Військове Меморіальне Кладовище. Говорили-балакали…

Джерело: Facebook-сторінка автора (04.04.224)
На жаль, знову треба писати про проблему Національного Меморіального Військового Кладовища. Перепрошую, тут буде багато літер, але це важливо. Не для того, щоб когось переконати. Скоріш, щоб потім не прозвучало “а що, були інші думки”. Були. І є. Отже, кілька кроків назад…
Незадовго до відставки Юлії Лапутіної з посади очільниці Мінвету, був круглий стіл – влада запросила людей фахівців, представників церкви, рідних загиблих Воїнів, щоб (ніби-то) проговорити концепцію меморіального військового кладовища. Пані міністр, зрештою, не прийшла, а пан головний архітектор комплексу – Сергій Дербін – доволі непереконливо розповів про слайди і… зник. Обмін думок “що не так” і “а як можна було б краще” тоді був без вух пана архітектора. Вже тоді була підозра, що весь захід був для “випуску пари” і опції “дослухатися до раціональної критики” не передбачається. Власне, так і сталося.
І от Антон Дробович написав на УП статтю, в якій, якщо скоротити, сказав, що усі зауваження до владного концепту беззмістовні і взагалі “більше схожі на спекуляції… “(с). Дивно, очі в очі на круглому столі пан Антон говорив, що більшість зауважень змістовні і дуже конструктивні.
Коли на статтю керівника УІНПУ відреагував Тарас Іщик (один із учасників круглого столу), то в коментарі прийшов головний архітектор НМВК. Інтонація пана Сергія Дербіна була “а ви взагалі хто такі”. Хоча сам пан архітектор (як і досі жодна особа від влади) так і не змогли пояснити – а на яких підставах і в рамках якого відкритого конкурсу архітектором НМВК обрано п.Дербіна?
Шедевр думки людини, що (на жаль) творитиме Військове Кладовище можна оцінити на скріні, що я викладу в коментар до цього допису.
Що ж, вочевидь влада не буде і не планувала шукати здоровий конструктив в діалозі із громадянським і фаховим середовищем. Тоді дозволю собі стисло нагадати, що у владному проєкті є шкідливим і маніпулятивним.
1. Держава НЕ ПРОВЕЛА відкритого архітектурного і творчого конкурсу на створення концепції комплексу. Сергія Дербіна визначили кулуарно, суті поставленої задачі він не розуміє. Що і було чітко марковано коментарем Дарця Веретюк – “суміш Ашану і Парфенону”.
2. Форма надгробків. Має місце маніпуляція фразою “а це історична традиція”. Я консерватор і завжди на боці традиції, але Традиції, а не її імітації. Тому спробую пояснити суть маніпуляції і пересмикування:
– “це козацька традиція…” – в поховання козаків йшлося про упокоєння в першу чергу християнина. Військова сутність померлогозагиблого тут була другорядною. Козацькі кладовища ніколи не творилися-формувалися, як свідомий елемент мілітарної культури України. Чому? Бо в ті часи для тих же запорожців приналежність до православної віри була вагоміша, аніж приналежність до умовного державного кейсу “Україна”. З цієї причини “наші сонечка” могли зрадити українську справу і піти на службу московському цареві, або ж підступно заради грабунку напасти на союзників. Час вже якось позбуватися ставлення до козаччини в режимі “рожевих поні”.
– “так це ж під час ПВЗ…” – а під час перших визвольних був час, можливості і гроші розробити усвідомлену меморіальну політику? Ні. Тому ховали “як на душу лягло”, як звикли, як уявлялося.

Військове меморіальне кладовище: диявол дрібниць, культура пам’яті й тонке відчуття стилю і доречності формату

– “так а емігрантська практика із хрестами…” – …людина в еміграції була вирвана із рідного середовища і )ті, хто хотів) намагалися підкреслити національну приналежність і витоки так, як могли собі уявити. Чи ставив хтось на меті формування цілісного обґрунтованого образу українського Воїна, зокрема і в особливій формі поховань і їх церемоніалу? Напевно що ні – стихійно, суб’єктивно, без мети творити виховний момент на сотні років.
– “так а ми ж християни…” – ні, не усі. Церква відділена від держави. Ми надто часто про це забуваємо. Так, більшість людей, які вірять в Бога в Україні є християнами. Але (і це важливо) поруч із віруючими, в одному окопі є атеїст, іудей, мусульманин, можливо представники інших релігій. Це те, чого НЕ БУЛО взагалі за часів козаччини, було дуже мало в часи ПВЗ і ДВЗ. Ми зараз маємо УНІКАЛЬНИЙ момент нашої історії, коли політичну націю захищають люди різних вірувань і національностей. І державницька місія влади мала б бути – зафіксувати САМЕ ЦЕЙ момент. Натомість влада протягує сектори із хрестами для християн, сектори із прямокутним надгробком для усіх інших. Ей, діячі, ну давайте ж тоді надгробок із півмісяцем, надгробок із зіркою Давида, а якщо Воїн в похованні вкаже відповідь – дуршлаг макаронного монстра чи надгробок-капище Перуна. Ми ж усіх поважаємо однаково чи ні?
– “різні сектори із різними надгробками буде компромісом” – а хто може прорахувати “заповнення” секторів, щоб різні типи надгробків не стали хаосом, а зберігали КОМПЛЕКС? Ніхто. Не буде компромісу також і тому, що, правила поховання і релігійні особливості можуть не дозволити знаходитися поруч сектору із мусульманами і юдеями, наприклад. Тобто треба буде враховувати не два типи, а чотири: християни, юдеї, мусульмани, атеїсти? І це щонайменше. Але стривайте – це не релігійний цвинтар, це ВІЙСЬКОВИЙ цвинтар. Тут лежатимуть ВОЇНИ! В першу і найголовнішу чергу – В О Ї Н И. Вони носили однаковий нерелігійний піксель. Вони мали на плечах і броніках атеїстичні ранги. Вони ділили однаковий БК, воду і курево. Вони були солдатами за життя, вони лишаться такими і після. Це і тільки це має бути ключовим наголосом в меморіальному цвинтарі.
– “так хрест же символ ЗСУ…” – в символіці ЗСУ – так. Але на кладовищі хрест перестає бути символом військовим. Більше того, символом ЗСУ є ЦІЛКОМ КОНКРЕТНИЙ ХРЕСТ – рівносторонній лапчастий. Де лапи ОДНАКОВІ, а не одна довша, а три менші. Я вже мовчу, що вже багато років війни символом ЗСУ став військовий тризуб, котрий присутній скрізь. А лапчастий хрест – в кабінетах.
– “.. на Арлінгтоні не все стандартизовано, у раніших похованнях було…” – Арлінгтон старий цвинтар, ясна річ, на його початках ніхто не дивився на сотню років вперед, тож там траплялися різні надгробки. Але саме “траплялися” – винятки, а не правила. Та й виховну роль Арлінгтон став відігравати не одразу, а із часом. А ми зобов’язані все передбачити наперед. Для цього і існує опція “вивчити досвід”, проаналізувати його і адаптувати до нашої реальності. А наша реальність – перша велика війна, коли за українську державність б’ються люди різних релігій і національностей.
– камінь… чиновники старанно уникають розмови про природу каменю надгробка. Правдами-неправдами-папірцями-писульками влада не хоче чути, що граніт є поганим вибором і слід використовувати світлий пісковик (і навіть використання мармуру не буде дороговартісним в такому комплексі).
3. Меморіальний комплекс, це не лише місця для поховань, це Пост№2 (пост №1 має бути Національний Пантеон), вічний вогонь, могила невідомого солдата, це поховання Воїнів, що виборювали українську державність в минулому. Військове меморіальне кладовище, це не місце мертвих. Це місце сили майбутніх поколінь. Це остання військова база, де все має бути із правильному мілітарною естетикою. Це місце ВИХОВАННЯ, вдячності і гордості. А жодних натяків на те ЯК влада реалізує зазначене – нема. І про це влада мовчить, зводячи все до “нам треба поспішати”.
4. Історична тяглість і відображення ідентичності. Якщо подивитися на проект п. Сергія Дербіна, то його можна розташувати в будь-якій частині планети Земля, де можуть бути поховані християни. В проекті немає НІЧОГО про Україну. Жоден архітектурний елемент не говорить відвідувачу, що за цю землю боролися з 9 століття н.е. – те, що можна історично більш-менш достовірно змалювати. Де в НМВК візуальний відсил до княжих часів? До Галицької держави? Волинської? ВКЛ? Речі Посполитої (котра була такою ж нашою, як і козаччина)? Де українське бароко (бодай в натяку), чому не знайшлося місця естетиці Перфецького або Хасевича? Нема. Зате є спроба маніпулювати темою хрестів на надгробках і “архітектор” комплексу, що (за свою нетривалу присутність на круглому столі) разів п’ять сказав, що він прагнув зробити проєкт “сучасним на усі часи”. Тобто безликим АшаноПарфеноном.
Здається писати на тему НМВК доведеться ще не раз.
Без жодних ілюзій, що нинішня влада розуміє, яку біду вона утне, якщо реалізує те, що зараз запроектовано.
Без жодних ілюзій, що хтось схаменеться. Влада поспішає. Їй немає що із гордістю залишити нащадкам. Тому вони будуть маніпулювати почуттями рідних загиблих і заявляти, що усі, хто критикує, просто “не знається на питанні”, що вже примудрився зробити чинник керманич УІНПу.
Нагадаємо, Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження щодо місця розташування Національного військового меморіального кладовища у Гатненській сільській територіальній громаді Фастівського району Київщини.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Військове Меморіальне Кладовище. Говорили-балакали… appeared first on Прямий.