Стамбульське роздоріжжя: війна до переможного кінця чи конструктивний діалог

Джерело: Facebook-сторінка автора
Стамбул здивував своєю “нечорнобілістю”. Виявилось, що попри апріорі неприйнятні умови та “хотєлки” росіян, з ними можна говорити. Говорити напряму, без посередників. І навіть домовлятися про вкрай важливі речі, як от найбільший обмін полоненими від початку великої війни.
Можна спокійно озвучувати свою позицію і вислуховувати позицію ворога, навіть якщо вони є протилежними. Можна шукати точки дотику навіть там, де їх здавалося немає і не може бути. І це однозначний плюс. Бо домовлятися про умови завершення війни потрібно буде саме з росіянами. Попри всі їхні варварства, злочини та фантомні мрії про відновлення імперії. Якщо звичайно не розглядати українську місію, як знищення/демонтаж росії за будь-яку ціну.
І тут Стамбул ставить нас на фундаментальне світоглядне роздоріжжя. Бо активну фазу війни вірогідно завершить встановлення динамічного балансу сил на фронті, до якого ми активно рухаємося. Щойно в нас (і в росіян) вистачить дронів та дронарів, аби перетворити лінію бойового зіткнення на 15-20 км випаленої землі – мертвої зони, на якій моментально знищується все, що рухається – війна втратить будь-який сенс. А до ударів по тилу, як це не прикро визнавати, ми призвичаїлися. І навіть кілька сотень шахедів щоночі не змінять перебіг війни. До речі, як і наших дальнобійних дронів.
Питання, що буде, коли ЛБЗ стабілізується, оскільки жодна зі сторін буде нездатна скільки-будь суттєво просунутися вперед? Чи увійдемо ми остаточно в парадигму Першої світової, коли результат війни визначався не успіхами на фронті, а стійкістю системи в тилу? Бо економіки обох країн алярмують про вірогідність стагфляції вже цього року. А це означає, що “сита війна” добігає кінця – і широкі верстви населення (а не тільки сотні тисяч, тих хто наразі у шанцях) ризикують довідатися на власному досвіді, що таке справжній тягар війни, про який ми лише читали у книжках та дивилися в кінофільмах.

Чуда не буде: як зупинити імперську орду

Очевидно, що в поточному контексті, коли США віддаляються від України (і від Європи в цілому), а Китай навпаки все більше зближується з росією, це ризикована для України стратегія – воювати до переможного кінця. Бо досі незрозуміло, чи спроможна і чи готова Європа – попри войовничі декларації – фінансувати війну України у належних обсягах. Нагадаю, що до поточного року ЄС, його держави-члени, а також Великобританія та Норвегія разом надавали Україні приблизно такий самий обсяг фінансування, як Америка самотужки. Тому постає питання: чи спроможна Європа збільшити фінансову підтримку України бодай вдвічі вже цього року? А якщо ні, наскільки ми готові затягувати паски, аби воювати до переможного кінця?
Аби виграти тривалу війну на виснаження, українцям прийдеться навчитися покладатися насамперед на себе і пригадати уроки Вʼєтнамської війни. 1965 року, коли американці почали бомбардувати Північний Вʼєтнам, його лідер Хо Ші Мін сказав легендарну фразу: “якщо американці хочуть вести війну 20 років – вони отримають війну на 20 років, якщо вони захочуть миру – ми забезпечимо мир та запросимо їх на обідній чай”. Аби виграти свою війну Хо Ші Міну вистачило 10 років. Вʼєтнамські комуністи заплатили за перемогу більше мільйона загиблими та зниклими безвісти…
Другий варіант – це, в термінології нашого ворога, “усунення першопричин конфлікту”. Яка передбачає радикальну зміну українського наративу, що оформився після 2014 і остаточно запанував після 2022 року. Я б не називав цей варіант “фінляндизацією”, оскільки наразі немає жодних обʼєктивних причин для відмови України від частини свого суверенітету на територіях, які вона контролює. Це радше прагматична політика Джорджа Вашингтона після перемоги у Війні за незалежність. Попри союз із Францією, який допоміг цю війну виграти, першу – нерівноправну! – торгівельну угоду США уклали із вчорашнім ворогом.

Коли закінчиться війна, або екзистенційний вибір України

Ця угода відома як Договір Джея за імʼям першого голови Верховного суду США, який її негоціював і підписав від імені Сполучених Штатів. До речі, підписання та подальша ратифікація Договору Джея збурили американське суспільство, яке за роки війни звикло бачити у британцях ворогів, а не партнерів. Ба більше, для війни з революційною Францією Британія конфіскувала у американців 300 торгових суден, поставляла зброю індіанцям, з якими воювало США. Палата представників була вже проголосувала за накладення торгового ембарго на британські товари, але вирішальний голос Джона Адамса в Сенаті заблокував це рішення.
За іронією долі, Британія прагнула саме нейтралітету США у війнах проти революційної Франції. І вона його досягнула через Договір Джея – попри широку опозицію серед американських політиків і навіть активні вуличні демонстрації проти його ратифікації.
Впродовж 19 століття Америка стала справжньою альтернативою Британській імперії. Але посутнісно, а не по формі. Республіка замість монархії. Федерація замість імперії. Егалітарне суспільство замість елітарного. А в ХХ столітті перебрала на себе світове лідерство. Хоча могла наприкінці XVIII століття втягнутися у європейські війни на боці свого вчорашнього союзника Франції проти вчорашнього ворога Британії – і… можливо втратити свою щойно набуту дорогою ціною незалежність.
Я не знаю, яким шляхом піде Україна. Врешті-решт, це точно залежить не тільки від нас. Путін може повестися як прагматичний диктатор Сталін, який відмовився від окупації Фінляндії після того, як вона докорінно змінила своє ставлення до СРСР. А може як божевільний Гітлер, який не зміг своєчасно зупинитися і втратив все. Я не знаю, що в голові у кремлівського старигана. Ніхто не знає…

“Ваші родичі загинуть”: дипломат повідомив про залякування української делегації у Стамбулі

Але чого я прагну і що я знаю напевно – це що місія України не знищити росію, а збудувати на нашій землі справжню Українську Республіку – спільний комфортний дім для всіх українців. І тих хто українцем народився і тим, хто ним/нею став. І зацикленість на відплаті росії, її знищенні чи дефрагментації, зачищення будь-яких слідів нашої спільної історії цьому точно не сприяє. Україна як антиросія – малоперспективний проєкт…
Стамбул продемонстрував, що росіян можна не тільки вбивати – з ними можна говорити. Спокійно й навіть конструктивно. Коли чітко знаєш, чого прагнеш. Чим готовий поступатися і чим ні. І навіть домовлятися про безпрецедентний обмін полоненими. Хоча можна і вбивати одночасно з переговорами, якщо вони намагаються і надалі штурмувати наші позиції на нашій землі.
Я вірю, що дрони спроможні зупинити активну фазу цієї війни. Зробивши фактично неможливим просування вперед будь-якої зі сторін. Можливо вже цього року. Незалежно від того, що думає і чого прагне Трамп. Питання, що ми будемо робити далі…
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post Стамбульське роздоріжжя: війна до переможного кінця чи конструктивний діалог appeared first on Прямий.