згідно з цією філософією, купівля та продаж сексуальних послуг є законною, але “щоб запобігти експлуатації секс-працівників”, повідомляється в World Population Review, “публічне приставання, утримання борделів і такі форми “організації”, як сутенерство, зведення та примус до проституції, зазвичай заборонені”.

фото: Reuters

Такий підхід часто описують як щось середнє між криміналізацією та легалізацією. Хоча прихильники аболіціонізму вважають, що деякі секс-працівники самі вирішують зайнятися проституцією, ця практика все одно не схвалюється. Вони вважають, що уряди мають дозволити секс-роботу доти, доки вона не порушує суспільну безпеку, а публічне приставання залишається криміналізованим.
Неоаболіціонізм – це ще один підхід до законодавства про секс-роботу, також відомий як шведська, скандинавська або модель кінцевого попиту (Swedish, Nordic, or End Demand model). Вона зародилася у Швеції в 1999 році й зараз застосовується в декількох європейських країнах. Неоаболіціоністи виступають за ухвалення законів, які карають клієнтів, які пропонують сексуальні послуги, але не карають самих секс-працівників. Вони вважають секс-роботу насильством над працівниками та не вірять, що секс-працівники мають вибір у цьому питанні. Вони також стверджують, що пропонують послуги виходу для тих, хто хоче залишити професію.

фото: Reuters

А як в Україні
Суперечки довкола легалізації проституції в Україні тривають уже багато років. Її противники впевнені, що легалізація проституції – це ганебне рішення, яке призведе до деградації суспільства, всеосяжної розпусти, руйнування моральних норм. Прихильники легалізації впевнені, що держава має регулювати цю сферу діяльності.
Журналісти поспілкувалися з відомим дніпровським юристом Станіславом Ліфлянчиком про те, чому ринок сексуальних послуг досі у тіні і кому це вигідно.
Як відомо, проституція є протизаконною дією, визначеною статтями 302 Кримінального кодексу України та 181-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак ні заборони, ні погрози йому не страшні. Вона є одним із найуспішніших сегментів тіньової економіки.

фото з відкритих джерел

Легалізація проституції – це процес, у якому уряд чи законодавчі органи дозволяють і регулюють практику продажу сексуальних послуг. У різних країнах та регіонах цей процес може мати різні форми та правила.
При легалізації проституції уряд запроваджує закони та правила, що регулюють цю галузь. Це може включати обов’язкові перевірки здоров’я для секс-працівників, податки на доходи від сексуальних послуг, медичні страховки та інші заходи.
Прихильники легалізації проституції виділяють три основні плюси:
– Захист прав секс-працівників: Легалізація може також надавати правовий захист секс-працівникам, включаючи права на безпеку, рівноправність та свободу від експлуатації.
– Боротьба з торгівлею людьми: Регулювання проституції може допомогти знизити торгівлю людьми, оскільки законні послуги зазвичай контролюються та регулюються державою.
– Заробіток держави: Легалізація дозволяє державі отримувати податки від секс-працівників та пов’язаних із цією галуззю підприємств, що може сприяти економічному розвитку.
Однак легалізація проституції викликає багато обговорень та суперечок у суспільстві. Противники стверджують, що це може сприяти торгівлі людьми, експлуатації жінок та іншим соціальним проблемам. Захисники ж аргументують, що правильне регулювання може зменшити негативні аспекти та забезпечити безпеку та права секс-працівників.
За матеріалами World Population Review та даних з відкритих джерел.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post 2 червня – Міжнародний день повій: історія та цікаві факти про “найдревнішу професію” appeared first on Прямий.