Десять фільмів, один серіал і Girl Power: “Прямий” підбиває підсумки 2021 кінороку

Кінооглядач “Прямого” Ігор Кромф підсумовує 2021 кінорік. Нижче топ фільм року, що минає, на думку нашого кінооглядача в алфавітному порядку та авторський огляд-коментар 2021 року у світі кіно.
Агнець
Дебютна робота ісландського режисера Вальдемара Йоханнссона, яка отримала позитивні відгуки на цьогорічних Каннах. Історія, яка про ісландську міфологію і прийомне батьківство, екофілософію та містику дикого краю. Провідна ідея цієї картини – це те, що у боротьбі людини і природи, людина завжди програє. Планомірний і від того тривожний постгорор – однозначно вказує нам куди розвиватиметься індустрія фільмів жахів.
Аннет
Неочікувана ніким стрічка Леоса Каракса, який знімає раз в десять років кіно. Однак кожного разу кіно новаторське і дуже особисте. Мюзикл сценаристами та композиторами його став легендарний дует Sparks, який перевертає уявлення про жанр, як веселу історію з пісня та танцями. Повноцінна рок-опера, в яку сам Каракс за його словами вкладав свою сповідь про батьківство.
Дюна
Унікальний випадок, коли те, що мало б стати блокбастером, раптом стало досить старомодним авторським висловлювання, який відроджує призабутий жанр пелпуму. Так, це науково-фантастичний пелмуп, однак все ж пелпум. Планомірна і в чомусь гіпнотична історія за мотивами олдскульної, навіть класичної наукової фантастики відкриває нам певний новий вимір в кіно, коли режисери починають відходити від марвелоподібного розуміння сай-фаю і повертають до забутих бібліотечних першоджерел. В приклад серіал “Фундація” чи “Фінч” з Томом Генксом.
Зошит війни
Однозначно найкраще українське кіно цього року. Коротенька документалка про нашу війну. Історії українських захисників, які в різні роки записувались на домашні мильниці, камери мобільників та відеореєстраторів. Історія, яка занурює глядача в буденність війни, де все те, що рядовий глядач бачить через призму медіа репортажів сприймається зовсім інакше. Особливо терпким перегляд роблять фінальні титри, коли перелічують хто з військових на відео загинув. Тому особливо прикро і ганебно, що Держкіно не спромоглося видати прокатне посвідчення цій стрічці через бюрократичні перепони. На щастя фільм доступний для перегляду на сервісі Takflix.
Круелла 
Найкраще кіно для масового глядача цього року. Диснеївська казка для мам і тат. В порівнянні з “Маліфісентою”, “Круелла” – це дуже вдала спроба оживити другорядного, але харизматичного персонажа з старої історії, надавши йому власний спінн-оф. І найбільш прекрасне в “Круеллі” не напівдетективний сюжет про помсту і велич, а сама естетика, яка сколихана піснями Іггі Попа та шматками шкіри в закльопках від Вівьєн Вествуд.
Невдалий трах або шалене порно
Найкраща комедія цього року. Пекуча сатира на румунське, а по факту будь-яке пострадянське суспільство. Одна з небагатьох стрічок, які зображують прямо актуальний час ковідної пандемії з її масками, локдаунами і теоріями змови. Стрічка, яка розмірковує над тим, наскільки буває тонка межа між особистим та публічним, а також майже по-чорному висміює притаманне пострадянським суспільствам чопорне моралізаторство, жлобство та ханжество.
Пам’ять
Найартхаусніше кіно цього року. Стрічка тайського режисера Апічатпонга Вірасетакула, яку він зняв в Колумбії з шотландською акторкою Тільдою Свінтон в головній ролі. Складна, і радше безсюжетна історія, яка вводить глядача в в розмірений транс і різко виводить його розмашитим бамканням, яке чи то флешбеками чи то галюцинація роздається в голові головної героїні. Стрічка, яку під силу глянути лише загартованому глядачеві, однак яка точно матиме в подальшому культурний вплив на кінематограф.
Рука Бога
Найінтимніша стрічка останнього продовжувача традиції італійського неореалізму в кіно – Паоло Соррентіно. Історія про становлення хлопчика в режисери. Зізнання у вічній любові місту, з якого все життя намагаєшся виїхати. Рефлексії над тінями, що оточують душу та дуже обережне проговорення найбільших особистісних болей режисера. І все це в прекрасній барокально-пафосній естетиці, яку так бережно плекає усю свою творчість Соррентіно.
Сцени з подружнього життя
Єдиний серіал в цьому рейтингу, який потрапив сюди так би мовити в “позаконкурсній програмі”. Переосмиленна НВО версія старого серіалу Інгмара Бергмана з такою ж назвою. Історія пари, яка після десятиріччя шлюби готується розлучитись. Події відбуваються уже в США, а не Швеції, а головних героїв грає Оскар Айзек і Джесіка Честейн. Але ось ця бергманівська драма лишається в серіалі, навіть попри всі сучасні адаптації та переосмислення. Серіал створює певну ілюзію того, що начебто це новий сучасний серіал, який відповідає нинішній стрімінг-епохі, а з іншого боку в ньому залишається ще якась певна авторська висловленість, яку намагався “просунути” в телебачення Бергман у 1970-тих. Це не наче дивитись новодруки старих листівок і знаходити там нові деталі та тони, які не можна було почати на оригіналі, які підпсувались через час.
Французький вісник
Зізнання Веса Андерсона в коханні до Франції. Стрічка, як данина уже майже вимерлому виду медіа – друкованим ЗМІ, які Вольтер називав архівами дурниць. Збірник яскравих кіноновел, кожна з яких відсилає до тих чи інших культурних кодів та явищ Франції, як то графічні романи банд-десіне, студентські революції чи історія паризької богеми. Ну і звісно театральний та обсесивно-компульсивний дизайн Андерсона, де увага приділена кожній найменшій дрібниці, а також по-весняному легка іронія та просто неймовірно багатий акторський каст.
Холодний розрахунок
Абсолютний фільм року в цьому суб’єктивному рейтингу. Стрічка Пола Шредера, який зажив собі слави голлівудського сценариста Мартіна Скорсезе (“Таксист”, “Скажений бик”) та створив уже кілька суворих мускулінних стрічок, як то “Американський жиголо” чи “Щоденник пастора”. “Холодний розрахунок” – це стрічка ще одна мускулінна історія про професійного картяра, який відсидівши у тюрмі строк за воєнні злочини, не вийшов з тюрми у власній голові. Холоднокровна та сувора історія, яка звучить відлунням “Нового Голлівуду”, який в свій час зумів переосмислити екзистенційність французької “нової хвилі” та перенести її на нову естетику урбанізму та нуару. Стрічка Шредера – це уже другий (після “Джокера” Тода Філліпса) дзвіночок про те, що епоха блокбастерів минає і їй на зміну приходить нова кіноестетика і запит на непрості історії з розмитою мораллю.
Girl Power
Саме цим усталеним висловлюванням можна охарактеризувати 2021 рік в кінематографі. “Оскар” за найкращий фільм та режисуру у 2021 році (правда за 2020) взяла американська китаянка Хлоя Чжао з її стрічкою “Земля кочівників”. Після цього на Каннському кінофестивалі вдруге за понад 70-річну історію перемагає стрічка жінки – феміністичний бодді-горор “Титан” Жюлі Дюкурно, а уже восени на кінофестивалі у Венеції перемогу здобуває історія про аборти Одрі Діван “Подія”, а кращою режисеркою стає Джейн Кемпіон з її неовестерном “У руках пса”. Тому очевидно, що рік, який минає – це рік жіночих перемог в кіно.
Інша важлива також історія пов’язана з кінематографом – це цей повільний, однак дуже прогресуючий вихід з пандемічної коми. Кінотеатри (попри ще періодичні спалахи хаотичних локдаунів) починають оживати, а люди ходити на покази. Після онлайнового 2020 року, 2021 знову повернувся офлайн великі кінофестивалі, зокрема Каннський, а “Оскар”, хоч і трохи посунули в даті, але цього разу не аж на квітень.
Такий прекрасний союз, як реалізації жінок в кінематографії та спад пандемічного відчуження кіно дає легку і тривку, але таку бажану надію на те, що наступний 2022 рік стане початок повноцінного відновлення світового та українського кіно.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Десять фільмів, один серіал і Girl Power: “Прямий” підбиває підсумки 2021 кінороку appeared first on Прямий.