Складна геометрія людської натури: огляд на переможця Канн-2022 “Трикутник смутку” з Вуді Гаррельсоном

Сатирична комедія “Трикутник смутку” Рубена Естлунда виграла Золоту гілку на цьогорічному Каннському кінофестивалі. В Україні стрічка відкрила Київський тиждень критики і вже скоро планує добратися до повнометражного прокату.
Кінокритик Ігор Кромф розповідає над чим сміявся і над чим плакав цьогорічний переможець Канн.
“Трикутник смутку” – це фільм, який поділений на три рівні частини, які насправді можна дивитись окремо одна від одної, навіть попри те, що вони про одних і тих самих персонажів – пару моделей Карла та Яю.
Перша частина нагадує романтичну комедію, де молоді люди сваряться через те, хто повинен платити в ресторані – успішна Яя чи менш успішний Карл.
Друга частина – це саркастична соціальна комедія. Карл і Яя потрапляють  на розкішну круїзну яхту з абсурдною галереєю європейських багатіїв – російський олігарх, який розбагатів на продажі добрив (він сам називає себе королем лайна), пара миловидних британських пенсіонерів, які торгують зброєю в країнах, де відбуваються громадянські війни; шведський ІТ-магнат, який не може нормально ні познайомитись з жінкою, ні пояснити з чого він розбагатів. Заправляє цим корабликом американський капітан з марксистськими поглядами (як завжди прекрасний Вуді Гаррельсон). Вся ця галерея розжирілих багатіїв тільки й робить, що п’є вино, смажиться під сонцем та ускладнює життя персоналу, який голодно та ласо чекає чайових.

Третя частина – це своєрідна версія “Володаря мух”, але замість дітей багатії. Після аварії, яхта тоне і виживші нувориші потрапляють на острів. Разом з ними потрапляє мила азійської зовнішності жіночка Ебігейл, яка працювала прибиральницею на яхті. Вона єдина уміє розпалювати багаття та ловити рибу, через що багатії будують своє міні-суспільство навколо Ебігейл, яке складається з принижень, доносів, лизоблюдства та навіть проституції. Врешті, коли суспільство, де Ебігейл головна, раптом може розпастись – проста жіночка перетворюється в кривавого диктатора, який здатний на вбивство.

Естлунд – відомий своєю сатирою режисер. У своєму “Форс-мажорі” він висміював гендерні ролі, а в “Квадраті” – світ актуального мистецтва та арткураторства. Можна згадати і одну з його ранніх робіт “Гітара-монголоїд”, де режисер розмірковував над проблемами сучасного міського жителя.  В “Трикутнику смутку” ж Естлунд намагається показати, як матеріальне становище впливає на людину. Тут ми бачимо і російського олігарха, який колись був головою колгоспу. Він жонглює цитатами з Леніна та Рейгана в залежності від потреби. Капітана з томиком Ноама Хомські на дні пляшки віскі. Щоб висміяти “лівизну” багатих жителів Заходу, Естлунд надягає на капітанський мундир Гаррельсона маленьку зірочку жовтенятка, чим показує, що вся ця любов до марксизму в заможніх жителів розвинутих країн – це лише імітації, значки та п’яні розмови. Туди ж докупи і всілякі “нові багатії”, як то ІТ-магнати чи інстаграм-інфлюєнсери, які нездатні жити поза своїми світами з обслуговуванням в стилі “люкс”.

Водночас Естлунд – не класичний режисер, який все критикує зліва та співчуває маленькій людині, на якій висить ярмо капіталу. Дістається і пролетарям цього фільму. Режисер майстерно показує, як влада та ресурс легко можуть скромну прибиральницю перетворити на кривавого диктатора. Чим більший став авторитет Ебігейл – тим більше вона упивається владою. Врешті, вона готова лишитись жити на цьому острові вічно і вбити незгодних, лише щоб жити в ореолі влади над беззахисними лизоблюдами, які ще вчора не помічали факту її існування поруч.

Стрічка Естлунда – це не стільки сарказм та стьоб над капіталізмом, як формою економічного господарювання, скільки відверте та майже гомеричне реготання над тим, як людська натура змінюється під впливом грошей та влади. Як відомий фестивальний режисер (дві Золоті гілки Канн), він знає, які алюзії та посилання потребують його глядачі, саме тому він бере яхту, як символ Європи (привіт “І корабль пливе” Федеріко Фелліні), і віддає всі феміністичні коментарі чоловікам (реверанс маестро Ларсу фон Трієру) та й взагалі фільм багато в чому сенсово схожий з “Ангелом-винищувачем” Луїса Бунюеля. Однак, головний талант Естлунда полягає в тому, що він майстер створювати незручні ситуації в кадрі, від яких глядач спершу заливається сміхом, а потім відчуває як червоніють його власні вуха. Ось саме за цим принципом усвідомлення і працює його “Трикутник смутку”.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Складна геометрія людської натури: огляд на переможця Канн-2022 “Трикутник смутку” з Вуді Гаррельсоном appeared first on Прямий.