План Б: що робити, якщо влада “не перестане” і “не піде”

Джерело: Facebook-сторінка автора
Є питання, яке в Україні звучить дедалі частіше – і звучить не від “радикалів”, а від тверезих людей, які читають, рахують, аналізують і розуміють, що війна не дає права на ілюзії.
Після будь-якої справедливої критики влади ми часто пишемо одну й ту саму формулу: “якщо не перестануть концентрувати владу”, “якщо не припинять красти”, “якщо не підуть на уряд національного порятунку – ми не виживемо”. І відразу виникає наступне, жорсткіше, доросліше питання: а що, якщо не перестануть? Що, якщо “не піде”? Який план Б, окрім міфологічного “майдану”, який у війні може зламати державу швидше, ніж ворог?
Це питання правильне. Бо воно переводить нас із емоційної політики в реальну. І дає шанс нарешті вийти з дитячої пастки “або чудо, або катастрофа”. План Б існує. Але він не схожий на романтичний сценарій і не вкладається в один плакат. Він неприємний тим, що вимагає дисципліни, часу і холодного мислення. Він не дає швидкого катарсису – зате дає шанс вижити й перезібрати країну без самознищення.

Київ під загрозою: Кремль підготував план з дестабілізації України

Чому “майдан як універсальна відповідь” – небезпечна спокуса
Почнімо з чесного: суспільний протест – це інструмент. І в історії України він не раз був виправданий. Але війна змінює базову фізику політики. У мирний час майдан розхитує владу. У воєнний – він може розхитати державу, інфраструктуру управління, мобілізацію, логістику, міжнародну підтримку. Ми не маємо права гратися у революційні ритуали без розуміння наслідків.
Це не означає “терпіти”. Це означає діяти інакше: не шукати вогнище для символічного спалення, а виймати цвяхи з конструкції, яка тримає корупційну вертикаль. План Б – це не “взяти Банкову”. План Б – це зробити так, щоб Банкова втратила можливість керувати країною як приватним офісом.
План Б – це перезбирання суб’єктності, а не очікування героїв
Найбільша пастка української політики – віра в героя. В “того, хто прийде й зробить”. Це зручна віра, бо вона знімає відповідальність з кожного з нас. Але саме ця віра й породжує цикли: суспільство віддає владу, потім розчаровується, потім вибухає, потім знову віддає. І знову отримує “сильну руку”, тільки вже проти себе.
План Б починається з відмови від цієї дитячої моделі. Він починається з розуміння: якщо верхівка не змінюється добровільно, то країна має створити альтернативні центри суб’єктності – інтелектуальні, організаційні, кадрові, процедурні. Не один “вождь”, а мережа, здатна діяти.

Бузина, дядько і штаб у Лондоні: як Залужному влаштували димову завісу

Рівень перший: смисловий – не протест, а проект
Жоден реальний злам не відбувається без відповіді на питання “що замість”. Якщо ми вміємо лише критикувати, ми приречені програвати. Бо влада завжди буде сильнішою в апараті і слабшою в сенсах, а суспільство – навпаки. Тому перший рівень Плану Б – смислова рамка і проект держави, який можна назвати як завгодно: уряд національного порятунку, уряд національної відповідальності, антикризовий кабінет. Суть не в назві.
Суть в тому, що має бути сформульовано:
• які принципи управління у війні;
• як перерозподілити повноваження, щоб зменшити узурпацію;
• які контрольні інституції працюють і як;
• як виглядає воєнна економіка, що не краде ресурс у фронту;
• які правила гри для державних закупівель;
• як забезпечується прозорість без паралічу.
Цей проект не має бути утопією на мою думку. Це має бути технічна конструкція, яку можна показати міжнародним партнерам, громадам і бізнесу. Бо тільки тоді суспільний тиск перестає бути емоцією і стає вимогою з готовим рішенням.

Медійна “чорнуха” та криза комунікації: як працюють брудні технології в політиці

Рівень другий: інституційний – виймати опори, а не ламати дах
Вертикаль тримається не на харизмі. Вона тримається на конкретних опорах: доступах, фінансових потоках, контролі над силовиками, медіа, судами, регуляторами. План Б – це системна робота по цих опорах.
Це означає: виведення в публічну площину доказових матеріалів; створення механізмів незалежного моніторингу; використання міжнародних процедур комплаєнсу; прив’язування фінансування і проектів до конкретних умов прозорості; персональні санкційні механізми; репутаційний тиск на вузлових гравців; обмеження “сірих зон” у закупівлях і рішеннях.
Влада боїться не гасел. Влада боїться перекриття ресурсів і втрати легітимності назовні. Саме тому найефективніший тиск у війні часто не на площі, а в документах, умовах, аудиторських висновках, міжнародних інструментах, які роблять “красти” складним і дорогим.
Рівень третій: мережевий – спільноти фахівців як майбутня держава
План Б – це створення мережі компетентних людей, здатних узяти відповідальність за конкретні сфери. Не “всіх проти всіх”, а спільноти, які можуть домовлятися про рішення: оборона, економіка, енергетика, медицина, освіта, місцеве самоврядування, цифрові системи. Це й є прототип майбутньої держави: не театральна коаліція, а технологічна.
Такі мережі важливі з двох причин. Перша: вони створюють альтернативу пропаганді. Друга: вони дають кадровий резерв. Бо кожен історичний злам приходить раптово. І тоді виявляється, що найбільша проблема не в тому, щоб “скинути”, а в тому, що немає ким замінити.

Ганьба і сором: викриття корупційної схеми Тимошенко оголює гнилу політику України

Рівень четвертий: кадровий – готувати людей до вікна можливостей
Вікна можливостей у політиці не плануються. Вони відкриваються через кризу. Війна – суцільна криза. Тому План Б включає те, що в Україні традиційно ігнорують: кадрову підготовку.
Не “вибори як шоу”, а підготовка людей, які вміють управляти. Не блогерів і не крикунів, а управлінців із досвідом, командами, програмами, розумінням процедур. План Б – це сформований кадровий пакет, який у момент зламу може зайти в державу без хаосу.
Це не романтика. Це робота. Але іншого шляху немає: державу не перезбирають емоцією.
Рівень п’ятий: громадянська дія без самознищення
Звісно, суспільний тиск потрібен. Але тиск має бути розумним. Він має бути організованим. Він має бути таким, що змушує систему змінюватися, а не руйнує країну. Це може бути протест. Це може бути кампанія. Це може бути бойкот. Це може бути юридичний наступ. Але будь-яка форма має відповідати головному принципу: не дати ворогу подарунка у вигляді внутрішнього краху.
Тому “надія тільки на студентів” – хибна формула. Студенти – важливий маркер живого суспільства. Але країну рятують не віком і не плакатом. Країну рятує доросла коаліція відповідальності – громадяни, бізнес, управлінці, фахівці, громади, які діють синхронно.

Бронь для блогерів: як пропагандисти отримують відстрочку від Банкової

То що робити, якщо “не перестане”?
• Не чекати, поки “перестане”.
• Будувати паралельно.
• Сформулювати проект держави, який можна показати.
• Виймати опори корупційної вертикалі через процедури і міжнародні механізми.
• Збирати мережі фахівців і готувати кадровий резерв.
• Підтримувати громадянський тиск, але без самогубства держави.
Це і є План Б. Він не красивий. Він не дає швидкого ефекту. Але він єдиний, який зменшує ризик: або ми зламаємо систему без руйнування країни, або система зламає країну під час війни.
І тут важливо сказати головне: План Б – це не “дія колись”. Це дія вже. Бо поки ми відкладаємо на “після перемоги”, система встигає вкорінитися, а корупційні та агентурні мережі – стати нормою. А норму потім дуже важко демонтувати.
Тому дякую за таке принципове питання. Воно не про політику – воно про виживання. І якщо ми справді думаємо стратегічно, то повинні перестати жити в режимі “якщо вони схаменуться”. У війні стратегія починається там, де ти готуєшся до гіршого – і робиш усе, щоб цього не сталося.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post План Б: що робити, якщо влада “не перестане” і “не піде” appeared first on Прямий.