Друг Вовк. Пам’яті Андрія Парубія

Джерело: колонка для “Української правди“
Андрій Парубій любив розказувати легенду про “загублених хлопців”. Суть її така: була у Карпатах могутня фортеця, яку не міг здобути жодний ворог – ні наступом, ні підступом, ні підкупом. І тоді ворог наслав на оборонців закляття: вони перестали впізнавати один одного. Перестали, і розійшлися, а фортеця занепала.
Ця фортеця – це Тустань, давньоруська наскельна памʼятка недалеко від Трускавця. Петрогліфи, солярні знаки, древні криниці глибиною 30 метрів. Сліди від паль і залишки давнього муру, свідчення сили Русі. Тисячі і тисячі стріл, знайдені поруч – тут справді вирували бої. Заповідник “Тустань” був для Андрія Парубія особливим місцем сили, там він ще юнаком досліджував наскельні пази у товаристві видатного Михайла Рожка.
Ті, хто були з ним у молодіжній організації “Спадщина”, памʼятають вишколи, що готували молодь до майбутньої війни з Росією. “Друг Вовк” є його спадщанським псевдо, так до нього зверталися його близьке коло. Вже в кінці 1980-х Андрій Парубій знав, що наша війна за Незалежність є неуникною, що Росія є одвічним ворогом. Ця боротьба стала суттю його життя.
Він почав свою політичну карʼєру у березні 1990 року в райвідділі совєтської міліції у Львові – з-під арешту за нелегальний протест, звідки він вийшов після перемоги на виборах до Львівської обласної ради.
Ті, хто були з ним у праворадикальних організаціях, памʼятають його поборення комуністів, зокрема, після сутички у Львові 7 листопада 1997 року, на яку ті привезли кілька автобусів “спортивних” учасників-каратистів з Харкова. Біля памʼятника Івану Франку тоді був траурний мітинг дисидентів та політвʼязнів, заледве тисяча чоловік похилого віку. Колона КПУ під охороною місцевого “Беркуту” прямувала саме туди, щоб розтоптати, але зіткнулася з трьома сотнями бійців “Патріоту України” і була розігнана. Андрія Парубія разом ще з трьома молодими націоналістами арештували, відкрили кримінальну справу, котра тягнулася роками.
Ті, хто був з ним на Майдані у 2004-му в Українському домі, памʼятатимуть про його тиху організаційну роботу коменданта, про успішну роботу з безпекою в наметовому містечку. Він не виступав зі сцени і не став міністром в новому уряді, але це була його Помаранчева Революція.
У 2007-му Андрій Парубій став народним депутатом. Памʼятаю, як він розповідав про своє враження від поїздки у Грузію у серпні 2008-го, у делегації президента Ющенка. І як у діалозі з європейськими елітами в кінці того ж серпня в особняку Аденауера на озері Комо дивувався їхній сліпоті і небажанню думати, діяти, невмінню бачити загрози безпеці Європи. “Розслабся – подивися, яка краса кругом, невже тут хтось буде думати про війну?”
У 2010-му він став довіреною особою Віктора Ющенка на виборах президента. Це було основою віри і дії Андрія Парубія – іти до кінця, тримати зобовʼязання, незважаючи на конʼюнктуру. Його протистояння регіоналам в парламенті – від фізичних сутичок з бандитами-депутатами до “фаєрів”, кинутих в момент голосування за Харківські угоди, закріпила за ним репутацію бійця і борця з режимом Януковича. Режим не забарився з відповіддю: сестру Андрія було арештовано за надуманими корупційними звинуваченнями і ще довший час переслідувано.
Але найяскравішим моментом його життя стала Революція Гідності. “Революцією неможливо керувати – її можна лише координувати”, казав він. Від перших хвилин Майдану 21 листопада він був там з мегафоном, зразу відігнавши міліціонерів словами “я проводжу тут зустріч народного депутата з виборцями”. 25 листопада його вперше забрала швидка допомога – струс мозку і зламаних кілька пальців від ударів “Беркута”. Порізані склом Українського дому ноги, шрапнель від гранат на Грушевського – він був там, де небезпечно.
Андрій Парубій був на Майдані в усі моменти, щовечора збираючи раду сотників Самооборони, викидаючи провокаторів, тримаючи периметр. Він щодня розмовляв з Майданом зі сцени. 18 лютого його, знепритомнілого від отруєння газом хімічної гранати, з тяжкими опіками органів дихання, забрали з Маріїнського парку побратими. Але уже 19 лютого увечері він, під крапельницею, знову вів збори Самооборони, а 20 лютого – ключові міжнародні переговори. Ті, хто був поруч у ті дні, памʼятає його тяжкий, до рвоти, кашель, що не давав дихати і говорити.
А тоді, практично зразу – посада Секретаря РНБО. Тиша високих коридорів, килимові доріжки, біла карельська береза ще “клюєвського” кабінету, вишукана порцеляна… і держава, що падає. І тоді – щоранкові наради із заступниками керівників міністерств і ЦОВВ, перезбирання системи управління, відбиття гібридної атаки у Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні, Одесі. Добровольчі батальйони, котрі першими кинулися в бій у травні 2014-го. І відставка, коментувати яку він вважав “негідно” у часі війни.
У Верховній Раді саме він був людиною, котра тримала собою крихку коаліцію. Його позицією було: “в Україні є тільки дві партії: проукраїнська і антиукраїнська”.Саме він проводив найбільш вразливі голосування, будучи ще першим заступником Голови ВР, у тому числі, за скандальні зміни до Конституції у першому читанні. Перед тим Андрій Парубій два тижні провів у Хорватії, де глибоко вивчив досвід їхньої війни, їхніх тяжких політичних компромісів на межі зі зрадою, і повернувся з цілісною політичною стратегією. “Україна зробила перший крок, тепер справа за Росією – повне припинення вогню”, – казав він. Повне припинення, очевидно, ніколи не настало, а тому ніяких подальших змін не було і не могло бути. Ця політична стратегія мала дуже конкретні наслідки: тиск США щодо реалізації Мінських угод припинився, конституційний демонтаж України більше не був реальним.
Були й інші великі справи: антикорупційні закони, закон про державну мову, робота з питаннями історії та декомунізації, а також з історичним примиренням з Польщею (Андрій не раз розказував, як саме поляки врятували життя його батькові, маленькому хлопчику, у засланні в Сибіру в 1950-х). Він змінив нашу конституцію, внісши туди курс в НАТО та ЄС. Окремо багато зусиль греко-католик Парубій доклав до здобуття Православною церквою України Томосу – від переговорів з Константинопольським Патріархом до тяжкої, невидимої, але успішної переговорної праці з єпископами УПЦ КП під час Собору ПЦУ у грудні 2018-го року.
У 2019-му році Андрій Парубій обрав шлях з Петром Порошенком. Він знову доказав, що не шукає вигоди, але йде за ідеєю. Останніми роками він практично не виходив у медіа, зосередившись на роботі у комітеті з питань національної безпеки, поєднуючи депутатську роботу зі службою в теробороні в ті тижні, коли не було засідань Ради і комітету. Жив дуже простим життям, без охорони чи розкішного життя, котрого б очікували від колишнього високопосадовця, розділяючи свій час між Києвом, Львовом, і улюбленим будиночком біля Тустані.
Ті, хто був поруч, памʼятають його любов до гір, до стрілецьких і повстанських пісень, його вміння бачити головне, його силу державного, а не партійного, діяча. Сьогоднішня Україна, що безкомпромісно воює і бореться, є його спадщиною.
А легенда про загублених хлопців має своє закінчення. Прокляття спаде – загублені хлопці впізнають один одного, зберуться і відбудують Фортецю. Помстимо смерть великих лицарів!
Нагадаємо, 30 серпня у Львові вбили колишнього голову Верховної Ради та депутата від “Європейської Солідарності” Андрія Парубія. Він був одним із символів протистояння російській навалі в Україні.
Згодом стало відомо, що на Львівщині розшукують стрільця, а у мережі опублікували фото ймовірного вбивці. За словами очевидців, стріляв кур’єр служби “Glovo”, який після цього сховав пістолет у сумку. Також у соціальних мережах з’явилось відео моменту вбивства народного депутата.
У зв’язку з цим у Львові оголосили спеціальну операцію “Сирена”. У ЗМІ натомість повідомили, що поліція нібито вже вийшла на слід злочинця.
Керівництво Верховної Ради, народні депутати, апарат та його працівники висловили співчуття у зв’язку з убивством Андрія Парубія – нардепа кількох скликань та голови парламенту VIII скликання. Європейські посадовці теж прокоментували цей злочин, назвавши його жахливим.
Згодом Президент України Володимир Зеленський заявив, що вбивство нардепа та колишнього спікера парламенту Андрія Парубія було ретельно підготовлено. За його словами, СБУ теж залучена до розслідування. Також глава держави доручив невідкладно надавати суспільству перевірену інформацію.
Тим часом фракція “Європейська Солідарність” зробила офіційну заяву щодо загибелі Андрія Парубія. Колеги та друзі відреагували на вбивство, назвавши його цинічним та жорстоким. “Вбивство Андрія Парубія – це постріл у серце України“, – наголосив п’ятий Президент України Петро Порошенко.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post Друг Вовк. Пам’яті Андрія Парубія appeared first on Прямий.