Довга дипломатія: як Україні повернути свої позиції на Заході під час війни на виснаження з РФ

Джерело: Facebook-сторінка автора
Стає загальним місцем те, що війна з росією триватиме до виснаження.
Героїчні рейди, наукові винаходи – усе це посилює наші позиції. Але Перемога – не завтра.
Щоб виснажилась росія, Україні треба постійна і зростаюча підтримка союзників. Інакше – біда.
На жаль, загальним місцем стає і те, що підтримка перестає бути безумовною.
Нам може це не подобатися, це може справді бути несправедливим – але нам ніхто нічого не винен.

Що таке перемога України? Це не кордони 1991 року

Колективний Захід почувається цілком безпечно за ядерною парасолькою і з опорою на військову і економічну міць США.
Безсилля росії якось протидіяти розширенню НАТО тепер уже і на Фінляндію та Швецію показує реальну спроможність кремля здійснити погрози “дійти до Ла Манша”.
У світі це знають.
Позитивний шок від того, як українці зірвали бліц-криг путлера, від вправності Збройних Сил і єднання народу – уже спрацював. Нам у терміновому, пожежному порядку дали те, що можна було “взяти і дати”.
І цього вистачило, щоб зупинити просування ворога на Донбасі і відкинути його на Харківщині і Херсонщині. І стримувати російський бульдозер – проте, повільно відступаючи.
Тривала війна має свої закономірності. Чи не найголовніша – вона змінюється.
Притому не лише ситуація на полі бою. Не лише номенклатура зразків озброєнь, тактичні прийоми і стратегічні знахідки.
Змінюється весь комплекс відносин навколо війни.
Зокрема, змінюються ставлення і відчуття людей, які беруть участь у війні, або спостерігають за нею, або вважають, що цікавляться нею чи щось про неї знають.
Виграє той, хто відчуває ці зміни ще на попередньому етапі і адекватно готується до наступного.
Так от: старі прийоми не діють. Захоплення – скороминуче. Нам за нього уже подякували. Воно перестало виправдовувати перекоси, про які дедалі частіше розповідають новини.

Євросоюз розробляє стратегію підтримки України на випадок перемоги Трампа: у FT дізналися подробиці

Тим більше, якщо захоплення ґрунтувалось на припущеннях, з яких далеко не всі витримують перевірку реальністю.
Українці бʼються – і це чи не єдине позитивне повідомлення, яке лишається чинним. І воно точно вимагає адекватного забезпечення іншими діями. А от тут є дедалі більше питань.
1) Світ був переконаний, що Україна – демократія, яка бʼється з тиранією.
Нападки на опозицію, ущемлення свободи слова, не обумовлені воєнною необхідністю, зрештою, корупційні скандали не вʼяжуться з цією картиною.
Ворожа пропаганда – а то і просто політики, які хотіли б спрямувати ресурси куди-інде – спекулюють на цьому.
Намагатися ховати це марно – в Україні і навколо море журналістів, експертів, оглядачів. Соцмережі – бурхливі і емоційні. Шила в мішку не сховаєш.
2) Далі. Всі були вражені українською єдністю. Але заголовки західних газет про те, що опозицію не допускають до міжнародних форумів – це не тому, що “опозиція скаржиться”.
Це тому, що в демократичних суспільствах прийнято, щоб важливі для нації питання озвучували всі мейнстрімні політики від різних сил. І вони дуже дивуються, коли в делегаціях бачать лише “слуг” і їхніх сателітів.
3) Зрештою, Вільний Світ був упевнений, що допомагає “своїм”. Із цим зовсім не вʼяжеться політика спецефектів, окриків, істерик і образ. Як би вона не подобалась суспільству, журналістам чи експертам в Україні.
Як би вона не відповідала “нашій правді”, нашому розумінню справедливості.
Спробуйте говорити з сусідами в будинку в тональності, яку чуємо з “марафону”. А за якийсь час попросіть про послугу…
Настав час змінити підхід. Настав давно.
Проблема в тому, що минулого року можна було здійснити порівняно безболісне переналаштування – а нині доведеться _повертати_ втрачене ставлення.

Побороти хаос і недовіру: для перемоги над ворогом українці мають об’єднатись – Червінський

Прийшов час “довгої дипломатії”. Точніше, але скучніше кажучи – системної.
1. Сформувати з усіх політиків (крім екс-регіоналів) і експертів громадянського суспільства групи, які мають діяти по всіх органах влади, політичних організаціях, експертних тусовках, регіонах і електоральних рухах партнерів. Постійно. Змінюючи одна одну, якщо потрібно.
Часто доводиться чути, що “із цим справляться найняті лоббісти”.
Не зовсім так. У США, наприклад, лоббісти мають декларувати своїх замовників і гонорари. Як думаєте, яке буде враження від відомостей про те, що Україна випрошує допомогу, і тут-таки витрачає мільйони на лобістів?
2. У розробці і прийнятті рішень в Україні треба повернути консенсусний принцип, який існував у лютому-березні минулого року.
Тодішня єдність і стала основою як ефективності рішень, так і безпрецедентної довіри до них.
А якщо Банкова тягне ковдру на себе – хай не дивується, що і проблеми розхльобувати дедалі частіше доведеться їй.
Маніфестацією єдності мав би стати Уряд національної єдності – але на Банковій тікають від самої ідеї. “Все самі”. Результат відповідний…

“Обміняли хулігана на Луїса Корвалана”: Росія стрімко скочується в часи “совка” – дипломат

3. Прозорість і включення опозиції і суспільства не лише в контроль, а і визначення діяльності у критичних оборонних сферах дозволить ухвалювати найбільш ефективні рішення.
Все це – пропозиції з погляду ефективності. Якщо цікавить результат для країни.
Бо якщо влада відмовляється дорослішати – за результат спитають з неї.
В Україні уже були періоди монополії і на силу, і на медіа. Недовго.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Довга дипломатія: як Україні повернути свої позиції на Заході під час війни на виснаження з РФ appeared first on Прямий.