Чергова стрілянина в Києві — час згадати про ПТСР

Київ знов здригнувся від звуків пострілів. Усі ми на межі — війна, постійна тривога, втрати, новини, які б’ють по нервах. Але за кожною такою трагедією, як стрілянина на вулицях, може стояти те, про що ми не звикли говорити вголос: посттравматичний стресовий розлад.

ПТСР — це не вирок і не приреченість до агресії. Це діагноз, з яким стикаються до 20% українців в умовах війни. І якщо ми мовчимо, якщо ми не допомагаємо — то мовчки стаємо свідками нових бід. Безсоння, хронічний стрес, спалахи гніву, тривожність, втрата контролю над собою — усе це ознаки ПТСР, і якщо ви помічаєте їх у себе чи у близьких — не зволікайте.

Важливо розуміти: людина з тяжким ПТСР може випадати з суспільства. Вона недієздатна, втрачає контроль, а іноді може завдати шкоди собі чи іншим. І це вже питання не лише медицини — це питання милосердя та солідарності.

Сучасні методи лікування вже є в Україні. Швидкий і ефективний спосіб — 8–12 сеансів за допомогою VR (віртуальної реальності). Це в рази коротше й результативніше за класичний підхід, де потрібно 30–50 сеансів. За цей час людина може зірватися, зробити непоправне. Ми не маємо права чекати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Віртуальна реальність у лікуванні ПТСР: нові можливості для України

Олег Чабан, директор Інституту психології, разом зі своєю командою та українсько-американською компанією, розробив спеціальну освітню програму для підготовки психологів, які зможуть ефективно використовувати VR у лікуванні ПТСР. Це надзвичайно важливий крок для України: нам потрібно підготувати тисячі фахівців, щоб допомогти тисячам і тисячам українців, у яких вже є або невдовзі з’являться симптоми ПТСР.

Слід пам’ятати, що ПТСР не виникає миттєво — він часто проявляється через 3–6 місяців після сильного стресу. Тому вже зараз ми повинні бути готовими лікувати тих, хто повернувся з фронту, і мільйони цивільних, які також перебувають у зоні ризику.

Кожен випадок агресії — це не лише трагедія, це сигнал. Це нагода згадати: ми маємо лікувати не симптоми, а причину.

Ми всі — брати й сестри. Ніхто не застрахований від ПТСР. Але кожен може допомогти — піти сам, відвести друга, підказати батькам чи колезі. Бо допомогти людині — це врятувати все суспільство.

Не стріляй у свого. Обійми, вислухай, допоможи.