Ковбої, які не стріляють: огляд на неовестерн “У руках собаки” з Бенедиктом Камбербетчем

На початку грудня на стримінг-платформі Netflix вийшов неовестерн “У руках собаки”, який приніс Джейн Кемпіон “Срібного леву” за найкращу режисуру на цьогорічному Венеційському кінофестивалі.
Кінооглядач “Прямого” розповідає, що у цій стрічці від вестерну, а що він приставки “нео”.
Сюжет переносить нас в 1925 рік. Два брати – Філ (Бенедикт Камбербетч) та Джордж (Джесі Племонс) Бербанки управляються одним з найкращих ранчо у Монтані. Філ, хоч і випускник Ліги Плюща, але поводить себе, як звичайний ковбой. Весь день він з погоничами ганяє стада, сам каструє “м’ясних бичків” та веде “сусідські війни” з корінними американцями. Його брат – повна протилежність – він не вчився в Лігі Плюща, займається більше паперовою роботою і пробитись в монтанівський істеблішмент. Брати сваряться після того, як Джордж одружується з вдовою Роуз та бере під опіку її сина – субтильного і слабкого підлітка Пітера, який складає квіти з паперу та розтинає кроликів для медичних досліджень. Щоб розізлити родичів, Філ, який відкрито зневажає невістку з дитиною, починаю дружити з Пітером, що врешті-решт приводить до загибелі одного з них.

Вестерн – це той жанр, який американці постійно переосмислюють, адже по суті це чи не головний жанр мистецтва, який розкриває американський характер. Історії суворих, але справедливих чоловіків та жінок, які підкорювали дику та небезпечну природу – це той наратив, який колись зробив Америку Америкою. Очевидно, що сучасні автори (не лише кінематографісти) беруться за переосмислення вестерну, бо саме там можна знайти американську ідентичність. Неовестерн, як піджанр вестерну виникає після Другої світової війни, коли фільми про стрілялки в салунах почали набувати все більше авторських рис. Останнім часом за неовестерн режисери беруть все частіше, окрім визнаного майстра цього напряму Тейлора Шерідана, можна ще згадати цьогорічні “Новини з усього світу” з Томом Генксом та “Захисник” з Ліамом Нісоном.
Читайте також: За правдою крізь прерії: огляд фільму “Новини з усього світу” з Томом Генксом
Кемпіон, яка до речі антропологиня за освітою, використовує неовестерн для дослідження трансформацію людини, яка зустрічається сам на сам з самотністю. Кожен з її героїв – самотній і кожен намагається заповнити якимось чином цю самотність. Джордж пробує одружитись та оточити себе комерційними клопотами, а Роуз – заливає самотність бурбоном. Найбільш яскравий тут герой Камбербетча – Філ. Кемпіон кілька разів натякає на латентну гомосексуальність ковбоя, окрім того, він самотній, адже поки людство переходить в ритм XX століття, він намагається зберегти традиції ХІХ, які вже виглядають, як маргінес. Він бачив в цій братській дружбі певне протиставлення сучасному світу, але брат зраджує ці його уявлення, і ніби мала дитина, Філ починає ревнувати та намагатись зламати це новий світ, який загрожує його старим порядкам.

В противагу йому Кемпіон вибудовує образ Пітера – субтильного та хворобливого юнака, якого цікавить мистецтво та наука, а не перегони скота та плетіння ласо. Так, він зовсім юний, але у нього вже зовсім інші мізки, ніж у Філа. Отрок, який розумний та холоднокровний не по роками, він стає противагою Філу – суворому та жорсткому на вигляд чоловіку, в середині якого живе ображений хлопчак, що ревнує брата та свариться з корінними американцями просто, щоб показати, що він крутіший них. Ось трансформацію поколінь, відхід від того, що в XXI столітті назвуть “токсичною маскулінністю”, трансформацію мужності та її обліку намагається показати Кемпіон, однак не зацькувавши у манері сучасних ліволіберальних активісток, а віддавши їй пам’ять та пошану, як важливу явищу, яке вже відійшло.
Читайте також: Омаж Іствуду і вирок Трампу: огляд на фільм “Захисник” з Ліамом Нісоном
“У руках собаки” – це ідеальний неовестерн. Від класичних вестернів Кемпіон бере суворий образ природи, який завжди грає важливу роль в цьому жанрі. Камера Ері Вегнера з усією необхідною пафосністю та величністю знімає безкраї степи, де загубились маленькі дерев’яні будиночки та холодні гори, які відтіняють химерні зображення собачих голів. Доповнює ці пейзажі грамотна оформлена музика гітариста Radiohead Джонні Ґрінвуда, який свого часу навіть отримав “композиторського” Ведмедя на Берлінському кінофестівалі за “Нафту” Пола Андерсона. Однак, попри естетику старомодного вестерна, на кшталт “Червоної річки” чи “Шукачів”, “У руках собаки” обходить без жодного пострілу і лише з однією смертю. Це історія не про салуни, револьверні дуелі і Невловимого Джо, а стрічка про самотність, про кінець епохи і не уміння вмонтуватись в нову, про трансформацію звичного. Такий авторський погляд повністю виправдовує цю саме приставку “нео” перед словом “вестерн”.

В сухому залишку, “У руках собаки” – це планомірний неовестерн, який осмислює самотність людини, особливо коли вона перебуває на зламі: між традиційністю та новаторством, природою та цивілізацією, власним его та повагою до іншого. Дуже складна та чуттєва історія, яка одночасно не позбавляється шарму, колись видатного жанру кінематографу.
The post Ковбої, які не стріляють: огляд на неовестерн “У руках собаки” з Бенедиктом Камбербетчем appeared first on Прямий.