“Хотят ли русские войны?”: як реакція на мобілізацію виявила моральну катастрофу у російському суспільстві

Початок повномасштабної війни у лютому 2022 року, можливо, шокував багатьох росіян навіть серед тих, хто радів анексії Криму та окупації частини українського Донбасу, однак, масових антивоєнних протестів у РФ не відбулося. Не вивели людей на вулиці російських міст ані звістки про нелюдські злочини загарбників проти мирних українців, ані нищівні поразки армії РФ. Десятки тисяч загиблих, скалічених, полонених та зниклих безвісти росіян не “гальванізували” російський протестний потенціал.
Оголошена Володимиром Путіним “часткова” мобілізація – очевидний крок відчаю, що, як очікувалося, міг би запустити певні процеси в Росії – але бачимо натовпи не на площах міст-мільйонників, а у чергах на кордонах з тими країнами, де громадян РФ ще готові приймати. Більше того, навіть прихильники агресивної політики РФ не палають бажанням підтримати її особистою участю, й рятуються втечею до  суміжних країн, які ще донедавна публічно зневажали. Більшість “пересічних” росіян покірно йде до військоматів й відправляється в Україну вбивати її громадян, абсолютно не вбачаючи у цьому жодного злочину й не відчуваючи жодних докорів сумління.  Ще більший подив викликає короткочасний спалах акцій протесту проти часткової мобілізації, а саме те, що їхні учасники та ті, хто  їм співчуває, не бачать нічого ницого у своєму мовчазному схваленні знищення українців й своєму обуренні тим, що тепер можуть загинути на фронті самі. 
Провідні політичні експерти на прохання PRM.ua проаналізували настрої, які зараз панують всередині РФ, нинішній моральний стан російського суспільства суспільства та “успіхи” Кремля у консолідації наслення навколо своєї агресивної політики,  й спробували спрогнозувати глобальні наслідки мобілізації у РФ на тлі військрових поразок в Україні, що, по суті, зрйнувало “базову” угоду між керівництвом Росі та її населенням.
Про що свідчить масова втеча росіян з кордон від мобілізації? Який “діагноз” можна з огляду на це поставити російському суспільству, та як оцінити адекватність російської державної політики?
На переконання українського політолога, керівника політико-правових програм ГО “Український Центр суспільного розвитку” Ігоря Рейтеровича, стан російського суспільства оцінити дуже просто: росіяни не проти війни, а проти особистої в ній участі, особливо після ознайомлення з реальною інформацією, а не тією, яка надходить від Міноборони РФ.
“Немає бажання гинути на війні за незрозумілі цілі”, – пояснює експерт. І додає: ті, хто виживуть, можуть не отримати грошову компенсацію – відомо про скандали з приводу того, що навіть контрактники не отримують обіцяні їм виплати, не кажучи про новомобілізованих.
Що ж до російської влади, то, за словами фахівця, здійснивши цей крок вона визнала, що іде реальна війна, причому наразі РФ її програє, і без залучення “мас”, які можна буде кинути на загибель, цю війну вона виграти не може.
Проте, на думку Рейтеровича, слід звернути увагу на те, що Кремль хоче перетворити цю війну на “вітчизняну”, заплямувавши кров’ю якомога більше своїх громадян.
“Можливо, коли будуть підбиватися підсумки, так буде легше аргументувати величезні людські та матеріальні втрати”, – припускає він.
Також, вважає експерт, таким чином влада намагається показати росіянам: санкції, які проти них запроваджують, пов’язані з тим, що весь світ їх просто не любить, тому вони нібито повинні відповідати у такий спосіб: грубою силою, анексією території, та показати, що вони здатні у 21-му сторіччі розв’язувати проблеми таким чином.
“Можна сказати, що російська влада діє так, як їй дозволяє діяти суспільство”, – додає Рейтерович.
Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина) Дмитро Галкін вважає, що втеча росіян за кордон, яка була б набагато більш масовою, якби вони були заможнішими, свідчить про те, що всі ті оцінки, які давали тамтешньому суспільству незалежні експерти, виявилися цілком слушними. На його думку, всупереч російській пропаганді населення РФ виявилося досить байдужим до заходів, ужитих російською владою. Росіяни не проти підтримати ідею “національної величі” лише допоки це їм нічого не вартує. Якщо для цього нічого не треба робити – чому б не підтримати заходи, до яких влада вдається, але розмови про те, що росіяни нібито готови померти за ідеї, бажання, примхи держави – це порожні слова.

Тільки-но справа доходить до особистої участі – йдеться навіть не про ризик для життя, а про те, щоби пожертвувати зарплатнею заради відновлення “національної величі”, росіяни не лише ігнорують ініціативи влади, а й починають активно ухилятися від співпраці з нею

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

“Росіяни, керуючись здоровим глуздом, почали тікати, розуміючи, що їх кинуть під танки та підозрюючи, що ще й без підготовки, як це вже відбувається з мобілізованими, хоча я не вірив, що їх напрявлять на війну і через місяць. Тікають, бо розуміють, чим це їм загрожує”, – зазначає політтехнолог Тарас Загородній.
Він нагадує: ще до війни населення РФ було категорично проти мобілізації, виходячи з того, що воювати повинна контрактна армія, мовляв, підписав угоду з державою – будь готовий до ймовірної смерті чи каліцтва як частини роботи. За словами експерта, підтримка мобілізації населенням зменшилася після інформації про значні втрати, тому можна казати, що цей крок влади є вимушеним, і ні до чого доброго для росіян він не призведе.
“Однак українцям розслаблятися не варто: в Росії до війська тягнуть усіх, кого можуть, і щонайменше свої 300 тисяч точно наберуть”, – додає Загородній. Проте, продовжує політтехнолог, наступним питанням стане те, як забезпечити таку масу людей усім необхідним, де знайти гроші, щоб їх утримувати, і ймовірно, що відповіді на нього у російської влади поки немає.
Чи варто очікувати посилення опору мобілізації й масових прямих дій проти органів влади РФ?
Тарас Загородній наразі не надто вірить в формування повноцінного руху опору, та не вбачає акції протесту які зараз виникають, як спротив.

Однак щось серйозне може початися після звісток про великі втрати, а також – коли мобілізованим видадуть зброю

Тарас Загородній Політтехнолог

Він зауважує: російська влада панічно боїться давати людям зброю, і це – одна з причин, чому мобілізацію не оголошували раніше.
“Ось коли вони отримають зброю, тоді подивимось. Найцікавіше, думаю, почнеться за два тижні – місяць, хід подій пришвидшується. Я очікував, що їх поганяють по полігонах хоча б два тижні, але ні. Ми бачимо повідомлення від росіян та з поля бою про те, що їх кидають на фронт без підготовки” – прогнозує фахівець.
На його думку, дещо схоже на певні рухи в бік спротиву можна спостерігати на Кавказі, зокрема, в Дагестані.

Керівник Чечні Рамзан Кадиров уже оголосив, що закони РФ не поширюються на республіку, відмовившись проводити там мобілізацію, мовляв, регіон уже перевиконав план щодо неї. Однак ця заява – досить хитра, адже невідомо за рахунок кого цей план перевиконано, адже етнічних росіян Кадиров теж посилав на війну, намагаючись зберігати чеченців. А якщо ще й в Дагестані не буде проводитися мобілізація, можна буде говорити про те, що вже два суб’єкти РФ виходять із федерального законодавчого поля

Тарас Загородній Політтехнолог

У Дагестані набирає обертів бунт проти мобілізації, лунають постріли: відео

Загородній зауважив, що Кадиров, як людина, здатна відчути слушний момент для дії, запропонував направляти на фронт співробітників ФСБ, Росгвардію тощо, а це вже є грою на настроях людей в межах підготовки до постпутінської Росії та пошуку свого місця в ній.
“Ще один вартий уваги епізод, який особисто мене приємно вразив, це коли мобілізований застрелив військкома в Іркутській області. Це означає, що події в Росії розгортаються досить швидко”, – додав Загородній.

У Росії місцевий мешканець вистрілив у військкома в Іркутській області

Ігор Рейтерович наголошує: ситуація з протестами у Дагестані є радше винятком: лише в одному з 83-х суб’єктів федерації населення намагається чинити опір.

Для істотних зрушень на державному рівні потрібно, щоб люди повстали проти Москви хоча б у десяти регіонах

Ігор Рейтерович Керівник політико-правових програм ГО “Український Центр суспільного розвитку”

Решта росіян, каже експерт, вдається до пасивного спротиву мобілізації – виїзду за кордон, і коли ця “шпаринка” закриється, їм залишиться переховуватися всередині країни, намагатися підкуповувати військкомів або ж завдавати собі тілесних ушкоджень щоб не бути мобілізованими.
На переконання Рейтеровича, перехід від несистемних протестів до масового руху опору можливий лише у віддаленій перспективі, а пришвидшити його може велика кількість загиблих серед мобілізованих.
Влада, продовжує він, у випадку акцій протесту, може кинути сили на придушення їх силою, як в Дагестані, або ж по-тихому домовитися з керівництвом окремих регіонів про те, щоб мобілізацію у них не проводити. Але при цьому є безліч інших суб’єктів федерації, де призвані до військ слухняно ідуть, як барани на забій.
Посилити протести, на переконання фахівця, може “потік трун” з України. Втім, такий поворот  подій, на його думку, може статися не раніше, ніж за кілька місяців, залежно від інтенсивності бойових дій та ефективності дій українських військових.

Я бачив інформацію, про те, що якогось новомобілізованого уже взяли в полон, лише за п’ять днів після того, як його відправили з Ростовської області. Коли таких історій стане дуже багато, і кількість загиблих буде зростати – а мобілізацію зупиняти не будуть – тоді, можливо, росіяни повстануть проти війни як такої, бо побачуть, що вона стосується всіх, і немає жодної можливості її уникнути

Ігор Рейтерович Керівник політико-правових програм ГО “Український Центр суспільного розвитку”

Дмитро Галкін упевнений, що посилення руху опору можливе лише як реакція на посилення заходів з мобілізації, і лише в тих регіонах РФ, де існує явище кланової солідарності, як-от в Дагестані, де не можна не вийти на протест за свого троюрідного брата. На територіях, населених етнічними росіянами, можливі стихійні протестні дії, точніше, прояв стихійного бажання заявити: “я не хочу приймати в цьому участь”.
На йогодумку, можна очікувати на те, що з плином часу спротив посилиться, однак, уже зрозуміло, що через дії влади населення біднішатиме, люди через брак коштів втрачатимуть можливість тікати з країни. Протести можуть посилитися, але матимуть стихійний характер. Галкін акцентує: важливо розуміти, що російське суспільство не має традиції боротби з владою, за винятком кризових моментів. Причому спочатку ця криза має настати.

Коли влада виявляється повністю недієздатною, повністю дискредитованою, зазнає нищівної зовнішньополітичної, а ще краще – військової поразки, ось тоді російське суспільство може спробувати змінити керівництво на те, яке, на його думку, нібито буде міцнішим

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

“Але традиції, досвіду уміння, бажання боротися в російського суспільства немає, і немає їм звідки взятися тому що їм ніколи й ніде було виховатися. Воно ніколи не перебувало у тривалому протистоянні з владою, як, наприклад, українці під час Революції Гідності, яка тривала майже пів року” – наголошує фахівець.
“В Україні є й були незалежні медіа, структури, люди, які хотіли щось змінити та вбачали в цьому сенс свого життя, або, принаймні, можливість для кар’єрного розвитку. Росія ж являє собою корумповану автократію, нічого подібного тут немає, найголовніше – немає політичних лідерів, здатних очолити протест, і це варто пам’ятати українцям. Немає опозиційних мовників, медіа, лідерів, які можуть організувати протест. В Росії в принципі немає політичних лідерів такого масштабу, які могли би успішно до цього закликати”, – пояснює свою точку зору експерт.

Можливо, українцям важко осягнути: “Чому росіяни не можуть повалити владу? Лише тому, що вони менш бойовиті за українців?” На моє переконання, в Україні – демократія, хай навіть слабка та недосконала

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

“Отже, нічого нового про росіян ми не дізналися: все, що ми бачимо, і так добре відомо. Суспільство там ставиться до влади приблизно так, як ставилося до неї свого часу пізньорадянське суспільство: у Компартії ралянськогт Союзу було 18 мільйонів членів, а в серпні 1991 року серед них не знайшлося і ста тисяч, які б вийшли на демонстрацію”, – підсумовує Галкін.
Як змінилось ставлення громадян РФ до війни проти України після оголошення мобілізації та як змінюватимуться настрої росіян надалі?
Ігор Рейтерович нагадує: до оголошення в Росії мобілізації там не відбувалося серйозних протестів проти агресивної війни, розв’язаної Кремлем, хоча всі можливості дізнатися про те, що насправді відбувається в Україні у росіян, принаймні у представників так званого креативного класу, були і є.

Вони не виходили протестувати коли дізналися про Бучу, про Ізюм. Вони ж знають про це, читають Telegram-канали, дивляться Youtube. Але їх це не цікавило. Лише коли це їх торкнулося, вони занепокоїлися і стали протестувати – але не проти війни

Ігор Рейтерович Керівник політико-правових програм ГО “Український Центр суспільного розвитку”

Натомість, росіян бентежить зовсім інше. Мовляв, “чому я повинен іти воювати? Хай ідуть професійні військові, дагестанці, чеченці, буряти, якути» тощо. І поки зламу у масовій свідомості не відбудеться, ситуація жодним чином не зміниться”, – переконаний фахівець.
Для кращого розуміння ситуації Рейтерович наводить приклад В’єтнамської війни.
“У Сполучених Штатах ті, хто ухилявся від мобілізації, виступали проти війни як такої, війни як явища і до цього”, – наголошує експерт. Він зауважує: протести у США зрештою змінили ставлення американського суспільства до війни.
Тарас Загородній не радить українцям тішити себе сподіваннями на зміни в ставленні населення РФ до війни проти України.

Росіяни хочуть нашої загибелі, безкарно вбивати нас на “сафарі”, хочуть легкої перемоги

Тарас Загородній Політтехнолог

Щось схоже на обурення у населення РФ, з точки зору експерта могло б викликати те, що людей мобілізують невибірково, що їм годі сподіватися на якісне спорядження, зимовий одяг. Загородній згадує відео, де начальник медичної частини прямо говорить мобілізованим, що їм варто самим подбати про забезпечення і радить запасатися жіночими гігієнічними тампонами, щоб затикати ними рани.
Однак, політтехнолог наголошує: мобілізація людей без військового досвіду та направлення на фронт солдатів строкової служби означає, окрім імовірності потрапити на війну для тих, хто в принципі на це не розраховував, ще й те, що Росія втрачає контроль над ситуацією на полі бою.

Ті, хто хотів “повоювати”, уже давно туди поїхав, а ті, кого туди тягнуть проти їх волі, починають запитувати: а за що воюємо? Починаються розмови про “загострення класової суперечності” за Леніним: люди згадують про корупцію, про олігархів, про те, що діти посадовців та олігархів точно не воюватимуть

Тарас Загородній Політтехнолог

Також політтехнолог проводить історичні паралелі з 1914 роком, коли Росія «вляпалася» в непотрібну їй війну, за один-два роки її кадрова армія була знищена, тому що у Німеччини було достатньо кулеметів, а потім був до війська мільйонів селян, які й гадки не мали, за що вони мають воювати, роздали їм гвинтівки – а потім прийшов 1917 рік.

“Тільки якщо Путін мені особисто скаже”: син речника Кремля Пєскова не поспішає іти добровольцем на війну

“Також росіяни, яким постійно нагадують про Другу світову війну, можуть почати запитувати: чому не воюють діти представників верхівки? Наприклад: два сини Сталіна воювали, один загинув, старший син Хрущова від першого шлюбу воював і загинув, три сини Мікояна воювали, один з яких загинув”, – припускає Загородній.
“Головне ось що: людям дають в руки зброю, а серед мобілізованих є й ув’язнені за скоєння тяжких злочинів. Ось на цьому моменті можна “запасатися попкорном” і починати спостерігати”, – прогнозує фахівець.

Російська державна політика впродовж щонайменше останніх 15 років послідовно прищеплювала відверту й всеосяжну ненависть до України і за цей час виросло ціле покоління, яке зараз вступає у період суспільного життя, цілком і повністю вирощене соціальною політикою ненависті до України

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

“Відраза до війни – безпосередньо війни Росії проти України, а не просто небажання брати участь у війні в принципі, не просто розуміння того, що війна – це погано, а думки на кшталт: “як же ми напали на країну, яка нам не загрожувала, яка була до нас навіть прихильною” – до цього ще далеко. Для цього має справжня ненависть до режиму, він має викликати відразу,  цілковите відторгнення, і тоді те, чого цей режим усі ці 15 років навчав, втратить значущість. Поки ж ці “уроки ненависті” тривають.  На відміну від України, в Росії існує майже бездоганна пропагандистська машина. Вона діє вкрай потужно, залучаючи різні засоби. Вона використовує не лише традиційні інструменти: телебачення, пресу, інтернет-видання, а охоплює і сферу розваг: онлайн-ігри, серіали, комедії, шоу: все, що завгодно. Тому спочатку – ненависть до режиму, і лише потім – зміна ставлення до Україну. В такій послідовності”, – пояснює він.
Навіть прихильники війни з РФ масово тікають до “другосортних” країн з їхньої точки зору країн – на кшталт Грузії та Казахстану. Чи розуміє російське суспільство ступінь “дна”, на якому воно опинилось?
Дійсно, росіяни, навіть ті, які підтримують Путіна й розпочату ним загарбницьку війну, тікають від мобілізації, зокрема й до країн, які самі ж вважають “наступними після України в черзі на денацифікацію”, проте це не викликає у них когнітивний дисонанс. На думку Ігоря Рейтеровича, відсутність елементарної поваги до держав, які дають їм прихисток – типова ознака російського шовінізму.
“Вони не вбачають у цьому жодної суперечності”, – запевняє політолог. “Навіть зараз велика кількість росіян продовжує підтримувати Путіна. Єдине, що їх, можливо, бентежить, це те, що за наявності у Росії величезної кількості кадрових військових, спецслужбовців тощо, на війну женуть тих, хто не має жодного стосунку до армії. Також росіяни не проти, коли воювати відправляють представників, як вони самі їх називають, “маргінальних народів”, – додає експерт.

Країни, які зараз приймають російських “ухилянтів”, як-от Грузія та Казахстан, роблять велику помилку, адже, найімовірніше, росіяни, яким вдасться там залишитися, ховаючись від мобілізації, коли оговтаються, “заспівають стару пісню” про порушення прав російськомовних тощо

Тарас Загородній Політтехнолог

На переконання Тараса Загороднього, жодних ілюзій щодо усвідомлення росіянами ступеню морального занепаду їхнього суспільства, виникати не повинно, адже після поразки у війні вони житимуть надією на реванш, як німці після Першої світвової війни. “Це дещо нагадує спогади Павла Скоропадського про те, як росіяни тікали від більшовиків до Києва, спочатку захоплювалися Україною, потім, коли трохи від’їлися – і почали розмови про те, що ніякої України не існує, а українці – це незрозуміло хто. Абсолютно те ж саме буде й зараз, хіба що в ще гіршій версії”, – пояснює політтехнолог.

Війна Росії проти України вже є моральною катастрофою російського суспільства, інші свідчення щодо цього стану його занепаду не потрібні

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

Дмитро Галкін зауважує: від росіян щодо війни можна було почуть чимало прагматичних аргументів про те, що вона непотрібна Росії, що вона є небезпечною, що Росія може й програти в ній, але не було масово висловлено моральної позиції: не можна нападати, навіть якщо тобі не подобається, як живе інша людина, навіть якщо тобі здається, що вона живе погано, що вона неправа з якоїсь історичної точки. зору або з якоїсь етичної точки зору, що вдаватися до насильства неприпустимо.

Російське суспільство – тяжко хворе, і “списати” причини недуги на режим – те ж саме, що заявити, що людина, яка вийшла гуляти вулицею без одягу в мороз, захворіла через вірус та погодні умови. Так, звісно,  воно занедужало не саме собою,  зрозуміло, що його до такого стану довів режим, але ж сприятливе середовище для режиму створило саме суспільство

Дмитро Галкін Віцедиректор Міжнародного інституту з вивчення наслідків війни в Україні (Німеччина)

“Бажання не брати на себе відповідальність, досягати власними зусиллями особистісних змін на краще або брати участь у вдосконаленні країни, а насиллям, придушенням, приниженням іншої країни, іншого народу компенсувати власні проблеми, провали у власній економічній та зовнішній політиці – ось моральна катастрофа”, – констатує фахівець, додаючи, що росіяни і не вбачали в агресивних діях їхньої держави нічого осудного.
Підсумовуючи думки експертів, можна сказати, що російське суспільство вкрай далеке від усвідомлення колективної відповідальності за дії влади. Росіяни не ототожнюють себе з державою, дистанціюються від участі у прийнятті рішень, але вдають залученість до процесів, запущених нею, поки є зовнішня видимість того, що все “йде за планом”. Немає підстав говорити про якусь моральну позицію щодо війни – росіяни воліють бути на боці переможця, і поки Кремлю вдаватиметься підтримувати в масах уявлення про те, що Росія контролює хід подій, її населення буде вдавати підтримку дій держави.
Тікаючи від мобілізації, росіяни, вочевидь, розраховують, що зможуть перечекати непевні часи в безпеці, а незабаром ситуація повернеться до звичної та “стабільної”. Пов’язувати те, що їм доводиться тікати з країни з власною підтримкою агресивних воєн проти сусідніх держав росіяни радше не хочуть, аніж не здатні, адже в такому разі їм доведеться жити з усвідомленням особистої відповідальності за наявний стан справ.
Тож найближчим часом сподіватись на “прозріння” росіян не варто, більшість з них глибоко “хворі” ненавистю до України й не збираються у масі своїй змінювати свою думку. Кардинально стан справ зможе змінити тільки нищівна військова поразка в РФ, щоб населення ненавиділо свою власну владу більше, ніж сусідів. Але і в цьому випадку, швидше за все, йтиметься лише про тимчасову “ремісію” – і російське суспільство житиме прагненням реваншу за свою поразку.
Ситуація також продемонструвала, що не у найкращій ситуації перебуває і Кремль на чолі з президентом РФ Володимиром Путіним, адже, як виявилось,  у них майже не виявилось щирих союзників серед російського населення – і не лише серед широких мас, а й серед еталонних “імперців” та гучних “Z-патріотів”. Останні, у переважній більшості, замість особисто брати участь у військових авантюрах Москви, віддали перевагу особистому порятунку. Такий стан справ зменшує легітимність російської влади, яка рано чи пізно може повторити долю КПРС напередодні розвалу Радянського Союзу, коли нібито всесильна партія втратила владу протягом однієї миті. 
Як відомо, президент РФ Володимир Путін оголосив часткову мобілізацію на території Росії для її “захисту й цілісності”. При цьому він досі не відмовився від планів захопити значну частину України, попри те, що шанси на досягнення цієї мети здаються дедалі примарнішими. Очільник Кремля  сподівається за допомогою “частково мобілізованих” загарбати Одесу та Харків.
За даними Генштабу ЗСУ, мобілізація у РФ почалась не 21 вересня, як було оголошено, а ще 9 вересня, причому перші підрозділи прибули в Україну вже за кілька днів
Військові комісаріати РФ працюють у цілодобовому режимі, виконуючи указ Путіна. Водночас командування російських окупаційних військ щойно мобілізованих без підготовки направляє безпосередньо на лінію зіткнення.
До слова, росіяни, які йдуть воювати проти України, отримали “благословення” від РПЦ. Патріарх Кирил заявив, що жертва “при виконанні військового обов’язку змиває всі гріхи”, тим самим фактично порівнявши мобілізованих з Ісусом Христом.
Слід зазначити, що за сім днів у сусідні країни від військової служби втекло більше росіян, ніж вторглися в Україну у лютому.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.

The post “Хотят ли русские войны?”: як реакція на мобілізацію виявила моральну катастрофу у російському суспільстві appeared first on Прямий.