Цирк поїхав – фокусник лишився: огляд на “Алея жаху” з Кейт Бланшет

Уже сьогодні в широкий український прокат виходить нова стрічка Ґільєрмо Дель Торо – “Алея жахів”. 
Що нового, а що “нового старого” у цій стрічці розповідає кінооглядач “Прямого”.
США початку 1940-х років. Стен (Бредлі Купер), переховуючись після вбивства батька, долучається до бродячого цирку Клема Хоетлі (Вільям Дефо), де спершу працює різноробом, а потім стає фокусником. Згодом хлопець закохується в циркачку Моллі (Руні Мара) і пара йде з цирку гастролювати під виглядом медіума і його помічниці. Окрім виступів в готелях та казино, пара періодично дає “приватні” сеанси медіум-допомоги багатим людям, видурюючи з нещасних гроші. Стен часто залучає до цих афер психоаналітикиню Ліліт Ріттер (Кейт Бланшет), яка “ділиться” душевними переживаннями своїх пацієнтів. Врешті-решт Стена запрошує найбагатший і найвпливовіший клієнт Ріттер – Езра Гріндл.
Історія “Аллеї жахів” – це екранізація однойменного роману Вільяма Грешема, написаний на основі історій свого побратима по Громадянській війні в Іспанії, який колись працював в бродячому шапіто. Власне “Алея жахів” – це один з класичних нуарних романів-трилерів межі 1940-50 років. Дель Торо ж береться “осучаснити” на екранах старий бестселлер.
Мексиканський режисер відомий насамперед роботою з фантастичними чи фентезійними сюжетам – його оскароносна “Форма води” – була вільною інтерпретацією “Людини-амфібії”, своєрідними сюрреалістичним пацифістським кіно став “Лабіринт фавна”, а екранізації культового мальопису “Геллбой” досі вважаються кращими. Натомість “Алея жахів” – перша робота режисера абсолютно і повністю позбавлена фентезійної чи містичної складової. Ба більше, це стрічка, де магічне, містичне та метафізичне десакралізується та деконструється, зводячись до циркового трюку чи грамотно продуманої афери. Дель Торо вперше за свою кар`єру знімає не похмуру казку для дорослих, а нуарний психологічний трилер. Такий варіант жанру та стилю логічний, адже кінематограф, особливо авторський все більше і більше повертається до стилістики “Нового Голлівуду”. Знудженний безкінечними марвелівськими блокбастерами, глядач вимагає складних історій. Прикладом такого повернення до нуару став “Джокер” Тода Філіпса, “Холодний розрахунок” Пола Шредера, “Дрібниці” Джона Лі Генкока. Не дивно, що і новий Бетмен знято в стилі нуарного детектива (як він першопочатково задумувався в коміксах). Дель Торо в цьому плані лише слідує тим віянням, якими розвивається кінематограф.
Однозначно, варто відзначити чудовий в цій стрічці і акторський каст. Головну роль стрічки спершу мав грати Леонардо Ді Капріо, але врешті-решт зіграв Бредлі Купер. Його персонаж влучно охарактеризований у стрічці, як “селюк з рівними зубами”. Це дійсно той тип аферистів, які вважають, що обманювати вдів на ярмарку і банкірів – це одне й теж. Закінчують такі персонажі, зазвичай, сумно. Головна жіноча роль дісталась Кейт Бланшет. Актора грає психоаналітикиню Ліліт Ріттер. Уже з її імені Ліліт (у древньоєврейському фольклорі – це перша дружина Адама, яка втікла від чоловіка і стала демоницею-спокусницею) говорить нам багато про її образ “фам фаталь” з першої половини ХХ століття. Також у стрічці є прекрасні другорядні ролі Вільяма Дефо і Рона Перлмана (прямо важко уявити їх невдалі ролі).
Працюючи з “Алею жахів”, Дель Торо не забуває, що основа  хорошо трилера – це саспенс. Тим більш нуарного трилера. Режисер не жаліє крові і зламаних кісток в тих небагатьох сценах відкритого насильства, спеціально роблячи їх максимально м`ястистими та жорсткими. Окрім того відчутна потужна робота звукорежисерів, які наповнюють стрічку цілим набором фонових звуків, як-то пронизливий цвинтарний вітер чи скрип старих атракцій, які ідеально створюють атмосферу моторошності, але саме трилерної, а не горорної моторошності.
Історія про старомодний бродячий цирк ідеально підходить Дель Торо, як режисеру, який приділяє педантичну увагу до особливостей дизайну декорацій та костюмів, отримує завдяки такій розкішній локації отримує широке поле для творчої фантазії. Безкінечні неймовірно здизайнеровані циркові плакати і вивіски. Створенні унікальні атракціони, як то Людина-Павук (ні-ні, зовсім не те, що ви подумали) чи Пекельна кімната. А поруч з цими в чомусь ляльковими декораціям, режисер вибудовує справжній жах таких атракцій, як наприклад “Шоу гіків”, для якого насильно утримують людину в клітці, змушуючи її пити кров живої курки. Уміння будувати контраст між ляльковістю та реальним жахом  – це те, що вдається Дель Торо найкраще, і бродячий цирк – ідеальний простір для такого контрасту.
Одначе, попри весь цей антураж нуарного трилера, “Алея жахів” – це ще й притча (не дарма у стрічці є кільканадцять посилань на Біблію), про те, що не можна заміняти ілюзіями реальність. Жертви Стена намагались закрити власні гріхи ілюзіями прощення, користуючись його послугами. Стен створив ілюзію власної величі над рештою. В обох випадках фінал історій був дуже сумний. І лише жіночі образи цинічної та хитрої Ліліт Ріттер та доброї і наївної Моллі показують нам, що об`єктивне сприйняття реальності – єдиний шлях у цьому буремному світі, не важливо протагоніст ти чи антагоніст.
В сухому залишку, “Алея жахів” – складний нуарний триллер, який завдяки “казковій” стилістиці Ґільєрмо Дель Торо набуває особливого саспенсу та залишає дуже специфічний і цікавий післясмак не то циркової цукрової вата, не то свіжої курячої крові.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.
The post Цирк поїхав – фокусник лишився: огляд на “Алея жаху” з Кейт Бланшет appeared first on Прямий.