“Ми не будемо сьорбати їхні “щі”: чи погодиться Україна на мирний план

Розпочалась масштабна російська спецоперація, мета якої – примусити Україну до капітуляції через так звані “мирні переговори”. Але що, як українська влада знала про цей план від самого початку і була частиною гри? Чому американські представники залякують європейських дипломатів російськими ракетами, і які реальні наслідки чекають на Україну в разі погодження на ці умови?
Йдеться не лише про втрату територій, а й про масову депортацію українських біженців із США, зняття санкцій з Росії та зупинку постачання зброї. Чи погодиться президент України Володимир Зеленський на ультиматум кремлівського диктатора Володимира Путіна щодо повного виходу військ з Донбасу, що є прямим порушенням Конституції?
Про все це та багато іншого в ексклюзивному аналізі від надзвичайного і повноважного посла, дипломата Валерія Чалого.
— Журналісти зараз постійно запитують про одне й те саме: “плівки Віткоффа”, мирні перемовини, різноманітні плани. Вам доводиться крок за кроком це пояснювати. Давайте узагальнимо: хто і що “вкинув” в інформаційний простір, і хто є головним бенефіціаром усієї цієї хвилі, що коливається від “зради” до “перемоги”?
— Я не прихильник коментувати все крок за кроком, тому що тут треба бачити ширшу картину. На мою думку, це підтверджує, що все було розпочато як велика російська спецоперація. Вони взяли старий варіант набору з 30 позицій, які давали ще Дональду Трампу в Анкориджі. Тоді був присутній і Китай, спільне ставлення до нього, але це було не потрібно. Американці, судячи з усього, не сильно виправляли цей перелік, цей так званий позиційний документ. Росіяни ж зробили це як спецоперацію, підсиливши її ракетними ударами по Україні, щоб схилити до капітуляції.
Чому вони це зробили саме зараз? Вони побачили слабкість української влади на тлі корупційних скандалів. У Трампа також складна ситуація, яку треба інформаційно прикрити. В Україні теж складно, і це теж треба прикрити. Тож вони вирішили, що це хороший і поки що безпрограшний для Росії варіант. Але це не означає, що вони матимуть із цього зиск.

Москва і Пекін використовують прагнення Трампа до угод

Далі почалися різні дипломатичні треки – в гру вступили інші. Європа прокинулася, бо вона цей момент проспала. А от українська влада, щоб ви розуміли, в цій грі була. Тільки нам президент мав би повідомити про цю гру вже по факту.
— Тобто президент Зеленський знав про це?
— Звичайно, він знав. І це підтверджується журналістами. Я там присутній не був, але журналісти пишуть, що Умєров знав цей план раніше, ніж американський сенатор Рубіо. Розумієте? Це називається “другий трек” дипломатії, де якісь люди, які уявили себе Кіссинджерами, такі бізнес-орієнтовані, думають, що дипломатія – це застаріла професія, а зараз прийшов час схематозників, бізнесменів і махінаторів. Але у них є одна проблема: перші кроки в них виходять, а от для сталого розвитку ситуації існують певні правила. Якщо цих правил не дотримуватися, то це буде одноразовий продукт.
Чи потрібен такий одноразовий продукт українській владі? Так, потрібен, щоб прикрити внутрішні питання. Фактично президент Зеленський, якщо вірити заявам українських журналістів про зустріч глави НАБУ з президентом, на якій було сказано, що готуються підозри, зробив наступне: він одразу включив цих людей до складу делегації. Тобто він поставив питання так: або ці люди зі мною і мир, або без цих людей – війна. Ось що він запропонував українському суспільству в політичному плані.
— Але хіба перебування у складі делегації унеможливлює вручення підозри?
— Підозри можуть бути. Але ж ви розумієте, що коли делегація перебуває у Вашингтоні, там є розмови і за рамками переговорного столу. Це реальний сигнал, і я його прочитав дуже чітко. Володимир Зеленський каже: “Хочете миру – беріть його разом з усім, що ви маєте всередині України. Хочете війни – воюйте. Я, як президент, буду воювати. Але якщо хочете миру зараз, то ми впихаємо вам увесь ваш внутрішній порядок денний з тими ж людьми, які “завершили війну”. Тому для нас це дуже серйозне питання.
Справа не в тому, чи продовжаться переговори. Я думаю, що там нічого не вийде саме через те, що це починалося як спецоперація, а зараз до неї долучилися спецслужби. Опублікування цих записів – це вже контроперації.

Список 527: приватна розвідка Міндіча проти патріотів

А що відбувається на офіційному дипломатичному треку? Якщо Путін заявляє відкритим текстом, мабуть, вперше так чітко: “Хай українські війська виходять з Донбасу”, і без цього жодних домовленостей не буде. Ну добре. Уявімо, наша влада каже: “Все дуже погано, нам важко, зима важка, треба виходити з Донбасу”.
Як вони це оформлять? Якими наказами, директивами Верховного Головнокомандувача? Для цього треба міняти українське законодавство, тому що якщо Верховний Головнокомандувач надасть письмову директиву (а усну ніхто не виконає) – це злочин. Треба вносити правки в безліч документів, щоб це не було злочином. Бо хто віддасть наказ залишити неокуповані території? Це порушення Конституції.
Цинічно кажучи, якби під тиском ворога ці адміністративні території Донецької області були окуповані росіянами, це не було б порушенням Конституції з боку президента. До речі, саме такого сценарію цинічно очікували в Білому домі. І тут треба віддати належне, що в нас такої позиції не було. Правильно це чи ні, але відступу на Донбасі немає. Наші зараз гинуть за Покровськ, який у Росії вже розкручують як майбутній “Путінград”.
Тобто рішень щодо цих тонких, але ключових деталей немає. Навіть якщо нам пропонують за це забрати якісь інші території, наприклад, вони віддадуть захоплені частини Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської чи Харківської областей – питання не в цьому. Питання в тому, що базові ідеї цього “плану” незмінні, і вони російські. Спочатку ви як жертва все виконуєте, а лише потім ми припиняємо вогонь. Іншого варіанту немає.
Американці нам кажуть: “Спочатку ви все робите, росіяни припиняють вогонь, а тоді вам – гарантії безпеки”. І таку логіку прийняла українська сторона, що суперечить “плану Зеленського”. Нам публічно ніде не пояснили, чому змінили логіку. Сказали, що умови важкі, але чому погодились на зміну послідовності – ні.
Я не знаю, що з цього вийде. Умови для цього не склалися. Хіба що президент України погодиться на три речі. Перше – дати наказ військам відступати на непідготовлені позиції на адміністративному кордоні. Це необхідна умова, щоб широкомасштабна війна зараз зупинилася.

Плівки Віткоффа: хто насправді “злив” деталі переговорів з Кремлем

Друге – дати сигнал, що Україна де-факто все визнає. Тоді американці одразу почнуть знімати санкції, переголосовувати резолюції в ООН. Пастка цієї спецоперації має дуже великі наслідки. З моменту будь-якої, навіть політичної, заяви президента України з президентом США почнеться процес, який буде для нас дуже неприємним: Росію повертатимуть з ізоляції, пропонуватимуть повернутися у G8. Трамп одразу скаже: “Я зупинив війну”.
В Україні війна не зупиниться, а в США наслідком може стати депортація українських біженців, яких там 250 тисяч. Наша влада, до речі, сказала “чудово”, так вони “захищають” інтереси українських громадян за кордоном. Другий момент — це поступове зняття санкцій. І найголовніше – на якийсь час може зупинитися постачання зброї. Трамп не зможе повністю зупинити її продаж, але притримати на місяць-півтора може. Так вже було неодноразово, коли логістика озброєння зупинялася.
Тобто вже на виході, після зустрічі президентів, навіть після політичної заяви, ми матимемо негативні наслідки. І ми не знаємо, чи буде це юридичний документ, двостороння угода. Якщо так, у мене виникають питання. Перше: що записано в директивах? Чи є вони взагалі? Директиви — це “червоні лінії”, які президент чомусь у своєму указі про делегацію вперше за останній час не згадав. Президент каже: “Директиви є”. Я не вірю. Я працював там і готував директиви. Жоден виконавець без указу не буде їх готувати.
Якщо ж готується юридично зобов’язуюча угода, то в мене питання: Конгрес США її ратифікує? Чи буде в ратифікованій угоді гарантія безпеки, аналогічна п’ятій статті НАТО, як нам казали? Це означає присутність американських військ на нашій території у випадку війни. Я в це не вірю. Американці таких гарантій зараз не дадуть. Тому для нас все це розписано розмашистими обіцянками, а ми повинні зробити дуже конкретні речі. Пастка в тому, що Україна почне рухатись у цьому напрямку, а далі нічого не буде. І потім ви побачите російські війська на Дніпропетровщині, а війна триватиме.

Мирний процес прискорюється: Київ і Вашингтон готуються до нових перемовин

— Експрем’єр Росії Сергій Степашин каже, що Одеса та Миколаїв мають “добровільно воз’єднатися” з Росією. А американці останніми тижнями виглядають, м’яко кажучи, несимпатично. Президент Зеленський заявив, що на кону або наш суверенітет, або наші партнери. Невже ситуація виглядає саме так?
— Це брехня. І мені дивно, що президент користується такими тезами. Лідер держави, який керує зовнішньою політикою, не може так ставити питання. Це те саме, що казав Дрісколл, лякаючи дипломатів ЄС: “Вас російські ракети дістануть, як і українців”. Це американський представник! Це що, серйозний дипломат? Це людина, яка тимчасово опинилася на цій хвилі.
До речі, чому ми мовчимо і погоджуємося, що в американській делегації є Віткофф – людина, яка допомагає російській стороні? Ми маємо по дипломатичних каналах висловити свою позицію. Він не має там бути. Росіяни викинули китаїста з американської делегації, а ми сидимо, як останні лохи, і чекаємо.
Ми входимо в ситуацію, коли Трамп у найслабшій позиції, і керівництво України також у слабкій позиції. Але Америка – це не тільки Трамп. Продавці зброї не будуть на раз-два виконувати доручення президента припинити продаж зброї європейським партнерам. Тому постановка питання “або ми втрачаємо партнера” – це про кого? Про Дональда Трампа? Він ще той партнер.
Америка – це значно ширше: і розвідувальна спільнота, і Держдеп, і Конгрес, який зараз трошки піднімає голову. Нам би не поспішати. Якби на фронті не гинули наші люди, я б сказав, що краще почекати та підготувати переговорну позицію. Але зараз у мене немає морального права казати, що не треба вести перемовини. Процес, мабуть, почався. Коли він закінчиться – не знаю. Добре, що ми принаймні зрозуміли російські “хотєлки”.

Віткофф інструктував РФ, як подати Трампу їхній мирний план

— Чи варто очікувати катастрофи, чи це просто нагнітання з усіх сторін в рамках інформаційної війни?
— Я не вірю, що мир буде, як дехто каже, до 15 січня. Я дивлюся на фактори, а вони на сьогодні не готові для реалізації такого плану. Росія не піде на зміну своїх позицій. А якщо ми приймемо їхні позиції, навіть якщо президент погодиться це заявити, то в Україні все розвалиться. Або ж Путін досягне іншої мети – збурить внутрішнє протистояння в Україні. Такого не відбудеться, тому що Володимир Зеленський теж це розуміє.
Тому, на мій погляд, шансів, що з цього щось вийде, 5-10%. Скоріше за все, це лише початок тривалого дипломатичного процесу, який нам доведеться пережити. І я сподіваюся, що це буде остання зима перед миром. До того, як закрутилася ця спецоперація, всі думали про лютий-березень наступного року, коли реально можна буде примусити Росію до миру. Головне – послабити Росію, посилити Україну, а потім гарантувати стабільність. Ми зараз не в тій стадії. І якщо ця стадія ні до чого не призведе, вона забере час на реальні дії.
Катастрофи немає і не буде. Але втрата кожного життя нашої людини – це катастрофа. Завершуючи, скажу, щоб ви мене правильно зрозуміли: будь-який мир кращий за війну. Але я просто не бачу, як реалізувати саме цей “мир”.
— Бо це не мир, а капітуляція.
— Це фейковий мир. Це спецоперація. Якщо в основу поклали пусті кістки без м’яса, то український борщ з російської “похльобки з капусти” не вийде. Розумієте, з їхніх “щі” борщу не звариш, що б ти не додавав. А їхні “щі” ми сьорбати не будемо.
— Мені подобається ця метафора. Ми не будемо сьорбати їхні “щі” – це чиста правда.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.

The post “Ми не будемо сьорбати їхні “щі”: чи погодиться Україна на мирний план appeared first on Прямий.