Інерційний, сепаратний та “квантовий”: три можливих сценарії для України на 2024 рік

Джерело: Facebook-сторінка автора
Розклáд стрімко змінюється, і не на нашу користь. Пропозицій щодо виправлень не бракує. Але корисно глянути на картину в цілому – щоб об’єднати зусилля в роз’ясненні й просування цих виправлень.
Складові перемоги – це сила війська, єдність підтримки, відданість союзників.
Усе це має забезпечити влада – бо на те вона влада. Вона, звісно, може поділитися повноваженнями та відповідальністю – для цього в інших країнах формуються уряди єдності. Або може не ділитись – тоді відповідає сама.

Оптимістичних сценаріїв немає: трагедії 2019 і 2022 років можуть перейти в трагедію післявоєнного розвитку

Тож, оцінимо стан складових:
1. Сила війська.
Ворог продовжує переважати у всіх видах ресурсів. Способу якісної переваги не знайдено.
Постачання військ … “має численні недоліки”, потребує волонтерської підтримки.
Для нього і для побудови, наприклад, фортифікаційних споруд вигадуються екзотичні рішення сумнівної ефективності і низької прозорості.
Представники президентського офісу і правлячої партії публічно атакують військове керівництво – а придворні ЗМІ звинувачують у цьому… опозицію.
Провідні світові медіа розміщують матеріали про “конфлікт між політичним і воєнним керівництвом” – а замість дієвого спростування президент вдається до погроз військовому керівництву зі сторінок іноземного таблоїда.
Нічого не забув? Є щось заперечити?
2. Єдність підтримки.
Зберігається обмеження медіа за політичним принципом. Триває вакханалія медіакілерства проти опонентів влади.
Провадяться кампанії ненависті проти місцевого самоврядування.
Знецінюється громадянське суспільство, активісти-викривачі.
Президентський офіс генерує чутки про проведення – хоч тушкою, хоч опудалом, у який завгодно спосіб – “виборів” для продовження влади на період після війни.
Корупційні скандали не призводять до вирішення виявлених проблем по суті.
Рішення в парламенті і місцевих радах ухвалюються не проукраїнським консенсусом, а за допомогою милиць – проросійських партій і олігархічних груп.
Щось треба додати? Виправити?

Порошенко закликає припинити політичні ігри і хайп: нам потрібна єдність заради перемоги України

3. Відданість союзників
Допущено конфлікти практично з усіма сусідами. Не створено системного механізму доведення української позиції до істеблішменту і громадськості союзників.
Рішення про допомогу з боку союзників дедалі більше обумовлюються критеріями і вимогами – насамперед щодо демократичності ладу в Україні й боротьби з корупцією.
А в Україні натомість зберігається вибірковий підхід до допуску опонентів до міжнародних контактів – за свавільними критеріями президентського офісу.
Лідера опозиції демонстративно не випускають на надважливі міжнародні зустрічі.
Зберігаються обмеження свободи слова, не пов’язані з воєнними потребами (незалежні від влади каналі далі відсторонені від цифрового мовлення).
Є якесь перекручення? Щось зі сказаного – не так?
Висновки.
Набір карт у руках за рік суттєво погіршав. Але війна – не покер і не преферанс. Тут цілком можна знайти несподівані ходи. Якщо шукати.
Ситуація далі може розвиватися за одним зі сценаріїв. І вибір – цілком у руках влади:

План перемоги Залужного. Ми маємо дуже мало часу

І. Інерційний.
Хід влади: нічого не змінювати. На внутрішню (та й зовнішню) критику відповідати емоціями чи репресіями.
Сподіватися, що героїзм ЗСУ і пожертва українців знову розчулять істеблішмент та/або суспільство Заходу, і допомогу буде різко збільшено, що створить технологічну перевагу і дозволить завдати ворогу поразки.
Успішність сценарію залежить від надто багатьох факторів ПОЗА контролем будь-кого в Україні, включно з владою:
– чи вистачить сил ЗСУ битися “не завдяки, а всупереч”;
– чи вистачить ресурсів і на постачання ЗСУ, і на фортифікацію, і на задоволення корупційних інтересів;
– чи не змінять позицію щодо України вибори в ключових союзників;
– чи буде нова хвиля захоплення Україною;
– чи не вигадає ворог своїх способів змінити ситуацію на свою користь.
Забагато покладання на “якби” і “фартовість”, ні?

ІІ. Сепаратний.
Хід влади: через комунікацію з ворогом вийти на варіант “замирення”.
Тут незалежних від України факторів наче менше, але вони ризикованіші, і кожен – про існування України:
– чи погодиться на замирення ворог, а чи вважатиме відповідні прохання сигналом про слабкість і запрошення добити;
– чи захочуть союзники змістовно допомагати в переговорах?
– чи умови “замирення” не будуть такими, що зроблять неможливим спротив у разі повторної агресії (див, наприклад, історію московсько-козацьких переговорів ХVII-XVIII ст., витоки від учасників переговорів у Стамбулі у березні минулого року);
– чи не будуть сприйняті сепаратні угоди як “зрада”, яка спровокує внутрішній конфлікт, російських “миротворців” і втрату державності та/або субʼєктності?
Чи не зависокі ризики? Чи хтось візьметься сказати, що їх таких нема?
ІІІ. Квантовий (“як стрибок”).
Хід влади: максимальне використання внутрішніх можливостей країни для підтримки війська і переконання союзників.
Багато написано, і я писав у рубриці #ПолітикаПеремоги:
– уряд єдності – спрямування на перемогу всіх сил суспільства;
– розвиток виробництва під українські та союзницькі інвестиції, мобілізація науки, спрощення запуску знахідок у серію;
– розгортання мобілізаційної підготовки й співпраця з громадянами і громадами у зрозумілих способах участі кожного/кожної в обороні держави (від волонтерства до добровільної служби/роботи “на підхваті”).
– постійний діалог із закордонням з використанням можливостей політиків, бізнесу, громадянського суспільства, діаспори, користувачів соцмереж тощо і тощо.

Що буде далі? Три ймовірні сценарії закінчення війни з РФ

Тут всі фактори залежать від українців. А на непередбачувані події така система буде спроможна реагувати гнучко і вчасно, підлаштовуючись, нівелюючи…
Поки що все іде за першим сценарієм, з підозрою на другий. До #ІнститутуКасандри питання: як змусити/переконати/просвітлити для переходу на третій? Чи внутрішнім, чи зовнішнім процесом?
Нагадаємо, американське видання The Wall Street Journal вважає, що для України цей рік буде важким роком в обороні і її позиції на полі бою цієї зими можуть погіршитись, але й Росія навряд чи здобуде великих перемог попри всі переваги. Тож Києву радять поліпшити мобілізацію і підготовку військ, відмовитися від наступу і зміцнити свої лінії оборони. Натомість впливовий британський The Economist не виключив, що Росія може й перемогти у війні з Україною.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
 
The post Інерційний, сепаратний та “квантовий”: три можливих сценарії для України на 2024 рік appeared first on Прямий.