Конституції України – 26 років: коли та як змінювали Основний закон з моменту його ухвалення

Сьогодні, 28 червня 2022 року, в Україні відзначається день Конституції. Основний закон України ухвалили рівно 26 років тому – у 1996 році.
Наша країна дещо “запізнилась” з цим документом – серед усіх колишніх радянських республік наша Конституція була ухвалена останньою. Її ухваленню заважав конфлікт через повноваження між тодішнім президентом України Леонідом Кучмою та Верховною Радою. У підсумку поступитись довелось обом сторонам, але ненадовго – обидві сторони намагались взяти реванш. Саме розподіл повноважень між парламентом і президентом і став основою для подальших змін Конституції.
Втім, як і будь-який Основний закон є наслідком “великого компромісу”, тому Конституція України неодноразово змінювалась і ще буде змінюватись – разом з розвитком українського суспільства. (Окремо зазначимо, що попри в Україні досі діє Конституція 1996 року, але зі змінами, які вносились у неї протягом останніх 26 років).
PRM.ua нагадує, як саме змінювали Конституцію України з моменту її прийняття.
Конституційний договір 1995 року. З чого все починалось
З проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна жила за Конституцією УРСР 1978 року. Ухваленню Основного документа країни заважали суперечки за повноваження з главою держави, а також значна кількість комуністів у парламенті, які відверто саботували ухвалення нової Конституції. Ця ситуація змінилась у 1995 році, через жорстке протистояння і президент, і парламент були змушені укласти “Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”.
Згідно з цим документом, президент мав право одноосібно призначати та звільняти прем’єр-міністра та членів Кабінету Міністрів України, а також створювати, реорганізовувати та ліквідувати центральні (уряд) та місцеві органи державної влади. Втім, голів обласних та районних адміністрацій не призначав, а лише затверджував їхніх голів, обраних місцевими радами.
У документі також зазначалось, що президент очолює систему органів державної влади.
1996-2004. Перша Конституція. Президентсько-парламентська республіка Кучми
О 9.18 ранку 28 червня 1996 року Україна отримала свою Конституцію. ЇЇ ухвалення у другому читанні тривало майже добу, останні 14 годин, з яких – без перерви. Це досі найбільш тривале засідання українського парламенту. Таким чином парламентарям довелось долати чи не найперший випадок законодавчого “спаму” – до документа було подано понад шести тисяч правок. І спонукав їх до цього указ Леоніда Кучми про всенародний референдум про ухвалення його варіанту документа, який передбачав занадто різке посилення президента.

У Конституції України 1996 року, яка фактично запровадила в президентсько-парламентську форму правління в Україні, президент  отримав право призначати голів ОДА та РДА, але втратив право самостійно призначати голову уряду.
Прем’єр-міністр призначався президентом за згодою більшості депутатів Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначався президентом за поданням прем’єра, й тільки за поданням останнього президент міг створювати та ліквідовувати міністерства.
Відправити у відставку голову уряду – а відтак і весь уряд – міг або своїм рішенням президент, або Верховна Рада, висловивши йому недовіру. Хоча Кабінет Міністрів оголошувався підконтрольним і підзвітним парламенту, але складав свої повноваження перед новообраним президентом України.
Також президент мав право одноосібно скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим та рішення голів місцевих державних адміністрацій, якщо вони, на його думку, суперечили Конституції чи законодавству України.
Крім того, Верховна Рада не мала значного впливу на призначення на ключові посади – генерального прокурора, голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України – а відтак і не могла належним чином впливати на їхню діяльність.
Натомість парламентарі отримали так звану депутатську недоторканність, яка фактично унеможливила притягнення їх до кримінальної відповідальності за будь-які порушення закону і навіть злочини. Для того, щоб притягнути їх до кримінальної відповідальності потрібна згода більшості Верховної Ради. А за всю історію України парламент йшов на такий крок лише лічені рази.
2005-2010. Конституційна реформа. Становлення парламентсько-президентської республіки й “слабкий” Ющенко
Масштабні зміни до Конституції стали можливими через протистояння на виборах 2004 року між двома кандидатами у президенти – прозахідним Віктором Ющенком та ставлеником Кремля Віктором Януковичем. Через тотальні фальсифікації на користь останнього в Україні розгорнулися масові акції протесту, які ввійшли в історію як Помаранчева революція. З огляду на нездатність придушити народні виступи, політично-олігархічні кола, які стояли за Януковичем, погодились на компроміс з демократичними силами. Перші погодились на переголосування другого туру виборів, а другі – на конституційну реформу, яка значно обмежувала повноваження президента та позбавляла главу держави значної частини повноважень.
Відтепер міцно керувати державою президент міг лише спираючись на стійку більшість у парламенті. А з огляду на різку поляризацію виборців й розбрат у демократичному таборі, новий президент, яким очікувано став Ющенко, перетворювався на “короля без королівства”.  Україна стала парламентсько-президентською республікою, а основний центр прийняття рішень у країні перемістився з Банкової до Верховної Ради.
Попри деякі свої недоліки Конституція 2004 року стала справжнім тектонічним зсувом в українській політиці й суспільному житті й, по суті, “вибила” Україну з орбіти звичайної орієнтованої на Росію пострадянської країни.

Найважливіше у Конституції 2004 року – запровадження інституту коаліції у Верховній Раді, посилення повноважень та контролюючих функцій парламенту, значне зменшення ролі президента й започаткування хоча б початкової інституційної незалежності уряду. Сукупно це створило досить ефективну систему “стримувань і противаг” й значно підвищило стійкість української держави від зовнішніх та внутрішніх потрясінь.
Посилення ролі парламенту полягало насамперед у наступному:
• офіційно закріплено юридичний статус коаліції депутатських фракцій, в яку має входити понад половина народних депутатів. Тепер саме коаліція вносить пропозиції президенту України щодо кандидатури прем’єр-міністра України, формує склад Кабінету Міністрів України і є відповідальною за його діяльність;
• голова уряду призначається парламентом, перед цим кандидатуру на посаду голови уряду вносить президент за пропозицією коаліції. Лише два міністри – оборони та закордонних справ призначаються Радою за поданням президента, інші члени Кабміну призначаються Верховною Радою за поданням прем’єр-міністра;
• уряд тепер підконтрольний та підзвітний парламенту, а не президенту, й складає повноваження перед новообраною радою, а не президентом, як було раніше;
• у разі дострокового припинення повноважень президента України виконання його обов’язків покладається на голову Верховної Ради, а не на прем’єр-міністра, як це передбачалось Конституцією 1996 року;
• спікер парламенту отримав право підписувати закони, які подолали президентське вето, якщо глава держави чомусь утримується від їхнього затвердження своїм підписом;
• Верховна Рада отримала значний вплив на кадрові призначення: вона надає згоду на звільнення з посади президентом генерального прокурора України, призначає та звільняє за поданням глави держави голову Служби Безпеки України. Погоджує призначення та звільнення керівників АМКУ, ФДМУ та Державного комітету телебачення та радіомовлення за поданням очільника уряду.
Водночас президент України втратив право скасовувати акти Кабміну – тепер мова йде лише про їхнє призупинення, а також право вето щодо законів про внесення змін до Конституції України. Натомість глава держави отримав ще два приводи для розпуску Верховної Ради – якщо протягом місяця депутати не змогли створити коаліцію чи 30 днів не можуть призначити новий склад Кабінету Міністрів.
Також від президента до прем’єр-міністра відійшло право створювати, ліквідовувати або реорганізовувати міністерства та інші органи центральної влади.
Народним депутатам було збережено недоторканність, але отримали дві нові підстави для дострокового припинення повноважень – за вихід з фракції політичної сили від якої вони були обрані (спроба запобігти так званому “тушкуванню” народних обранців) або у разі порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.
Крім того, Верховній Раді та місцевим радам, за конституційною реформою 2004 року, було збільшено термін повноважень з 4 до 5 років.
2010-2014. “Нова” стара Конституція. “Царювання” Януковича
З перемогою на президентських виборах прокремлівського кандидата Віктора Януковича, який став четвертим президентом України, йому стало мало повноважень, які він так легко подарував своєму опоненту Віктору Ющенку. Тому, користуючись правовою сумнівною правовою колізією при ухваленні конституційної реформи 2004 року, він через підконтрольний йому Конституційний Суд скасував усі зміни до Основного закону й повернув у дію Конституцію зразка 1996 року.
Зазначимо, 24 червня 2022 року досудове розслідування встановило, що у вересні-жовтні 2010 року Віктор Янукович захопив державну владу шляхом повернення в неконституційний спосіб дії Конституції України від 28 червня 1996 року. “Це призвело до незаконного збільшення обсягу його владних повноважень, які належали до компетенції законодавчої та виконавчої влади”, – зазначили в Офісі генерального прокурора України.
Таким чином Віктор Янукович сконцентрував у своїх руках усю повноту влади, яка дозволяла йому та його оточенню не тільки незаконно збагачуватись у неймовірних масштабах, а й переслідувати політичних опонентів та особисто визначати долю країни, не рахуючись з думкою українського народу.

Чим це закінчилось – відомо. Виконуючи вказівки Кремля четвертий президент скасував курс на євроатлантичну інтеграцію й відмовився підписувати угоду про асоціацію України з Євросоюзом. Це призвело до масових протестів, відомих як Революція Гідності, невдалих спроб придушити їх силовим шляхом. Після довгих місяців протистояння, апогеєм яких став масовий розстріл активістів на Майдані Незалежності у Києві у лютому 2014 року, Янукович втік до РФ, що дало старт окупації Криму, частини Донецької та Луганської області й війні з Росією на Донбасі.
Втім, навіть протягом неповної каденції Януковича до Основного закону України були внесені деякі зміни.
У 2011 році пропрезидентська більшість у парламенті схвалила збільшення терміну повноважень Верховної Ради України, Верховної Ради АРК та місцевих рад з 4 до 5 років.
У 2013 році Конституцію змінили ще раз, розширивши повноваження Рахункової палати. Відомству надали право контролювати не лише витрачання, а й надходженням коштів до держбюджету.
2014 рік. Повернення до демократії під час війни. Невідворотність курсу на вступ до ЄС та НАТО
21 лютого 2014 року після перемоги Революції Гідності та втечі Януковича, Верховна Рада спеціальним законом № 742-VII відновила Конституцію 2004 року. Рішення Конституційного суду часів Януковича визнали незаконним. 1 березня 2014 року закон був опублікований у спецвипуску газети “Голос України” за підписом в.о. президента Олександра Турчинова. З 2 березня 2014 року в Україні чинною є Конституція України зі змінами 2004, 2011, 2013 років та рішенням Верховної  Ради у лютому 2014-го.

При Петру Порошенку вдалось закріпити дві визначні зміни до Конституції. І вони чи не вперше в українській історії не стосувались перерозподілу владних повноважень на користь президента чи парламенту.
Так, у червні 2016 року з метою очистити судову систему, відсторонити суддівський корпус від політичного процесу та усунути вплив Верховної Ради й президента на судочинство було ухвалено зміни до Конституції в частині правосуддя.
Конституційні зміни передбачали реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, яка отримала право відстороняти, переводити, звільняти суддів і подавати Президентові подання на їхнє призначення, давати згоду на затримання й арешт суддів та притягувати суддів і прокурорів до дисциплінарної відповідальності. передбачене позбавлення президента права створювати суди й закріплення за парламентом повноважень щодо створення, ліквідації та реорганізації судів.
На конституційному було визначено підстави для звільнення судді. У тому числі суддю можна позбавити посади, якщо він не зможе підтвердити легальність своїх доходів.
Серед інших головних нововведень – позбавлення президента, парламенту і з’їзду суддів права звільняти суддів Конституційного Суду, позбавлення прокуратури функції нагляду та введення норми, згідно з якою захищати громадян у суді можуть тільки адвокати.
Але без перебільшення епохальним стало закріплення 21 лютого 2019 року у Конституції курсу України на членство в Європейському Союзі та НАТО.
Цим документом було остаточно закріплено незворотність стратегічного курсу нашої держави на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, що знаменувало остаточний кінець політики “багатовекторності” України, яка призвела до гальмування цивілізаційного розвитку країни, окупації частини території, війни та повномасштабного вторгнення військ РФ 2022 року.
Важливо, що у Конституції було офіційно проголошена європейська ідентичність українського народу. Окремою статтею президента України зобов’язали бути “гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору”.
Окремо із перехідних положень Основного закону було виключено пункт, який дозволяв Росії мати військову базу у Криму, яка була використана для окупації півострова.
2019-2022. Епоха “Слуг народу”. “Монобільшість” Зеленського
Обраний у 2019 році президентом України Володимир Зеленський, який того ж року сформував у парламенті монобільшість зі свої партії “Слуга народу” також неодноразово пропонував зміни до Конституції.
Його численні ініціативи стосувались найрізноманітніших сфер державного будівництва та прав громадян, зокрема, йдеться про надання законодавчої ініціативи народу, скасування адвокатської монополії на захист у суді, закріплення пропорційної системи виборів, щодо звільнення народних депутатів за прогули та “кнопкодавство”, децентралізації влади та інших. Усі врешті решт вони не були підтримані парламентом або отримали негативний вирок Конституційного Суду України.

Наприклад, президентський законопроєкт про запровадження уповноважених Верховної Ради, яких депутати можуть призначати для здійснення парламентського контролю за дотриманням Конституції й законів у окремих сферах, КСУ взагалі визнав неконституційним.
Хоча більшість народних депутатів й підтримала законопроєкт про зменшення конституційного складу парламенту до 300 депутатів, шансів на його проходження у другому читанні немає.
Єдиним успішним досвідом чинного президента Володимира Зеленського на ниві внесення змін до Основного закону стало позбавлення народних депутатів недоторканності з 1 січня 2020 року.
Так, зі 80 статті Конституції було виключено положення, що гарантує парламентарям депутатську недоторканність, а також неможливість бути притягнутими до кримінальної відповідальності, затриманими чи заарештованими без згоди Верховної Ради. Змінами до КПК було визначено, що порушити кримінальну справу проти нардепів може виключно генеральний прокурор, він же має погоджувати й затримання, обмеження свободи, обшук та інші заходи щодо парламентарів.
Тож наразі народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Втім, заради справедливості слід зауважити, що ухвалений з подачі Володимира Зеленського законопроєкт про скасування недоторканості було подано до Верховної Ради попереднім президентом Петром Порошенком – чинний глава держави вніс його на розгляд парламенту без змін.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
 
The post Конституції України – 26 років: коли та як змінювали Основний закон з моменту його ухвалення appeared first on Прямий.