Шість років Зеленського: як влада проґавила підготовку до вторгнення

Джерело: Facebook-сторінка автора
Рівно шість років тому шостий президент України здобув переконливу перемогу на демократичних виборах. Це було багато в чому протестне голосування, 73% українців проголосували проти “бариги”, “ліпєцкой фабрики”, “мінських угод”, “наживатися на війні”, “а то путін нападьот”, повіривши в маніпулятивні меседжі політичних неофітів і їх інформаційної обслуги.
Флагманом цієї брудної пропагандистської кампанії були плюси й інші медведчуківські канали, які з ранку до вечора, кілька років поспіль, просували думку, що це “Порошенко напав на Україну”.
Шість років тому Наталочки і Сірьожі влаштували всенародне свято, вони й до сьогодні повторюють мантру, що Зеленський – це найкраще, що могло трапитися з Україною. Правда, цей пропагандистський марафон вже не дивляться в Маріуполі, фортеці Бахмуті, Авдіївці, Сєверодонецьку, Лисичанську, Волновасі, Сватовому…
Сьогодні на “Українська правда” вийшла полемічна стаття лауреата Шевченківської премії, журналіста і воїна Павло Казарін, в якій він розмірковує, чи можливо було б уникнути великої війни, якби не Зеленський.
Для мене і нашої команди очевидно, що відповідальність за напад на Україну і в 2014, і в 2022 несе виключно Путін, путінська Росія, всі без виключення росіяни, які допустили цементування диктаторського режиму і для яких великорусский шовінізм – релігія. З 2014 по 2019 я жорстко полемізувала з тими, хто перекладав відповідальність за війну на Порошенка.

“Доки грубий схудне, худий здохне”: як Україні зберегти державність і не програти війну

Це страшна трагедія для України, що скільки людей повірили в цей кремлівський наратив, який тягли сюди деякі українські медіа і проросійські політики, підігруючи Кремлю, перекладаючи відповідальність на українську владу. Тим не менше, кримінальні справи проти Порошенка за “контрнаступ влітку 2014 на Донбасі” і відсіч ворогу в листопаді 2018 в Керченській протоці і досі не закриті, навпаки, активно “розслідуються” ДБР.
З 2019, попри чітку опозицію до Зеленського, я не змінила своєї позиції щодо війни. Повну відповідальність за вбивства українців, знищення українських міст, порушення мінських угод до 2022, несе путінська росія. Це не Зеленський напав на Україну в лютому 2022, воєнний злочин здійснив Путін.
Але відповідальність за провал підготовки до вторгнення, повне ігнорування сигналів наших партнерів, невиконання державного оборонного замовлення, згортання ракетних програм і виробництво ВПК, недофінансування ЗСУ через пріоритетність асфальту, не проведену евакуацію культурних цінностей і дитячих будинків бодай поблизу лінії зіткнення, коли передчуття війни було вже в повітрі – це вже повна відповідальність української влади. Яка в січні 2022 садила Порошенка, замість зібрати за столом всіх колишніх українських президентів і разом думати, як протидіяти Путіну. І дуже дивно, що в статті Казаріна про це ні слова.
ЗСУ є головним гарантом нашої державності, суверенітету і незалежності, і я щиро дякую Павлу за захист України, приналежність до найавторитетнішої української армійської спільноти. Тож він точно усвідомлює, що підготовка резервів і посилення українського ВПК в 2019- 2022 могли б бути стримуючими і превентивними факторами для нападу, або б сповільнили російський бліцкриг на Півдні і інших напрямках.

Превентивні санкції: Петро Порошенко здобув у суді грандіозну перемогу

Чому Путін не напав раніше? Шановний автор, як на мене, дає спрощене узагальнення, розмірковуючи виключно в парадигмі Порошенко & Зеленський і забуваючи про зовнішні чинники. Політика стримування агресора замість придушити його санкціями з боку Німеччини і США, ЄС в цілому – апріорі була помилковою, бо дозволяла російській економіці розвиватися, будуючи “Північний потік” і експортуючи енергоносії. Але фактор Меркель і Трампа, безумовно, грав свою роль для Путіна, це були чи не єдині світові лідери, окрім Сі, з якими він певним чином рахувався.
А от українська влада пересварилася з нашими партнерами напередодні вторгнення, звинувачуючи їх в “скабєєвщині” і нагнітанні паніки, яка може знищити нашу економіку. Хоч з 2021 року влада мала робити все для посилення антипутінської коаліції, вірити західними розвідкам і зробити все для посилення оборони. Та й лондонський саміт НАТО в грудні 2019 не варто було ігнорувати, бо паризькій зустрічі з Путіним цей зовнішньополітичний шпагат аж ніяк не допоміг…
Очевидно, що тема підготовки до війни – найбільш проблемна для команди Зеленського. Бо в цьому питанні – дуже болючі відповіді про втрачений час, можливості, які спровокували важкі для країни наслідки. Ця дискусія ще попереду, бо спочатку потрібно перемогти ворога. До речі, тема перемоги дивним чином зникла з риторики влади, паралельно з забутими вже самітами миру і планами стійкості.
Три роки важкої війни влада активно експлуатувала гасло “Мінська 3 не буде”. І судячи з останніх новин щодо переговорного процесу, це правда. Бо в мінських домовленостях було чітко зафіксована територіальна цілісність України, Донецька і Луганська області визнавалися українськими і ніде ані слова не було про відмову від Криму… А виконання цих угод було чітко привʼязане до санкцій.

Тема “превентивних санкцій” не така проста і точно не персональна

Я, до речі, щиро бажаю нинішній українській переговорній команді досягти подібного результату, адже основна червона лінія для українського суспільства – це територіальна цілісність і суверенітет України.
Павло Казарін завершує свою колонку до шестиріччя Зеленського висновком, що головне – не переміг Медведчук, бо прихід до влади пʼятої колони Кремля дійсно б означав захоплення України з середини. Але я не настільки оптимістична, як автор колонки. Можливо тому, що щодня бачу в парламенті існування коаліції Слуг і ОПЗЖ, які разом обкрадають українську Армію, переспрямовуючи кошти на пропагандистський марафон, закупівлю російського застарілого обладнання для АЕС чи на дороги, замість купувати дрони і будувати фортифікації. Бачу, як з ВР роблять слухняну і залежну від Банкової “держдуму”, руйнуючи парламентаризм і субʼєктність. Щодня відчуваю, що особа в кріслі спікера отримує фізичне задоволення від приниження опозиції.
А, можливо, мій песимізм будується на відвідуванні судів над бойовими командирами чи “превентивними санкціями” проти Порошенка, який вже 6 років не при владі. Бо ці судилища, політична цензура і тиск на опозицію мало чим відрізняється від часів Януковича.
Перемогти росію важливо не лише на полі бою і в дипломатії, треба перемогти її в собі і не дати побудувати всередині. І це сьогодні відповідальність Зеленського, який вже 6 років як сконцентрував всю повноту влади. Не варто цементувати цю владу портновщиною в судах, розправами з опонентами і союзами з ОПЗЖ. Бо це і буде перемога Медведчука.
P. S. Павле, ще раз дякую за службу! І за полеміку!
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post Шість років Зеленського: як влада проґавила підготовку до вторгнення appeared first on Прямий.