
Уявіть: ви живете в батьківській квартирі, де пройшло ваше дитинство. Усі документи на власність у порядку. І раптом сусід, під приводом “позичити солі”, б’є вас бейсбольною битою, а потім влаштовує пиятику на вашій кухні. Ви намагаєтеся його вигнати, але він забарикадувався. І тут сусіди, які колись були доброзичливими, починають умовляти вас поступитися кухнею, бо їм “важко жити в атмосфері конфлікту”.
Далі з’являється поліція. Але замість захисту ваших прав, правоохоронець іде обійматися з агресором і пропонує “компроміс”: ви віддаєте кухню, а натомість вам “дозволяють” користуватися вашим же туалетом — якщо будете чемними. Абсурд? Безумовно. Але саме так виглядають розмови про “обмін територій” у реальній політиці.
Сьогодні ми спостерігаємо спроби за закритими дверима вирішити, скільки української землі “можна” віддати Путіну в обмін на його обіцянку припинити агресію. Обіцянку, яку він вже порушував — і після Мінських угод, і після Великого договору 1997 року, і після Будапештського меморандуму 1994 року.
Як політолог із понад 30-річним досвідом, можу сказати: це класична пастка, коли агресор створює тимчасову паузу, щоб закріпити здобуте і підготувати новий удар. Будь-які “перемир’я” чи “обміни” на його умовах — це лише відтермінування війни, а не її завершення. Україна вже має гіркий досвід, коли довіра до Росії закінчувалася новими втратами.
Ми існуємо й боремося, і саме наша присутність не дозволяє комусь “домовитися за нас”. Тому питання територій не може бути предметом торгу, поки українці готові захищати своє — і будуть це робити попри все.
Схожі новини
Міжнародна співпраця має вирішальне значення для посилення санкцій проти агресора й підготовки України до CBAM — Метінвест на EXPO 2025 в Японії
Російська армія почала підготовку до нових наступів на тлі зустрічі Путіна і Трампа
Напередодні переговорів на Алясці: Порошенко пояснив, як зробити Україну сильнішою