“Доки грубий схудне, худий здохне”: як Україні зберегти державність і не програти війну

Джерело: Facebook-сторінка автора
Звичайно напередодні Великодня хочеться думати про воскресіння. Вірити, що замордована, обкрадена та скривавлена Україна воскресне, як воскресає Христос. Що “смертю смерть подолав” – це і про нашу країну, а не тільки про Спасителя.
Воскресіння завжди асоціюється з перемогою. Головною і остаточною перемогою – життя над смертю. Саме так нам хочеться бачити завершення цієї війни. Правда перемогла. Ворог переможений у його лігві. Світло назавжди прогнало морок.
Втім більш ніж вірогідно, що війна завершиться не так. І коли Трамп та його адміністрація майже прямим текстом декларують, що у разі недосягнення угоди про перемирʼя (вочевидь принизливої і несправедливої для України) ближчим часом вони умивають руки, так і хочеться нагадати їм про Понтія Пилата. Але це, на жаль, не допоможе. Якщо Америка умиє руки, Україні буде справді важко. Але чому ми наївно вірили, що допомога триватиме “стільки, скільки потрібно”?
Які ж існують варіанти завершення війни?
1. Повний воєнний розгром і капітуляція однієї зі сторін. Такий собі сценарій 1945 року. Думаю, що в Україні багато хто мріє, але мало хто вірить в українські танки на Червоній площі. Сподіваюсь “Київ за три дні” трохи протверезів і мрійників у Кремлі. Отже наразі цей варіант маловірогідний.
2. Внутрішній колапс одної за сторін без воєнної поразки. Сценарій завершення Першої світової. Коли спочатку Російська, а невдовзі Німецька та Австро-Угорська імперії не розрахували межі своєї стійкості і розвалились через внутрішній колапс системи. В інтелектуальних колах України саме такий сценарій колапсу росії вважається найбільш бажаним та реалістичним сценарієм перемоги.

Болючі компроміси: як Україні вийти з війни з найменшими втратами

Утім наразі царство путіна – на превеликий жаль – не демонструє жодних ознак “втоми системи”. Штурмовики добровільно підписують контракти, орда поволі просувається на Захід, нафта продається, зарплати ростуть, опозиція емігрувала, підтримка путіна та його курсу за три роки великої війни тільки зросла. Небезпека ставки на такий сценарій добре описує прислівʼя: “Доки грубий схудне, худий здохне”.
3. Взаємне виснаження сторін та фактична заморозка конфлікту по лінії фронту. Так зупинилася ірано-іракська війна після 8 років кривавої бійні. Жодних цілей війни не було досягнуто, вороги не перетворились на добрих сусідів, але баланс військової потуги спонукав лідерів сторін до висновку, що продовження війни не має сенсу, бо може звершитись за другим сценарієм для кожної з них. За цією формулою десятиліттями жевріє індо-пакістанський конфлікт у Кашмірі.
4. Одна зі сторін конфлікту визнає, що програє сильнішому супротивнику на полі бою, намагається усунути причини конфлікту і радикально змінює своє ставлення до вчорашнього ворога. Класичні приклади – Фінляндія 1940-х та Грузія Іванішвілі. Обидві пожертвували частиною суверенітету, проте уникнули ворожої окупації та створення на своїй території маріонеткових урядів та васальних держав. Війна не може тривати вічно. Я дуже сподіваюсь, що росія в озорому майбутньому надірветься і посиплеться, але поки не бачу для цього жодних реальних передумов. Особливо якщо Трамп невдовзі вийде з гри, припинивши американську допомогу Україні.
Тому перед нами не так багато реалістичних варіантів не програти цю війну. А точніше два.

В очікуванні домовленостей: чому Трамп не хоче дратувати Путіна

1. Усвідомлення, що “сита війна” завершується, а отже щоби зупинити росію нам потрібно більше зброї, більше військовослужбовців, більше інженерних сил і засобів на фронті (а не в глибокому тилу), радикальне зменшення корупції, особливо в оборонних закупівлях, радикальна дерадянизація армії, радикальне збільшення фінансування фронтових потреб. Одне слово – максимальна мобілізація держави і суспільства. Така мобілізація має великі шанси зробити ціну продовження війни для путіна неприйнятною. Якщо ми готові битися за нашу правду і нашу землю, як британці, вʼєтнамці чи таліби у свій час, є великий шанс, що ми вистоїмо. Але і ціна цього “вистоїмо” виросте мінімум на порядок, якщо не на порядки.
2. Визнати, що путін справді напав на нас спереляку. Бо йому марились тут НАТО, американські біолабораторії ЦРУ, українські нацисти та фашисти. А також “гоніння на російськомовних” (напевно за часів каденції російськомовних у побуті Порошенка та Зеленського). І ми маємо кардинально змінитися, аби кремлівський режим припинив бачити в Україні загрозу. Піти фінським чи, якщо брати ближчі приклади, грузинським шляхом.
Наразі це майже неможливо уявити, але, боюсь, ми здивуємось коли дізнаємось, скільки громадян України готово розглядати угоду “обмеження суверенітет в обмін на припинення війни”, якщо війна безпосередньо торкнеться їх особисто. І як виросте їхня кількість, коли, приміром, у Києва закінчаться ракети для “Петріотів”, а Америка відмовиться поповнювати наші запаси навіть за гроші.
Якщо до кінця весни війна не стане на паузу, а США махнуть рукою на російсько-українську війну, дистанціюються від неї і переключаться на інші проблеми, нам прийдеться обирати саме між цими двома варіантами: 1) перетворитися на країну-дикобраза з максимальною мобілізацією всіх можливих ресурсів або 2) шукати болючий і принизливий компроміс, погодившись, що ми таки Малоросія, а не Україна.

Кому Буковель, а кому прифронтовий підвал: що не так з Україною

Аби взяти напівзруйнований Берлін, радянська армія мобілізувала близько 2,5 млн осіб, понад 6200 танків та самохідних артилерійських установок, близько 42 тис. гармат і мінометів, близько 7500 літаків. У путіна в Україні 600-700 тис. розтягнуті по всій лінії фронту. Як Америка після Вʼєтнаму, він воює контрактниками і не наважується оголошувати мобілізацію в росії. Руйнування великих українських міст та критичної інфраструктури в тилу внаслідок ракетно-дронових атак не йдуть у жодне порівняння з руйнуваннями часів ІІ Світової війни. Тому російських танків на Хрещатику не буде. Втім як і українських на Червоній площі.
Але це не означає, що “сита війна” може тривати вічно. Бо чим довше вона триватиме, тим вірогідніший колапс системи за 2 сценарієм. І тому якщо Україна не хоче перетворитись на Малоросію, влада має мобілізувати себе, економіку, фінанси, суспільство, дипломатію – аби країна знову вийшла на поле бою, а не тільки вболівала на трибунах. І тоді є шанс, що путін зрозуміє, що війна втратила сенс. Бо кожне захоплене українське село стає для нього пірровою перемогою. І росія колапсує швидше, аніж він завоює Україну. І тоді наступить мир.
А наразі – усім світлого Великодня!
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post “Доки грубий схудне, худий здохне”: як Україні зберегти державність і не програти війну appeared first on Прямий.