Подорож у дитинство наших батьків: огляд на французьку драму “Маленька мама”

Третього березня в український прокат виходить драма французької режисерки Селін Ск’ямма “Маленька мама”, яку презентували на торішньому Берлінському кінофестивалі.
Кінооглядач “Прямого” подивився стрічку в межах фестивалю “Вечір французького кіно”, і готовий розказати, чому цей фільм – артхауз, який мають подивитись всі.
Після смерті бабусі, восьмирічна Неллі з родиною тимчасово перебирається в її старий будинок, щоб розібрати речі. Дівчинка мало спілкується з батьками, які вічно заклопотані та грається на самоті. Згодом вона знаходить подружку Маріон, яка, як дві краплі води, схожа на Неллі та ще й живе в такому ж домі, як дім бабусі Неллі. Зовсім скоро Неллі розумію, що якимсь химерним способом, але їй вдалось подружитись з власною мамою в її дитинстві.

Як і у своїх попередніх роботах,  Ск’ямма приділяє багато уваги звуку: шурхіт листя, тріск гілля, кімнатна тиша. Все це у поєднанні з дуже вицвілою кольоровою гамою і великою кількістю світла в кадрі створює атмосферу меланхолії та близькості до чогось химерного, що й необхідного для магічного реалізму.  Ск’ямма  наповнює картину добротою і “ламповістю”, знімаючи прості сцени з життя подружок: ось вони будують катрагу з хмизу, ось забавляються в настолку, а потім ставлять сценки та смажать млинці. Однак постійний міжкадровий монтаж, де, наприклад, в одному кадрі мама позіхає, а в іншому це позіхання продовжує Неллі, створює ось це майже невловимий зв’язок між жінками різних поколінь.

Якщо попередня стрічка  Ск’ямма “Портрет молодої жінки у вогні” – була феміністичним маніфестом про мистецтво, то “Маленька мама” – це дуже камерна притча сповнена магічного реалізму, яка нічого не маніфестує, а навпаки намагається дуже обережно промацати тему, яку ще очікує осмислення в кінематографі – сприйняття дитини, як рівного. Неллі постійно говорить, що хоче знати “справді важливі речі” про дитинство своїх батьків, а не історії про різдвяну ялинку і смачну піцу. Право дитини буде почутою і право на емпатійне сприйняття її проблем (навіть якщо вони здаються смішними) – ось про що намагається дуже делікатного говорити режисерка, знайомлячи свою героїню з власною матір’ю в її віці.

Знявши стрічку хронометражем трошки більше години, Селін Ск’ямма створює унікальний магічний і при цьому по-домашньому теплий світ, де здійснюється мрія багатьох дітей побачити дитинство власних батьків, але при цьому фільм не перетворюється в просто історію в стилі “Назад в майбутнє”, а стає своєрідною притчею про материнство та дитинство, яка завдяки делікатні подачі не сприймається, як моралізаторське напучування.

В сухому залишку, “Маленька мама” – хоч і мінімалістична авторська картина фестивальної режисерки з Франції, однак це той фільм, який не сповнений “синефільської” складності, а навпаки легкий і приємний в перегляді.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.
The post Подорож у дитинство наших батьків: огляд на французьку драму “Маленька мама” appeared first on Прямий.