Заявка на вступ до НАТО та відмова від переговорів з Путіним: чи підвищує Україна ставки на зовнішній арені?

На тлі оголошення президентом РФ Володимиром Путіним про “приєднання” тимчасово окупованих українських територій до Росії та успішних наступальних дій захисників України на фронті, Київ майже одночасно ухвалив одразу два гучних рішення. Йдеться про офіційне надсилання заявки України щодо членства в НАТО генеральному секретареві Єнсу Столтенбергу та затвердження Володимиром Зеленським рішення РНБО про неможливість будь-яких переговорів з Володимиром Путіним.
PRM.ua звернувся до експертів за коментарями щодо цих кроків української влади.
Що дасть Україні заявка на вступ в НАТО? Чого насправді більше у цій дії: реальної політики чи піару?
На переконання керівника політико-правових програм ГО “Український Центр суспільного розвитку” Ігоря Рейтеровича, цей крок має досить важливе символічне значення, якщо розглядати його як інформаційно-психологічну операцію.
“Ця заявка України, найімовірніше, не була узгодженою з партнерами, і це було видно з виступу Генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга. Але Україна перехопила інформаційну ініціативу, яка була на той момент у Росії, затьмаривши всі ці історії про “референдуми”, приєднання територій, і якісь там “переможні” реляції, які лунали з боку РФ. Цей крок показав, що, певною мірою, саме ми, а не Росія, визначаємо порядок денний. Добре, що Україна не просто неодноразово виголошувала подібні заяви, а й свого часу внесла відповідні поправки до Конституції – в іншому разі це звучало б куди як менш переконливо”, – вважає експерт.
Політолог зазначає: Україна “перекинула м’яч” на половину поля НАТО, і вже отримала підтримку 12 країн, які виступають за наше приєднання до Альянсу. Але це – довга процедура, яка вимагає не лише публічних заяв, але й копіткої роботи.
“Зрозуміло, що членства нам ніхто в найближчий рік не надасть, але значна частина країн-учасників може посилити підтримку України: підготовку наших військових, виділення допомоги та, що важливо, оприлюднити реакції у відповідь на ті заяви, які робить РФ. Мовляв, ми розглядаємо Україну як союзника, в перспективі — члена НАТО, і ті заяви, які ви робите щодо України, мають певний стосунок і до Альянсу”, – зауважує Рейтерович.
На думку фахівця, загалом це – вдалий інформаційний крок, проте його можна було краще організувати, продумати.
“У відповідь на дії Москви ця заява – досить непоганий варіант, вона, щонайменше, привернула до нас увагу, не поставивши Україну в гірше становище. Дискусії всередині НАТО – це природно, і поступово деякі країни змінюють свою позицію у цьому питанні на позитивну, на таку, що так чи інакше у майбутньому Україну треба приймати”, – підсумовує Ігор Рейтерович.
Директор Інституту світової політики Євген Магда вважає: заявка України на отримання членства НАТО є логічною дією в інформаційному сенсі, проте втілення цього наміру має очевидні складнощі.
“Цей крок, дозволив перебити той “шабаш”, який був у Кремлі того дня, і це – позитивно, тому що Україна має відігравати й формувати власний інформаційний порядок денний. Також це рішення ліквідовує шизофренічну роздвоєність, коли у Конституції затверджено курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, але до останнього був курс лише на європейську”, – зазначає фахівець.
Водночас експерт наголошує: розраховувати на те, що ми станемо членом НАТО до завершення бойових дій з Росією не варто.
“Це дуже просто й очевидно. За вступ країни до Альянсу голосують усі його члени. Зараз іде процес приєднання Фінляндії та Швеції, а Туреччина та Угорщина ще не бралися до процесу ратифікації. Не хотілося б таврувати жодну країну як ворога України, але низка країн НАТО абсолютно свідомо скажуть: як ми можемо підтримати вступ України, яка веде війну з ядерною державою, а на країни Альянсу поширюється п’ята стаття Вашингтонського договору”, – резюмує Євген Магда.
На переконання заступника директора Агентства моделювання ситуацій Олексія Голобуцького, в заявці України щодо вступу до Альянсу слід виокремлювати піар-складову, політично-психологічну складову цього кроку: спробу тиску на Європу та Сполучені Штати.
“Я вважав і до війни, що Україна стане членом НАТО, коли в європейців та американців зміниться уявлення про їхню безпеку в принципі. І тоді не було б потреби в процедурі”, – каже фахівець.
Однак з його точки зору, якщо іти в Альянс  суто юридичним шляхом, досягнення цієї мети є практично неможливим, а у разі суттєвої ескалації питання вступу України до НАТО може відпасти як таке.
“Наприклад, Угорщина ставить Україні палиці в колеса, Туреччина, є й інші країни, які до нас скептично ставляться. Швеція, Фінляндія, які хочуть вступити в НАТО, мають величезні проблеми з Туреччиною, і вони не вважають її демократичною державою. Нас називають “гібридною демократією”, і тому політичним лідерам буде дуже важко пояснити своїм виборцям, чому таку корумповану країну слід приймати до Альянсу, не розв’язавши проблеми з Угорщиною, Туреччиною”, – пояснює експерт.
Окрім того, на думку Голобуцького, не варто відкидати ще одну версію того, що відбувається: можливо українська влада сподівається на відмову НАТО, що дає певний карт-бланш та привід для певних домовленостей з Росією.
Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина) Дмитро Галкін розглядає рішення України подати заявку на вступ до НАТО не в політичній, а в медійній, пропагандистській площині.
“Цей жест спрямований не лише на українську аудиторію, а й до Заходу: Україна наполягає на тому, що не відмовляється від намірів приєднатися до Альянсу. А Росія взагалі використала як один з приводів для війни прагнення України стати членом НАТО”, – зазначає експерт.
Він нагадує: після вкрай болючої для Росії військової поразки під Києвом в Офісі президента говорили й про те, що Україна може погодитися на нейтральний щодо НАТО статус.
“Але зараз Київ хоче показати Москві: жодних ваших умов ми не виконуватимемо”, – наголошує Галкін.
Експерт додає: подаючи заявку, Зеленський чудово розумів, що Альянс не зможе відкрито й публічно відповісти відмовою.

В НАТО не могли сказати Україні “ні”, тим самим деморалізуючи суспільство, яке перебуває у стані війни з ворогом, що довго готувався до вторгнення

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

Президент України Володимир Зеленський затвердив рішення РНБО про неможливість будь-яких переговорів з президентом РФ Володимиром Путіним: яка мета цього кроку, яке значення він має та на які наслідки можна очікувати?
Євген Магда розглядає це як політичну декларацію того, що дії очільника Кремля та його поплічників є для України абсолютно неприйнятними, а також — демонстрацію нашим громадянам того факту, що Україна не вестиме перемовин  з російським керівництвом.
Однак фахівець наголошує: до цього рішення є очевидні питання: з ким в Росії Україна має домовлятися в разі потреби?

Російський олігарх Абрамович відвідував Київ після вторгнення РФ 24 лютого – Зеленський

“Куди дівати, наприклад, російського олігарха Романа Абрамовича, який виступав у ролі посередника? Адже не було рішення РНБО про те, що з ним Україна не вестиме переговори”, – зауважує Магда.
Ігор Рейтерович вважає припинення перемовин з чинним президентом РФ Путіним є підтвердженням серйозності наших намірів.
“Цього разу слова не розходяться з діями, адже до початку війни з боку влади лунало багато заяв, не підтверджених конкретними кроками”, – каже фахівець.
Рейтерович також припускає, що це рішення базується на результатах соціологічних досліджень, які свідчать про те, що переважна більшість українців абсолютно проти будь-яких перемовин.
Також фахівець припускає, що цей крок може бути спробою української влади похитнути позиції чинного російського режиму, адже ця заява стосується конкретної персони, і не відкидає можливість ведення перемовин з Росією як такою.

Сигнал, надісланий Москві, полягає в наступному: якщо ви хочете вийти з тієї пастки, в яку потрапили: величезні втрати, санкції, міжнародна ізоляція – є конкретна людина, яка заважає вам це зробити. І наступне – це меседж також і нашим західним партнерам: Україна буде битися до кінця, поки не поверне всі свої території

Ігор Рейтерович Керівник політико-правових програм ГО “Український Центр суспільного розвитку”

На переконання Дмитра Галкіна, затвердження Зеленським рішення РНБО про припинення переговорів з Путіним є суто пропагандистським кроком.
 
“З боку РНБО політичне рішення — вести чи не вести перемовини, і в разі фактичної відмови від дипломатії немає потреби переводити це в публічний простір. Не хочеш вести переговори – не веди їх”, – пояснює свою позицію експерт.
Галкін наголошує: цей крок позбавляє Україну простору для маневру в разі, якщо складеться ситуація, у якій перемовини з Росією будуть необхідними чи бажаними.

А якщо раптом Росія буде капітулювати – також не проводити перемовини? Мовляв, ми не приймемо вашу капітуляцію, поки Путіна не усунете? Це виглядає дивно

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

Щодо інформаційної складової цього рішення, Галкін припускає: варто було б доносити перспективу миру до російського суспільства, наляканого мобілізацією, можливістю того, що їхні близькі люди опиняться на фронті та будуть гинути невідомо за що.
“Натомість тут інший сигнал: ми воюватимемо до перемоги, допоки Путіна не буде скинуто – ось як цей меседж розуміють російські громадяни, насамперед ті з них, хто отримує інформацію з телевізора”, – розмірковує експерт.
Галкін вважає цей крок української влади зрозумілим, і, можливо, вдалим з точки зору пропаганди, але не в політичному вимірі: у будь-якій війні дуже важливо намагатися схилити на свій бік населення ворожої країни” – каже фахівець.
“Сигнал з боку України до росіян наступний: миру не буде, і навіть не тому, що Путін веде війну, а тому, що ми, українці, не збираємося миритися. Те, що населення РФ не піде на штурм Кремля, щоб знести Путіна, розуміють в Україні. А в Росії влада щодня повторюватиме людям: ми може б і пішли на перемир’я, але немає такої можливості, українські “нацисти” не залигають нам вибору”, – підсумовує Дмитро Галкін.
Олексій Голобуцький бачить у рішенні про припинення перемовин з Путіним більше піару, аніж політики. На його думку, попри те, що Україна, воюючи проти Росії, додала собі суб’єктності, якщо США чи Європа захочуть домовлятися з РФ, навряд чи цей крок України матиме суттєве значення.
“Слід зважати, що плани можуть бути зруйновані непередбачуваними обставинами. Якщо Путін використає ядерну зброю – це буде зовсім інша справа, і ми насправді не знаємо, якою буде реакція Заходу: невідомо, що буде після його відповіді, або в разі її відсутності”, – обґрунтовує свою позицію експерт. І додає: у Путіна ще залишилася надія на мобілізованих та на те, що вдасться закрити український контрнаступ їхніми тілами.
Водночас, каже фахівець, якщо звільнення наших територій можливе військовим шляхом, Україна й не потребуватиме для цього домовленостей з РФ, що також говорить на користь піар-домінанти в рішенні української влади.
Підсумовуючи сказане, Голобуцький не вважає за можливе робити довготривалі прогнози.
“Якщо Києву, як деяким українським містам, доведеться посидіти тиждень-другий без світла, газу, тепла – подивимось, якою буде реакція взагалі всіх, від президента до звичайних громадян. Тому може статися так, що за якийсь час питання членства в НАТО стане взагалі неактуальним, а потреба в перемовинах з Путіним може виникнути в будь-який момент. Ніхто не знає, що відбудеться в Росії, що може статися з самим Путіним чи його оточенням”, – резюмує Олексій Голобуцький.
Як відомо, 4 жовтня президент України Володимир Зеленський затвердив рішення РНБО про неможливість будь-яких переговорів з президентом РФ Володимиром Путіним.
Того ж дня Україна у форматі ноти офіційно скерувала заявку щодо членства в НАТО генеральному секретарю Північноатлантичного альянсу Єнсу Столтенбергу, далі її розглядатимуть на рівні послів держав-членів.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.

The post Заявка на вступ до НАТО та відмова від переговорів з Путіним: чи підвищує Україна ставки на зовнішній арені? appeared first on Прямий.