Прем’єр-міністр Бельгії Александер де Кроо повідомив, що його країна передасть Україні винищувачі F-16 до 2025 року. Також він запевнив у подальшій військовій підтримці “на шляху до перемоги”.
Про це, як пише “Інтерфакс-Україна”, урядовець розповів у п’ятницю, 23 лютого, у Варшаві під час спільної для преси заяви з президентом Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн і прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском.
“Бельгія є частиною Коаліції F-16 – ми надаємо можливості для навчання (українських фахівців) зараз. І ми зможемо надати Україні F16 до 2025 року”, – зауважив де Кроо.
При цьому він наголосив, що Бельгія в рамках свого головування в ЄС “зробить усе можливе, щоб ще більше підтримати Україну на її шляху до перемоги”.
Нагадавши про ухвалений цієї п’ятниці 13-й пакет санкцій для РФ, де Кроо заявив, що це “ще раз показує, що 27 країн-членів ЄС єдині в нашій підтримці України”.

“Вони стануть ціллю номер один для ворога”: у Повітряних силах розповіли як готують інфраструктуру для використання F-16

Напередодні генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна спільно з постачанням винищувачів F-16 матиме право на завдання ударів по законних військових цілях на території Росії.
18 лютого повідомлялось, що Україна очікує отримати перші винищувачі F-16 влітку 2024 року, ймовірно в червні. Міністр оборони Литви Арвідас Анусаускас висловив думку, що в цей період часу можливо побачити ці винищувачі в Україні.
Однак перед цим начальник управління преси та інформації Міністерства оборони Ілларіон Павлюк заявляв, що Україна не буде оголошувати конкретну дату отримання західних багатоцільових винищувачів F-16.
До слова, військовий льотчик Повітряних сил ЗСУ на позивний “Фантом” розповів, що українські пілоти, які проходять у США та Євросоюзі підготовку на винищувачах F-16, “дуже вражені” цим літаком. Однак перенавчання має свої виклики, адже цей літак дуже відрізняється від радянських Су-27 та МіГ-29.
Раніше командувач Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв заявив, що Україна отримує від західних союзників більш далекобійну зброю. Наразі очікується постачання винищувачів F-16 та ракет дальністю у 300-500 кілометрів.

Запис Прем’єр Бельгії анонсував надання Україні винищувачів F-16: ймовірні строки спершу з'явиться на Пул Першого.

Україні у 2024 році потрібно зосередитися на створенні системи забезпечення Сил оборони, впровадити нову філософію підготовки та ведення воєнних дій та опанувати нові спроможності до ведення бойових дій.
Про це у статті для CNN написав Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний.
“У 2024 році нам потрібно основні зусилля зосередити на: створенні системи забезпечення Сил оборони високотехнологічними засобами; впровадженні нової філософії підготовки та ведення воєнних дій з урахуванням обмежень; як наслідок, у найкоротші терміни опанувати нові спроможності до ведення бойових дій”, – цитує Залужного пресслужба ЗСУ.
За його словами, досвід ведення бойових дій Збройними Силами України у 2022-2023 роках є унікальним, однак він зобов’язує постійно проводити ревізію наявних спроможностей та шукати шляхи здобуття переваги над противником. Така перевага можлива за умови використання Україною порівняно дешевих, новітніх та надзвичайно ефективних технологій, які швидко розвиваються.
Залужний уточнює, що основною причиною зміни стратегії, форм та способів застосування військ є розвиток озброєння та військової техніки, а особливо безпілотних систем. Їх застосування стало масовим і дає змогу виконувати широкий спектр завдань.
“Відтак безпілотні системи, поряд з іншими новітніми видами озброєнь, є чи не єдиним інструментом виходу з воєнних дій позиційної форми, які є у часі не вигідними для України з цілої низки причин”, – зазначив Головнокомандувач ЗСУ.
Також він наголосив на необхідності пошуку нових форм застосування Сил оборони, з огляду на низку факторів, як-от:

нестабільна політична ситуація навколо України, що призводить до скорочення військової підтримки;
висока ймовірність провокування Росією ще низки конфліктів для відволікання основних партнерів від підтримки України;
виснаженість у партнерів України запасів ракет і боєприпасів до артилерії та ППО через високу інтенсивність бойових дій в Україні та неможливість їх швидкого виготовлення;
недостатня ефективність санкційної політики;
суттєва перевага ворога в мобілізаційному людському ресурсі й неспроможність державних інституцій в Україні поліпшити стан комплектування Сил оборони без застосування непопулярних заходів;
недосконалість нормативно-правової бази, що регулює оборонно-промисловий комплекс України, наслідком чого є поглиблення залежності України від постачання союзниками;
невизначеність подальшого характеру збройної боротьби такого масштабу.

Валерій Залужний переконаний, що для перемоги противника українське військо має бути більш мобільним у тактиці та засобах. Також, на його думку, потрібно використовувати наш унікальний досвід ведення бойових дій і шукати нові спроможності та шляхи здобуття переваги. Тож він зазначив, що Україна мусить постійно проводити ревізію наявних спроможностей, від яких залежить результат ведення бойових дій. При цьому розуміючи під цим поняттям умови, за яких противник відмовиться від подальшої агресії.
“У цьому контексті технології мають безсумнівну перевагу в порівнянні із традицією. Вони дозволяють збільшити кількість безконтактних бойових дій і, як наслідок, зменшити рівень втрат. Упевнений, що майбутнє – за новітніми технологіями, завдяки яким Збройні Сили України зможуть проводити ефективні операції. Це те, над чим ми у Генеральному штабі тривалий час працюємо, аби докорінно змінити стратегічні підходи, саму філософію підготовки та прийняття воєнно-політичних рішень”, – додав він.
Відтак Залужний зауважив, що в сучасних умовах ЗСУ разом з іншими складовими сил оборони держави володіють спроможностями, які дозволяють не лише знищувати ворога, а й забезпечують існування самої державності.
“Тому вкрай необхідно скористатися можливостями, наданими новими умовами війни, для максимального накопичення новітнього бойового потенціалу, який дозволить меншими ресурсами завдавати супротивнику максимальних втрат, зупинити агресію й убезпечити від неї Україну в майбутньому”, – підсумував він.
Нагадаємо, ввечері 29 січня у мережі з’явились чутки про звільнення президентом України Володимиром Зеленським головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Втім, вони були дуже непевно спростовані з Міністерства оборони  та Офісу президента України.
30 січня видання The Financial Times повідомило, що Президент України Володимир Зеленський не відмовився від наміру звільнити головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з його посади, а відповідне рішення буде ухвалено незабаром.
Того ж дня видання The New York Times з посиланням на обізнані українські джерела повідомило, що Зеленський планував звільнити Залужного, але змінив рішення після того, як інформація потрапила в ЗМІ.
Своєю чергою газета The Times з посиланням на джерела написала, що Зеленський пропонував командувачу Сухопутних військ Олександру Сирському та голові української розвідки Кирилу Буданову очолити ЗСУ замість Валерія Залужного, однак вони відхилили її. Водночас після того, як Залужний повідомив своїм підлеглим, що йде з посади, старші командири та міжнародні партнери, зокрема США та Велика Британія, висловили своє занепокоєння.
Раніше головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний у матеріалі The Economist констатував, що війна в Україні переходить у небезпечний позиційний етап і розповів, як цього можна уникнути. Щоб вийти з патової ситуації, Україні потрібен технологічний прорив у тих сферах, де РФ має перевагу або де ЗСУ важкою ціною вдалося досягти паритету. Натомість в Офісі президента України також прокоментували матеріал Залужного для The Economist, заявивши, що військовим не варто виносити на публіку те, що відбувається на фронті.

Запис Залужний назвав основні цілі, на яких Україні варто зосередити сили у 2024 році спершу з'явиться на Пул Першого.

Переможець конкурсу на посаду голови САП Олександр Клименко дав коментар щодо справи замісника керівника Офісу Президента Олега Татарова. За словами Клименка, під його наглядом справу розслідували б по-іншому.

Як розповів Клименко в інтерв’ю, у цій справі можна було б “уникнути протидії” завдяки “процесуальним методам”.

Він додав, що Антикорупційна прокуратура за Максима Грищука не вижимає всі свої “соки”, бо на 50 прокурорів є лише 60 направлених до суду за рік кримінальних проваджень.

Зі слів Клименка, “одна справа на рік – це не кращий показник”.

Якби на той час, на момент слідства по справі, я був очільником САП, я б зробив кардинально інші речі, зробив би зовсім по-іншому,

наголосив переможець конкурсу на посаду керівника САП

Клименко також сказав, що справа Татарова частково була стимулом до подання на конкурс керівника САП. Водночас на питання, чи дасть він “друге дихання” справі Татарова, якщо очолить САП, Клименко сказав, що вже не може це коментувати, бо ця справа перебуває в провадженні іншого органу (Служби безпеки України), і процесуального шляху, як її можна реанімувати, він не бачить.

Запис У справі Татарова я виконав би все по-іншому, – переможець конкурсу на посаду голови САП спершу з'явиться на Пул Першого.

Польща може побудувати паркан не тільки на кордоні з Білоруссю, а й з Україною, про це заявив віцепрем’єр та лідер правлячої партії “Закон та справедливість” Ярослав Качинський. Він пояснив це “роками занепокоєння та агресії” в Україні.
Про це він сказав у інтерв’ю польській газеті
“Я не заперечую, що прикордонну дамбу, що вже будується, необхідно буде зміцнити та продовжити до кордону з Україною”, — сказав він.

Він також зазначив, що не є оптимістом щодо того, що відбувається на кордоні з Білоруссю, тому потрібно бути готовими до років напруження та агресії.
Качинський пояснив, що на даний момент невідомо, проти кого націлена агресія РФ і куди Москва може піти далі.
“Звичайно, у нас є інформація, отримана від наших спецслужб, вони дозволяють нам підготуватися до різних варіантів, але на сьогодні ми не маємо чіткої вказівки. Все вступило в нову фазу”, – оцінив Качинський.

Запис Польща дозволила будівництво паркану на кордоні з Україною: названа причина спершу з'явиться на Пул Першого.

Всі дії керівництва держави свідчать можливість дострокових перевиборів президента країни.

Про це розповів політтехнолог Олександр Кочетков.

“Влада зараз використовує типово передвиборчу риторику. Взяти хоча б ті самі економічні паспорти. Хто повірить, що гроші лежатимуть і чекатимуть на своїх господарів 20 років, що їх уже через пів року не заберуть у ковідний фонд чи ще кудись? А перед виборами це допоможе набрати очок. І якщо зараз влада починає боротьбу з великим олігархом, то цілком логічним наступним кроком є ​​такий: президент звертається до народу і просить у нього вотум довіри. Як причина називається, наприклад, боротьба з олігархатом. А цей вотум довіри може набути форми дострокових президентських виборів”

припускає гість програми.

На його думку, перевибори Верховної Ради також можливі, але пізніше.

“Лише перемігши на президентських виборах, можна проводити парламентські. Можна буде повторити досвід 2019 року і своїм рейтингом провести до парламенту свою політичну силу. Звичайно, її результат все одно не буде таким, як минулого разу, але може виявитися досить пристойним”

вважає Олександр Кочетков.

Запис Влада почала використовувати передвиборчу риторику спершу з'явиться на Пул Першого.

У селищі Королево на закарпатській Притисянщині урочисто відзначили 620-ту річницю створення Королевського Євангелія — однієї з найцінніших книг у духовній спадщині України.

Безпосередньо причетним до повернення до життя цієї унікальної пам’ятки, що дійшла до нас із сивої минувшини, є поет з Виноградівщини Михайло Чухран.

Народився 1954 року в селищі Королево на Закарпатті в сім’ї залізничника та бібліотекарки. Закінчив Ужгородський державний (нині національний) університет. Протягом десяти років був автором і ведучим програм на теми культури регіонального телебачення «Виноградів-ТВ». 

Автор книжок гумору «Сім тайстринок», «Читанка по-нашому», «Фіглі із фейсбуку», історичних нарисів «Королево. Історія в фрагментах», а також дитячих «Пітятко», «Потятко». Долучився до випуску семи літературних альманахів. Нагороджений відзнаками Закарпатської обласної державної адміністрації та обласної ради, виноградівських районних органів влади. Одружений, батько двох синів.

З музейного сховища — на світ Божий

— На початку прошу вас, Михайле Михайловичу, розтлумачити, в чому цінність Королевського Євангелія для нас, сучасників.

— Найперше в тому, що воно підтверджує високий культурний і духовний розвиток народного життя часу, в якому його було створено. Про це свідчать особливості  мови написань усіх чотирьох канонічних текстів від апостолів Матвія, Марка, Луки та Івана (через що його ще називають Тетраєвангеліє), а також надзвичайно майстерне художнє оздоблення.

До 2011 року цими текстами цікавилися буквально кілька науковців. Назву імена архімандрита отця Василія (Проніна), професорів Ужгородського національного університету В. Микитася та П. Чучку, члена-кореспондента НАНУ В. Німчука, історика Н. Шевніну. Я мав щастя долучитися до другого народження Книги, коли десять років тому разом з кількома ентузіастами заповзявся витягнути Євангеліє з музейних сховищ, де воно лежало за сімома замками, і розповісти про нього світові.

— Як це відбувалося?

— Навесні 2011-го Василь Німчук, який народився і виріс на Закарпатті, подав ідею провести святкування 610-ї річниці Євангелія (круглу дату 600 уже пропустили). Адже дослідження богослужебної книги в радянський період аж ніяк не підтримували. Пригадую, як, працюючи на регіональному телебаченні міста Виноградова, я приїхав в Ужгород і напівлегально отримав доступ до визначного експоната Закарпатського краєзнавчого музею. Тоді й  зняв про нього невеликий телефільм. Із надзвичайною обережністю тримав його перед камерою, а мистецтвознавець Одарка Долгош та історик Людвиг Філіп розповідали майбутнім глядачам про перипетії створення і віднайдення Євангелія, його мандри закарпатськими і трансільванськими церквами, часто й волоськими (православні волохи-румуни в давнину в богослужіннях користувалися книгами церковнослов’янською мовою).

Унікальна прикмета Книги — те, що переписувач Станіслав Граматик наприкінці тексту поставив свій підпис, конкретну дату і місце. До речі, за віком Королевське Євангеліє на 160 років старіше за Пересопницьке, на якому урочисто присягають на вірність народу українські президенти. А ще це найдавніша книга на Закарпатті, написана на папері. 

— І того самого року вперше відзначали ювілей Книги. 

— Так, у жовтні 2011-го в райцентрі Виноградів провели масштабну науково-практичну конференцію, в якій брали участь десятки дослідників із наукових установ України. У Королеві відкрили пам’ятний знак із каменю. Освячували його, пригадую, четверо єпископів різних конфесій, 40 священників.

Кожне із двох — неповторне

— Мабуть, доречно порівняти не лише вік, а й оформлення давньої королевської Книги та Пересопницького Євангелія.

— Королівське, або, як пишуть спеціалісти, Королевське Євангеліє було переписано на замовлення конкретної людини — дрібного трансільванського шляхтича Йосипа Вінца, про що свідчить грамота, додана наприкінці манускрипту. На жаль, через особливості матеріалу воно постраждало протягом століть, а ось Пересопницьке, написане на пергаменті, збереглося значно краще. Обидва тексти було, очевидно, переписано зі схожих оригіналів-протографів, тобто вони мають, зрозуміло, ще від апостолів спільне коріння. Певні відмінності простежуються в художньому оформленні, оздобленні та стилі письма. Пересопницький текст написано  так званим пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще дробне письмо, яким зроблено всі приписки, післямови. Чудові кольорові ілюстрації вражають високою майстерністю художника. 

Для Королевського характерне написання різних  частин уставом, півуставом, скорописом і в’яззю на блідо-сірому папері, на якому є два водяні знаки-філіграні у вигляді дзвона і половини тулуба єдинорога. Застосування скоропису свідчить про добрий фаховий вишкіл каліграфа. У цьому теж унікальність, бо на українських землях скоропис поширився  пізніше. 

На диво добре збереглися кольорові елементи письма. Дослідниця Одарка Долгош розповіла, що в давнину кожен майстер-каліграф мав секрети виготовлення фарб, які використовував. Їх отримували із природних матеріалів, а ще використовували штучні (наприклад золоту — з порошку міді й цинку, срібну — із суміші олова і цинку). Золоті ділянки полірували до блиску зубом кабана. Чорна фарба, якою писали текст, постраждала найбільше: її робили на рослинній основі — з кори ліщини. У нашій Книзі, до речі, прекрасні орнаментальні вставки. 

— Книга, про яку говоримо, вкотре засвідчує, що на Закарпатті віддавна живуть українці, бо саме нашою старою мовою написано Євангеліє.

— Замок Нялаб у Королеві тоді належав православним князям братам із роду Драга. Вони і дали прихисток переписувачеві Станіславу Граматику. Сам текст написано церковнослов’янською мовою у староболгарській редакції, однак мовознавці, зокрема  Василь Німчук, знайшли у ньому чимало слів та зворотів українського походження, зокрема  характерних для закарпатської говірки, якою королівці розмовляють ще й нині. Очевидно, переписувач заміняв ними мало- або й зовсім незрозумілі староболгарські слова. 

У закарпатській говірці збереглися риси давньої мови, якою розмовляли ще руські князі часів Володимира Мономаха. У публіцистичних працях іноді трапляється порівняння мови Королівського Євангелія з Пересопницьким, але цього робити не варто, оскільки обидві пам’ятки  цінні по-своєму, а створені в різний час, у різних регіонах і за різних обставин. 

Духовний скарб дійшов до широкого кола

— Відомо, що друком — хай і дуже малим накладом — з’явилося факсимільне видання Королевського Євангелія.

— 2011 року, коли постало питання збереження й  популяризації надважливої реліквії, науковці визнали за доцільне не реставрувати її, а зробити факсимільну копію. За це взялася невелика група науковців-ентузіастів на чолі з кандидатом мистецтвознавства, доцентом Закарпатської академії мистецтв Одаркою Долгош. До справи долучився тодішній очільник обласного управління культури Юрій Глеба. Саме завдяки його енергії та  неабияким пробивним здібностям з бюджету було надано 190 тисяч гривень, яких ледве вистачило на видання 100 примірників. 

Деякі ужгородські чиновники, які із самого початку були проти цієї мистецької акції, категорично забороняли презентацію  факсимільного видання на Закарпатті. Тоді Одарка Долгош та Юрій Глеба розпочали популяризацію Євангелія просто зі столиці, а далі здійснили   презентаційне турне Україною. Факсиміле манускрипту до найменших дрібниць відтворювало фізичні характеристики паперового блоку книги, зовнішні ознаки письма й декоративного оформлення, а це зробило можливим вільний доступ до тексту широкому колу дослідників — істориків, мовознавців, мистецтвознавців. 

А Юрія Глебу таки покарали за конфронтацію з тодішніми обласними вождями — його понизили до посади директора Мукачівського драмтеатру. Але я казав би так: події навколо Королевського Євангелія виявили якості Юрія Глеби як істинного захисника духовних скарбів. Завдяки зусиллям цих і ще кількох людей священна книга України знову надихає, служить людям.

— Ким за походженням міг бути переписувач Євангелія?

— Член-кореспондент НАНУ професор Василь Німчук дотримувався думки, що Станіслав Граматик міг приїхати в наш край разом зі знаменитим подільським князем Федором Корятовичем. Але є й інші переконливі версії. Найвірогідніша та, що він був тутешнім, здобув освіту в сербських або візантійських школах. Як відомо, в той час словом «граматик» іменували того, хто опанував граматику — одне із семи вільних мистецтв. 

Ювілей відзначили на місці створення

— 24 жовтня в Королеві святкували 620-річчя із часу написання Євангелія.

— Довелося бути членом оргкомітету свята, яке вшанували урочистим екуменічним молебнем священники різних конфесій. Його провели біля пам’ятного знака. Потім відбулася науково-практична конференція, на якій група науковців з Ужгородського національного університету розповідала широкій аудиторії про свої дослідження останніх років. Для багатьох ці надзвичайно цікаві і змістовні  розповіді науковців стали одкровенням. Насамкінець виступили талановиті учасники художньої самодіяльності та працівники закладів культури територіальної громади. 

— Михайле Михайловичу, щойно побачила світ ваша книжка про рідне селище. У ній не обійдено увагою знамените стародавнє Євангеліє.

— Книжка «Королево. Фрагменти історії» за характером краєзнавча, адресована гостям нашого краю. Звичайно, Королевському Євангелію відведено належне місце. Окремі статті описують і замок Нялаб: хронологію життя його власників баронів Перені, історію окремих архітектурних об’єктів на Замковій горі. Усі її тексти протягом останнього року  я викладав на своїй сторінці у фейсбуці, тож їх уже прочитали й оцінили сотні читачів. Висловлені зауваження, звичайно, я врахував у підготовці друкованого видання. Тож сучасний  інтерактивний зв’язок із людьми удосконалив це видання.

— Вас іще знають як поета, автора книжок. Які творчі плани: дослідження минувшини, написання  поезій або гумористичних творів, за якими вас знають чи не всі закарпатці?

— Ваше запитання наштовхнуло мене на ідею написання віршованої історії в гумористичному стилі. А чом би й ні?

— На чому б завершили нашу розмову?

— Королево вагомо увійшло в історію ще в ХІІІ  столітті, а численні археологічні знахідки підтверджують життя людей тут вже мільйон років тому. Жили тут кельти, даки, проходили римські легіони та монгольські орди. А християнство, між іншим, принесли сюди рівноапостольні Кирило та Мефодій на століття раніше, ніж до Києва. Стародавній замок Нялаб відігравав помітну роль у житті угорського королівства в середньовіччі. Залізничний вокзал з’явився раніше, ніж у Львові. У міжвоєнний період бували тут і румунський король, і чехословацький прем’єр-міністр. Тут зійшлися представники  трьох відмінних етномовних груп: румуни, угорці та русини-українці. Тісно зіткнулися східна і західна течії християнської віри. Моя бабуся, наприклад, як і багато королівців, живучи все життя на одному місці, була підданою шести державних та квазідержавних утворень. Ось і стало Королево мультикультурним, багатонаціональним, багатоконфесійним і, що важливо, толерантним та безконфліктним. Одне слово, цілком європейським.

Запис «Священна книга України знову надихає, служить людям»: закарпатський поет Михайло Чухран про Королівське Євангеліє спершу з'явиться на Пул Першого.

У вівторок, 26 жовтня, Апеляційний суд Амстердама постановив повернути Україні скіфське золото — колекцію з 565 експонатів із кримських музеїв страховою вартістю близько 1 млн євро, яка «застрягла» у Нідерландах після окупації Криму Росією.

Упродовж семи років колекція зберігалася в амстердамському Музеї Алларда Пірсона, куди Україна передала її ще у 2014 році для проведення тематичної виставки.За історичні артефакти між Києвом та Москвою розгорнулася справжня юридична війна, крапка в якій досі не поставлена — за інформацією провідного наукового співробітника Скарбниці Національного музею історії України Юрія Полідовича, РФ уже готує кассаційну скаргу для подання до Верховного суду Нідерландів, яка може відстрочити повернення скіфського золота ще на невизначений час.

— Давайте для початку з’ясуємо, наскільки велику історичну та культурну цінність має скіфське золото? Можете розповісти про значення цих скарбів?

— Ми вже тривалий час говоримо про цю амстердамську ситуацію, і для мене найцікавіше, хто саме застосував до неї визначення «скіфське золото»? Те, що є предметом судової суперечки, — це експонати з кримських музеїв, і серед них скіфських предметів обмаль. І окрім золотих предметів, там багато виробів із кераміки, бронзи, каменя. Навіть є унікальна лакова скринька.

Проблема тут полягає не в тому, що ми боремося за скіфську спадщину, скіфське золото — ми боремося за Крим. Це кримська колекція. І мене потішило, наскільки коректно сформулювали це наші представники в Амстердамі, назвавши її «кримськими скарбами» — Crimean treasures. Тобто йдеться про зміну акцентів. Дуже важливо, що ми говоримо не про скіфські скарби, скіфське золото, а говоримо саме про культурну спадщину Криму.

До того ж чимало репортажів про «скіфське золото» супроводжуються фотографіями предметів з Ермітажу, знайденими, зокрема, десь у Сибіру — тобто тими, які взагалі не мають стосунку до Криму і цієї виставки. Це завжди викликало певний дисонанс і викривляло реальну ситуацію.

— Тоді як правильно називати цю сукупність експонатів?

— Річ у тім, що на самій виставці були присутні, здається, 19 предметів із Музею історичних коштовностей України (нині це Скарбниця Національного музею історії України). І вони якраз були представлені скіфськими та сарматськими золотими предметами як знайденими на території Криму, так і виготовленими, на думку дослідників, в античних колоніях Криму, зокрема на Боспорі, в Пантикапеї. Але оскільки вони є частиною колекції Національного музею історії України, а саме його філіалу — Музею історичних коштовностей, стосовно них не було жодних суперечок, і ці предмети повернулися одразу. Просто всі експонати, які були на виставці, одразу поділили на ті, що надійшли з кримських музеїв, і ті, що надійшли з київського. Київські одразу повернулися і благополучно весь цей час перебувають в столиці.

— Тобто вони повернулися ще 2014 року?

— Так. А от стосовно того, що таке «кримський музей», уже виникла суперечка, тому що Україна сказала: стоп, Крим — це окупована територія! Якщо ви передаєте їх до Криму, то передаєте іншій державі, і в Україну вони не потраплять. До того ж до суду позов подавала не Росія, а кримські музеї – ви ж розумієте, що Росія завжди діє дуже хитро.

Ми виступаємо від імені держави, а протилежна сторона — від імені музеїв, які висувають вимогу, щоб предмети повернулися саме до них у колекцію, і наполягають на тому, що є право музеїв як домінантне в цьому питанні. Але річ у тім, що Крим зараз не той, яким він був, коли виставка формувалася і розпочинала свою роботу. За цей час змінився юридичний і політичний статус кримських музеїв. І повернення експонатів до цих музеїв буде означати передачу їх до окупованої території, хоча це культурна спадщина України, частиною якої є Крим.

— Якщо ці 19 скарбів повернулися в Україну ще 2014 року, то про що йдеться, коли ми говоримо про експонати, які залишилися в Амстердамі? Що до них входить? Це предмети побуту, коштовності?..

— Так, наскільки я знаю, це експонати з чотирьох кримських музеїв — переважно те, що було знайдено під час розкопок за останні десятиліття: предмети з каменю, бронзи, заліза, золота, срібла, тобто найрізноманітніших матеріалів. В межах цієї виставки не ставилося завдання показати саме коштовні речі. Йшлося про те, аби показати історію Криму. Тому в Амтсердам відправляли найбільш цікаві предмети, які розповідали, зокрема, про побут давніх греків, римлян, готів, ранніх візантійців.
— Зараз багато аналітиків побоюються, що російська сторона подасть касаційну скаргу, і експонати ще впродовж якогось часу не зможуть повернутись до України. Наскільки, на вашу думку, це реальний сценарій?

 Росіяни вже готують її. Заступниця міністра культури та інформаційної політики України Катерина Чуєва в своїх коментарях зазначила, що ця касаційна скарга готується і, безумовно, буде подана. Між введенням в дію рішення Апеляційного суду має минути три місяці, і за цей час є можливість подати касаційну скаргу до Вищого суду, який або підтвердить вчорашнє рішення, або поверне справу на додатковий розгляд. Тобто насправді цей судовий процес може затягнутися ще на роки.

— Чи існує можливість того, що Україна встигне повернути ці експонати до того, як буде подана касаційна скарга?

— Ні, ніхто нічого не поверне, поки судова система Нідерландів не скаже: все, ми остаточно затверджуємо це рішення, більше немає жодних думок і інстанцій. Тоді все це повернеться до України — і то після виплати нідерландському музею коштів, витрачених на утримання цієї колекції, охорону тощо. А там вже назбиралася чималенька сума.

— Тобто касація, найімовірніше, буде?

 Так. Ви ж розумієте, що за всім цим стоїть політика. І наразі жодна зі сторін не збирається здаватися. Це війна, яка ведеться на кожній ланці фронту, зокрема і на культурному фронті боротьби за Крим. Не за історичну спадщину як таку, не за скіфів, не за їхнє золото. Це боротьба за Крим і за підтвердження світовим співтовариством того, що Крим — це Україна.

— Експонати мають передати до Національного музею історії України. Вони будуть зберігатися в Скарбниці?— Так, визначено, що у разі повернення експонатів виставки Крим — золотий острів у Чорному морі з музею Алларда Пірсона до України вони надійдуть для тимчасового зберігання і експонування до Національного музею історії України. Де саме вони будуть представлені, вирішить керівництво музею, але, безумовно, для цього будуть створені всі належні умови. Зокрема, будуть проведені, у разі необхідності, різноманітні реставраційні заходи. Колекція буде доступна для огляду на виставці, а згодом, сподіваємося на те, настане час — і всі експонати повернуться до музеїв в українському Криму.

Запис А чи було золото? Історик відповідає на головні запитання про скіфські скарби, які повернуть Україні — інтерв’ю спершу з'явиться на Пул Першого.

Київська Русь – це точно Росія? Якщо українці і росіяни – “один народ”, то чому їхні мови відрізняються? Чому в Україні говорять двома мовами, чудово розуміють один одного, але при цьому існує “мовна проблема”?

Відповіді на ці запитання 76-річний громадянин Канади Стів Кауфман отримав після того, як у 2013-му зацікавився подіями в Україні. Стів добре володіє російською. Але коли почав дивитися українські ток-шоу з двомовними учасниками, йому було незрозуміло, що говорять україномовні спікери.

Кауфман почав вивчати українську та посилати гуманітарну допомогу на охоплений війною Донбас.

Таких, як Стів, називають “поліглотами”. Більшою чи меншою мірою він володіє двадцятьма мовами. У нього немає лінгвістичної освіти – лише бажання ближче пізнати історію та культуру інших країн.

Стів Кауфман, син емігрантів з чеського Простейова, народився у 1945 році в Швеції. Переїхав дитиною до Канади. Вивчав політологію в Парижі. Під час подорожей автостопом по Європі отримав навички спілкування кількома європейськими мовами.

Працював в канадській дипслужбі в Гонконзі, освоїв китайську. Пішов у бізнес, заснувавши деревообробну компанію. Створив власний метод вивчення мов LingQ.

Зі Стівом Кауфманом “Українська правда” зв’язалася в Zoom. Ми спілкувались російською, яку Стів знає краще за українську.Чим канадці відрізняються від американців? Українці від росіян? Порошенко від Зеленського? Чому ідентичність не залежить від ДНК? І яке найголовніше слово на планеті? Розмова УП з канадським поліглотом російською мовою про Україну.

Проблеми двомовності і канадська ідентичність

– Ваші мама і тато родом з Австро-Угорщини, їх мовами були німецька та чеська. Ви народилися в Швеції, емігрували до Канади, і в Монреалі вашим базовим стала англійська. Пізніше ви полюбили і освоїли французьку мову. Ким ви себе відчуваєте?

– Моя ідентичність – канадська. Канада – країна, куди люди приїжджають з усього світу. Хоча тут і існує концепція мультикультуралізму, але вона більше – політична, ідеологічна. У реальності більшість все-таки відчувають себе канадцями.

Я не народився в Канаді, але я – канадець. Пам’ятаю, коли батьки тільки приїхали сюди з Європи, то говорили, що тут немає своєї культури, було багато такої критики … Але ми з братом завжди не погоджувалися, ми хотіли стати канадцями (сміється) .Стів Кауфман: “Ідентичність будь-якої людини – це його особисті справа і вибір”

– Чи легко зберігати свою ідентичність, маючи під боком США? У чому відмінність англомовного канадця від англомовного американця?

– Канадці не думають, що їхня країна – найкраще, що коли-небудь було і є (посміхається) . У США ми постійно чуємо, що все найкраще – там. Що вони – виняткові, бла-бла-бла. Ми – скромніше, скажімо. Але, з іншого боку – ми дуже схожі. Розмовляємо англійською, дивимося одні й ті ж фільми, слідуємо одним цінностям. 

З американцями у нас багато схожого, як, скажімо, у колумбійців і перуанців в Південній Америці. Але головне, що у канадців є бажання бути незалежними, належати до суспільства, до держави, яке називається “Канада”. 

– Чи є в самій Канаді протиріччя між англомовними і франкомовними громадянами?

– Є. Багато-багато років Канада була частиною Британської імперії, і у франкомовного населення було менше прав, менше впливу в економіці і політиці. Але за останні п’ятдесят років ситуація змінилася. Квебек – став більш незалежною провінцією, і офіційно у нас двомовна країна.

– Чи використовують фактор мови в канадській політиці?

– Так, але це в корені відрізняється від того, що є в Україні. У Канаді неможливо уявити, щоб лідер політичної партії не говорив (публічно – УП) на двох мовах. Він зобов’язаний говорити і по-англійськи, і по-французьки, навіть якщо один з цих мов знає погано (смієтся). Навіть якщо він федеральний політик Британської Колумбії (одна з провінцій в Канаді – УП), то повинен говорити і по-французьки. 

Те, що я бачу в Україні: більшість політичних лідерів, за винятком, може бути, Авакова, кажуть тільки по-українськи (сміється). Але у вас своя історія …

У Канаді є франкомовні, які хочуть більше прав. Є такі: зайдуть в літак, і якщо стюардеса не говоритиме з ними по-французьки, то будуть скаржитися. Але є і англомовні канадці, які вважають, що у франкомовних стало більше прав, ніж у них. Ця проблема (между носіями двох мов- УП) існує. Але у нас немає і не буде через це ніякого серйозного конфлікту.Кауфман мови вивчає сам, використовуючи свій метод

– Для більшості в Канаді “домашнім мовою” залишається англійська. Франкомовним має бути прикро, адже вони мають право вважати себе засновниками Канади?

– Так, все починалося з франкомовної еміграції. Але Канада, як держава, формувалося за часів Британської Імперії. Франкомовному населенню довелося багато зробити, щоб у нього було більше прав. Вони їх не отримали автоматично.

Я думаю, що Британська Імперія хотіла знищити в Канаді французька мова. Воліла, щоб там все говорили по-англійськи. Але вони боялися США (зростаючої міці та впліву – УП) , британцям потрібна була підтримка франкомовних, яких було 30% -40%. 

Британці – протестанти, і вони надали права франкомовним – католикам. Але франкомовні не мали великої економічної, політичної сили. Тому багато вкладали в церкву. Церква, а не держава, стала грати для них велику роль. Церква говорила: “Народжуйте багато дітей – це наш спосіб врятуватися!” . В кінцевому підсумку церква погано вплинула на рівень освіти, на модернізацію. Серед франкомовних майже не було інженерів або, скажімо, економістів. Тільки священики або адвокати (посміхається) . Але все це змінилося в результаті так званої “Тихої революції” . Тепер Квебек – найменш релігійна частина Канади.

Українська мова як символ нації

– В Україні мовне питання завжди був політичною зброєю. Кремль і проросійські сили тут, у нас, осідлали тему двох державних мов, часто посилаючись на досвід Канади. Що ви думаєте з цього приводу?

– (Пауза). Це складне питання. 

У мене велика симпатія до України. В українців є своя історія. Я вважаю, що Україна – велика нація в Європі. В українців такий же великий язик (самобутній, Давній) , як і польський, німецький, навіть дуже.

Я два рази був в Україні. У Дніпрі біля мене було відчуття, що там всі говорять по-російськи, але все дуже пишаються українською мовою. Він для них – символ: “Ми існуємо!”. Таксист, з яким я їхав, по-російськи говорив, що дуже радий, що його син в школі вивчає українську. 

У Канаді зовсім інша ситуація, ніж в Україні. Якщо ти не говориш по-французьки, не розумієш франкомовного канадця. Якщо не говориш по-англійськи, не тямиш англомовного. В Україні з цим проблем немає: один може говорити російською, іншою українською.

Я розумію важливість української мови. Це – символ нації. Але все одно я думаю, що і російська в Україні – це важливо. Це – теж частина української культури. Може бути, пов’язана з не дуже хорошою історією, імперським впливом і амбіціями Росії, і так далі. 

Мені здається, в Україні багато людей не хочуть визнати, що є традиція (пов’язана з російською мовою – УП), якій теж можна пишатися.Стів Кауфман їздив на Донбас в якості волонтера

– Чи важливо зберігати національну ідентичність в епоху глобалізації?

– Я думаю, що важливо зберігати громадянську ідентичність. Ми живемо в Канаді. Ми – з різних країн. Ви можете зберігати свою ідентичність як китаєць або українець, о’кей. Але для мене важлива ідентичність канадська. 

Солідарність в будь-якій країні потрібна. Почуття, що ти належиш до Канади або до держави Україна – дуже важливо. 

Я пам’ятаю, як на Майдані був журналіст родом з Афганістану ( Мустафа Найєм). Якщо я правильно пам’ятаю, то по-російськи він говорив краще, ніж по-українськи, але все одно він – українець. Він відчуває себе українцем. 

І президент зараз у вас єврей, прем’єр-міністр був теж євреєм. Але вони – українці. Як і громадяни грецького або італійського походження. 

– Історично так склалося, що Канада – одна з найбільш дружніх Україні країн. Що знає про Україну громадянин Канади, не етнічний українець?

– Думаю так: більшість канадців знають, хто українського походження. Навіть якщо ти не говориш українською, а у тебе прізвище, наприклад, Семенчук або Стасюк, то ти знаєш про своє походження. 

У Канаді є велика симпатія до українців. Вони живуть тут більше ста років, і вони – наші. Грають у хокей, працюють лікарями, ким завгодно. У нас всюди українські прізвища. 

Особисто я знаю більш детально (чем більшість канадців – УП) , що сталося в Криму, на Майдані. Я стежив за українським телебаченням. 

В цілому звичайний канадець симпатизує Україні, не любить Путіна, але в деталі не вникає. І любить українські пироги (вареники) і борщ (посміхається).

 – Ну хоча б знає, що борщ – українська страва?

– Ми не думаємо, що Україна – це Росія (посміхається) . 

Серйозний Зеленський і нонсенс Путіна

– За ким з українських політиків вам цікаво спостерігати? 

– Я зараз вивчаю перську мову, і не дуже стежу за політикою в Україні (сміється). 

Зеленський для мене цікавий. Знаю про вплив Коломойського. Знаю, що ситуація складна, але не настільки погана. Деталі все мені не відомі (української політики – УП) , але вважаю за краще Зеленського. Я був трохи розчарований Порошенко. Мені здалося, що він більше любив церемонії. Зеленський мені здається більш серйозним. 

– Не дивлячись на те, що він актор і комік?

– Так. Думаю, коли Зеленський зустрічається з лідером Німеччини або іншими лідерами – він представляє Україну, не робить церемонії, як Порошенко. Але це мої відчуття. Є багато, чого я не бачу зсередини, тому дуже складно для мене (давати оцінку) . Нехай українці вирішують (хто кращий).Кауфман: “З українцями легше спілкуватися, ніж з росіянами, тому що у вас немає імперського комплексу”

– В одному інтерв’ю ви сказали, що мета Росії знищити ідентичність українців. Як би ви цю ідентичність описали?

– Уряд Росії і багато росіян не хочуть визнати, що Україна і українська мова існують. На жаль, вони хочуть, щоб українці були російськими. Вони хочуть, щоб інші люди їх любили, але при цьому не поважають почуття і ідентичність інших націй, в тому числі українців. 

Українці, думаю, схожі на канадців. У вас немає імперських замашок. Ви хочете жити в своїй країні, смачно їсти, любити. Щоб вас визнавали в світі, в тому числі і в Росії. 

Люди у вас пишаються тим фактом, що вони – українці. І не хочуть, щоб їх країна стала більше, приєднала до себе кого-то або сама з кимось з’єдналася.

– Ми в Україні говоримо так: “Нам чужого не треба”.

– Не треба … Ще я думаю, що ставлення до Радянського Союзу в Росії і в Україні дуже відрізняються. У Росії сильно шкодують, що Радянський Союз більше не існує. В Україні є такі люди, але думаю, що їх дуже мало.

– Повірте, досить.

– Ну, може, в Луганську або ще десь (сміється). Але їх менше, ніж в Росії.

Знаєте, це дуже дивно, коли Путін каже, що росіяни і українці – один народ. Чи не росіянам вирішувати за українців, хто вони. Це нонсенс для мене! 

Кожна людина, кожна країна має право вирішувати за себе. Ніякої сусід, жодна інша держава, ніякої персонаж не повинен вам вказувати: “Ви – не українці!” . Багато людей в Росії так думають, і це дуже-дуже небезпечно.

Ви хочете забрати собі частину України, як Гітлер багато-багато років тому приєднав Чехословаччину (окупацію Судет) ? Це не правильно. Почуття ідентичності – суб’єктивне. І інші це ваше почуття повинні визнавати, поважати. У Канаді, наприклад, є багато людей, у яких франкомовні коріння, але вони не говорять по-французьки. Нічим не відрізняються від інших англомовних канадців, але при цьому можуть відчувати свою франкомовну ідентичність.

– Схоже на таких, як, наприклад, я – народився на Донбасі, де моєю рідною мовою стала російська. Сьогодні не тільки пропагандисти з РФ, але і деякі люди в Україні стверджують, що я – не “справжній українець”.

– Ідентичність – не в ДНК. Це питання свободи, культури. Не думаю, що стороння особа має вирішувати за вас, хто ви. 

У Росії є багато-багато людей з українським корінням, але вони стали російськими. Є країни, де існує кілька мов. Франкомовний бельгієць скаже, що він не француз, а бельгієць. Франкомовний швейцарець скаже, що він – швейцарець. І це їх право. 

Протягом сотень років Російська Імперія і Радянський Союз спробували знищити українську мову. Може, років через п’ятдесят більшість громадян України вдома розмовляти українською мовою. Але це буде залежати від вибору кожного.

На Донбасі я бачив багато російськомовних волонтерів, патріотів України. Можливо, існують і україномовні українці, які не дуже патріотичні. Не думаю, що мова має відношення до патріотизму.Стів каже, що побачив в українцях багато енергії і бажання змінити країну

Захоплення, повага, мова

– Вольтер сказав, що “знати багато мов – значить мати багато ключів до одного замку”. Ви знаєте близько 20 мов. Що це за замок, який ви намагаєтеся відкрити?

– Коли ви знаєте добре або хоча б трохи інші мови, ви дізнаєтеся інші культури і нації. Коли я нічого не розумів по-українськи, Україна для мене була просто якимось місцем (на мапі).

Що я знав про Іран? Може бути, якусь карикатуру, може нічого. Але коли я беруся вивчати перський, вникаю в культуру, історію, ця країна починає оживати. Я вже щось знаю. Чи не на експертному рівні, але знаю. Я починаю цікавитися новим світом. 

Я не вивчаю мову, тому що мені це потрібно (в бізнесі, в повсякдення жітті). Мені не обов’язково знати перський або український. Але це – нові відкриття, нові люди. Це дуже цікаво. Я рекомендую всім вивчати мови.

– Що в історії України, з того, що ви встигли дізнатися, вас найбільше вразило?

– Ну, о’кей … Як і багато, колись я думав, що Київська Русь – це Росія. Звідки я це взяв? З мого вивчення російської мови. Там є така фраза “Київ – мати міст руських” (сміється) . Але коли я починав читати, слухати (українські джерела – УП) , то зрозумів, що не так все просто. 

Я почав потроху розуміти, що Україна – країна, де було різний вплив: польське, турецьке, російське … Дуже велика історія, і, на жаль, довгий час Україна не мала своєї державності. 

Сотні років в українців не було можливості жити в незалежній країні. Тепер це сталося. Це – чудо, яке потрібно використовувати. І це складно. Є й російський вплив, і країни Європи, США, які найбільше хочуть зберегти власні інтереси. 

Українцям потрібно зміцнювати ідентичність, захищатися в дуже важких умовах. Але зараз ці умови набагато кращі, ніж були раніше в історії. Це – великий шанс. Українцям потрібно до нього підходити з великою відповідальністю. Я бачу, що в Україні дуже сильне громадянське суспільство. Хоча, на жаль, багато і людей, які думають тільки про своє багатство. 

Як вив вивчили українську мову?

– Спочатку в LingQ, на моєму веб-сайті. Потім я шукав викладача у Львові. Багато читав, слухав “Радіо Свобода”, “Громадське радіо”.

Все починалося, коли я дивився “Шустер Live” в 2013 році. Там люди говорили і по-українськи, і по-російськи. Русский я розумів, а українську – ні. Вирішив вивчати її, тому що дуже цікавився Майданом, ситуацією в Криму, на Донбасі.

Слухав, читав, багато слухав. Помалу словниковий запас ставав все більше. 

– Що найскладніше для вас в українській мові?

– Ті ж проблеми, що і в інших слов’янських мовах: відмінки, види дієслів. Найстрашніше цього немає нічого (сміється) . Говорити правильно з дієсловами – дуже складно, тому що такого в англійському не існує. Як, наприклад, ви не використовуєте артикль. 

А з точки зору вимови, я не думаю, що українська мова – дуже складна.Під час поїздок в Україну Стів відвідав і захід, і схід країни

– Яка ваша улюблена мова?

– (Пауза) . Не знаю. Коли я чую або читаю на якій-небудь мові, я насолоджуюся. Я потрапляю в середину чогось екзотичного, що не повсякденного. Часто ностальгую: як я був у Франції, у Львові або Пекіні. Я люблю всі мови. Ні, для мене немає найкращого мови.

– Яке ваше улюблене українське слово або вислів?

– “Я розмовляю українською мо-во-ю” (розтягує останнє слово). Потому что это сильно отличается от “я говорю по-русски” (сміється).

– А з яким словом у вас асоціюється Україна?

– “Мова”. Вона дуже важлива для українців. А якщо брати англійське слово, то “enthusiasm”. В Україні багато проблем, але я відчуваю, що українці ентузіазні. 

Серед українців багато хороших спортсменів, багато людей в АйТі. У нас в LingQ чотири “айтішника” з України. Українці – не нудні (сміється) . В політиці теж не нудні – в Раді один з одним борються. 

– Стів, яке найголовніше слово на Землі?

– (Пауза) . Думаю, що “respect”. Повага! Якщо буде respect, то буде світ.

На жаль, починаючи з Путіна, а потім і з Трампом ми перестали поважати правду. Правда – це важливо. Мораль починається з правди, з truth. Це ще одне важливе слово, яке є і у вашому назві ( “Українська правда” – УП) .

– А якщо правда у кожного різна?

– Ні, правда – це правда. Об’єктивна правда існує, її треба шукати. Потрібно говорити, слухати, пояснювати. А для цього потрібно поважати один одного.

Запис Канадський поліглот Стів Кауфман: Зеленський здається більш серйозним, ніж Порошенко спершу з'явиться на Пул Першого.

Головними засобами для профілактики коронавірусу COVID-19 є провітрювання приміщень та вакцинація, повідомляє УНІАН.

Варто відкривати кватирки там, де це можливо, розповів кандидат медичних наук та педіатр Євген Комаровський.

За його словами, з людьми можна зустрічатися, але лише на свіжому повітрі.

“Все, що ми можемо зараз – вентиляція приміщень та вакцинація. Відкривайте кватирки де тільки можна…”

, – порадив медик.

Лікар також висловився щодо ситуації з поширенням COVID-19 в Україні. Педіатр вважає, що штам коронавірусу “Дельта” витісняє інші.

“Я б хотів сказати: А що за вересень відбулося нового в плані коронавірусу? Практично нічого, крім “Дельти”, не залишилося, буде тільки цей варіант…”

, – спрогнозував медик.

Запис Комаровський назвав головні засоби для профілактики COVID-19 спершу з'явиться на Пул Першого.

Майже 4 тис. людей постраждали від порушення права власності на окупованому РФ півострові Крим, свідчить тематичний огляд ситуації з правами людини в умовах окупації “Крим без правил. Окупована власність”, презентація якого відбулася в Києві у вівторок.

“Ми провели моніторинг у судовій сфері, і це дало змогу нам ідентифікувати 3984 жертви порушення права власності в окупованому Криму. Я наголошую, що це лише ті жертви, яких нам вдалося ідентифікувати, і йдеться лише переважно про фізичних осіб і невелику кількість юридичних осіб. Із цієї кількості жертв 3728 позбулися права власності на свої земельні ділянки, а 256 втратили нерухоме майно через його пошкодження, знесення органами окупаційної влади”, – сказав адвокат, експерт ГО “Регіональний центр прав людини” Роман Мартиновський на прес-конференції в Києві.

Він наголосив, що найбільше від цих дій постраждало населення міста Севастополя. “Загальна кількість жертв становить 95,2% від 3984, про які я говорив вище”, – уточнив Мартиновський.

За словами адвоката, найбільше порушень відбулося протягом 2017 року, коли окупаційні суди ухвалили понад 70% рішень у всіх справах, які розглядались судами на окупованій території протягом 2014 року – 2019 року.

Мартиновський пояснив, що влада Севастополя застосувала два так званих інноваційних підходи для вилучення земель. “По-перше, вони підписали договір із приватною юридичною компанією, який передбачав подачу принаймні 2 тис. 500 позовів проти фізичних осіб-власників земельних ділянок, і робила це приватна юридична кампанія за рахунок коштів державного бюджету”, – сказав він.

Крім того, експерт зазначив, що за запитом так званих прокурорів на окупованій території архів міста Севастополя надавав довідки-відповіді про те, що в матеріалах архіву відсутні оригінали розпоряджень відповідних українських органів державної влади, на підставі яких громадяни отримували право власності на земельні ділянки.

“І незважаючи на те, що у людей були оригінали цих документів на руках, а все ж таки погоджувалися з тим, що оригінали цих документів відсутні, і ухвалювали рішення про позбавлення права власності людей на землю”, – додав він.

Водночас Мартиновський повідомив, що вилучалися з власності переважно землі, які перебувають або поруч із морським узбережжям, або поруч із дуже цінними заповідниками, зокрема велика кількість таких земельних ділянок розташована в урочищі Ласпі.

“Ми схиляємося до того, що йшлося саме про те, щоб перерозподілити ці ділянки, щоб в цих зонах можна було віддати цю землю особам, які наближені до нинішнього керівництва РФ, і такі факти вже є”, – зазначив він.

Мартиновський також заявив, що “про справедливість судових розглядів взагалі не йдеться в цій ситуації”.

“Нами зафіксовані випадки масового переписування текстів судових рішень, в яких змінювалися лише прізвища жертв і адреси земельних ділянок. В іншому ці рішення не відрізнялися один від одного”, – пояснив він.

Адвокат також зазначив, що відповідно до протоколів, судовий розгляд здійснювався протягом 20-30 хвилин, включаючи період виготовлення тексту судового рішення, тобто перебування судді у нарадчій кімнаті, і його проголошення.

“Про ступінь розпачу людей та рівень їхньої покірності свідчить той факт, що для перегляду цих рішень в апеляційному порядку звертався лише кожен третій. Лише кожна третя жертва спробувала оскаржити судове рішення. Якщо говорити про масштаб, то він також підтверджується ще й загальною кількістю землі, яка була вилучена у людей. Ми говоримо про принаймні 4 млн 780 тис. кв. м. або майже 500 тис. га землі”, – поінформував експерт.

Він звернув увагу, що це стосується лише тих випадків, коли можна було визначити розмір земельних ділянок. “У половині випадків приблизно ми не змогли визначити, тому що в судових рішеннях розмір земельної ділянки був відсутній”, – уточнив Мартиновський.

Запис Майже 4 тис. людей стали жертвами порушення права власності в окупованому Криму спершу з'явиться на Пул Першого.