“Мова – це зброя”: що можуть зробити українці в інфопросторі для наближення перемоги

На адресу українського російськомовного мовлення часто сиплеться критика виправдана і не дуже, і це нормально. Міжнародний марафон FREEДОМ привертає до себе не лише величезну увагу серед цільової аудиторії росіян та російськомовних людей за кордоном, але й частини української експертної та активістської спільноти, які цільовою аудиторією цього продукту не є.
Про це йдеться у матеріалі “Укрінформ”.
“Відкрите російське вторгнення зробило громадян України радикальнішим, і це теж правильно. Правильно радикально обстоювати свої права, життя, свободу та гідність. По-іншому захистити їх не вдасться, але важливо зберегти тверезу голову, щоби бажання перемогти та непримиренність до ворога не стали інструментом цього ворога для ослаблення та поневолення України”, – зазначають журналісти.
Водночас не тільки українці, але й українська влада така ж, у хорошому сенсі цього слова, непримиренна у цьому питанні.
“Російська мова має зникнути з нашої території взагалі як елемент ворожої пропаганди та промивки мозку для нашого населення”, — заявляє голова РНБО Олексій Данілов.
Разом з тим, начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов, посилаючись на дані власного дослідження про підтримку вторгнення в Україну з боку російських громадян сказав, що наша держава наразі воює не тільки з російським режимом, а й з російським народом, 82% яких підтримує війну.
Українське російськомовне мовлення працює відповідно до позиції українських громадян та їхньої влади. Воно не розповсюджує свій російськомовний продукт на території України, тим самим не збільшуючи його обсягу. Йдеться виключно про іномовлення, як елемент державної політики та роботу з громадянами країни-агресора.
Журналісти зазначають, що аналізувати результати соціологічних опитувань на території Росії — це те саме, що намагатися аналізувати результати досліджень в окупованих районах України. По суті, зараз у Росії діє режим внутрішньої окупації — влада узурпована групою осіб, демократичних свобод немає, плюралізму думок — теж. У такій ситуації важко сказати, скільки людей готові декларувати своє реальне ставлення до війни та скільки прихильників війни залишилося б серед росіян в умовах конкурентного медійного поля, де були б не тільки Соловйови з Кисельовим.
“З одним можна погодитись без заперечень. російський режим ліквідував залишки демократичної системи зі схвалення значної частини своїх громадян, які ностальгують за колишньою величчю імперії. Скільки таких ядерних путінців залишається наразі — невідомо. Нерідко можна почути, що за такої поголовної підтримки агресії безглуздо намагатися достукатися до громадян росії та навіть не варто витрачати на це час і ресурси. У цій колонці я спробую пояснити, чому все ж важливо зберігати канали навіть односторонньої комунікації”, – повідомляється у матеріалі.
Противники Путіна в Росії
Якщо взяти для аналізу цифру глави української військової розвідки, то 82% росіян згодні з політикою влади, а це означає, щонайменше, що 18% громадян Росії дії свого уряду не підтримують. Населення Росії приблизно 140 мільйонів, виходить, що серед них як мінімум майже 25 мільйонів тих, хто не згоден, і це серйозний людський ресурс.
Працювати доводиться з тим, що є, і в тих умовах, які є. Навіть такий низький відсоток протестного населення впливає на ситуацію в країні та послаблює російську військову машину. Мільйони людей не хочуть воювати, уникають мобілізації, агітують інших проти дій уряду, надають приклад своїм мовчазним співгромадянам. Навіть якщо вважати такий вплив на бюрократичну машину мінімальною, все одно вона уповільнює її роботу, а це означає, що знижує її ефективність і послаблює позиції Росії.
Якщо глобалізувати, то чим більше росіян починає сумніватися, тим складніше їхньому уряду та армії воювати з Україною. Окрім цього, 25 мільйонів людей — це величезний потенційний ресурс для українських спецслужб. Можливо, багато хто з них бояться брати участь в акціях прямої дії та відкрито виступати проти війни, опинившись у в’язниці. Але це може не завадити їм стати добровільними інформаторами української розвідки, які наближаються до колапсу власного авторитарного режиму.
Для України критично важливо підтримувати цю порівняно невелику, але потенційно важливу групу, створювати для неї сприятливе інформаційне середовище та порядок денний. Стимулювати до дій. Політичні традиції Росії кажуть на користь того, що невеликі організовані та ідеологічно заряджені групи людей, готових до радикальних дій, здатні змінювати політику цієї країни.
Починаючи з низки гвардійських переворотів на зорі імперії та закінчуючи бойовими дружинами есерів і більшовиків. Жодна з цих груп не користувалася підтримкою абсолютної більшості населення Росії, що не завадило їм досягти успіху в захопленні та утриманні влади. Нині настає період палаючих військкоматів. Попри майже стовідсоткове схвалення хтось же їх підпалює? І цей хтось готовий продовжувати їх спалювати попри драконівське застосування російських законів щодо противників влади та війни.
Хороших росіян немає/є. І чому зараз не до філософії
“Хороший” чи “поганий” — це поняття етичні, філософські та найчастіше суто особисті та суб’єктивні, засновані на особистому досвіді взаємодії. У світі державних інтересів, тим більше в умовах України, коли йдеться у прямому сенсі про виживання держави та суспільства, є завдання, які треба виконувати. Зокрема й завдання щодо інформаційної роботи з противником.
“Російська армія, що не бажає воювати, російське суспільство, що ухиляється від мобілізації, російська і національна опозиція, що набирає сили та впливу у своїх регіонах — ось українські цілі в інформаційній політиці щодо громадян РФ. До того ж треба розуміти, що ці цілі є довготривалими. До прямого вторгнення Росії конфлікт тривав вісім років, зараз багато хто прогнозує, що він триватиме роками. Навіть вихід на державні кордони зразка 1991 року не врятує Україну від загрози РФ”, – сказано в матеріалі.
Зазначається, що тільки кардинальна і повна перебудова російської федерації або її контрольований розпад має бути метою української політики. До того ж Україна має очолювати цей процес та розробляти моделі для устрою майбутньої Росії чи інших держав на її території.
У будь-якому випадку самоусунутися не вийде. Україна сама по собі вже є прикладом успішних реформ. Децентралізація та низова ініціатива, розподіл повноважень між військовим та політичним керівництвом, українські медіа, ставка на окремого громадянина, а не на безлику державну машину уможливила неможливе. Україна не просто вистояла, втративши контроль над частиною своїх територій, зараз вона вже успішно контратакує, чим продовжує дивувати світ.
Тому не треба шукати “хороших”, “поганих” чи намагатися “зрозуміти” росіян — це марна трата часу. Все, що працює проти російської агресії, має бути використане. Зрештою, ключ від миру та безпеки в регіоні та світі зараз лежить у Москві, корінь усіх проблем там, і чим швидше там зміниться влада, тим краще буде всім. Україна та її армія роблять все, щоб це сталося якомога раніше, але недостатньо просто вигнати ворога за власні кордони, у нинішньому вигляді він завжди буде загрозою.
З антипутінським ядром треба постійно комунікувати, підтримувати та закликати його до дій, а не розбиратися — “хороше” воно чи “погане”. Треба думати не про те, чи досить хтось хороший, чи поганий, а про те, наскільки це вигідно Україні та допомагає її перемозі. Може, це опозиційне ядро ​​і невелике, але інших росіян у нас немає.
Історичні паралелі
Практика роботи мовами противника не нова. До речі, росіяни її теж ведуть, раніше через проксі-бізнесменів фінансували цілі телеканали, а зараз створюють “патріотичні” пабліки в соціальних мережах, які під прикриття правильних гасел впроваджують в український порядок денний наративи про нібито скорочення міжнародної допомоги та конфлікти між військовим та політичним керівництвом України.
У цьому випадку йдеться про звичайну дезінформацію і з таким завданням легко справляються акаунти в соціальних мережах. У разі втягування частини росіян у створене Україною інформаційне поле йдеться про більш планомірну та стабільну роботу.
Під час Другої світової війни відоме BBC мовило різними мовами, зокрема і мовою ворога — німецькою. Американці мовили на СРСР російською, комуністи намагалися відповідати англійською. Якщо вважати, що мова — це зброя, і зброя ворога, то чому б цю зброю не вирвати та не повернути проти нього самого? Зараз для всіх у світі очевидно, що Росія — це агресор, мова — це код, який дозволяє підібрати ключі нехай і до меншої, але значної частини громадян цієї країни, це точка входу.
Міністр пропаганди Третього Рейху Йозеф Геббельс назвав роботу BBC під час Другої світової війни “інтелектуальним вторгненням на континент”.
“Є один аспект, у якому британці, попри вузькість свого політичного мислення, випереджають нас — вони знають, що новини можуть бути зброєю, і є експертами у його стратегії”, — говорив він.
Що заважає Україні повторити успішну практику своїх британських союзників? Тим більше, що в українському випадку є всі шанси перевершити британців через вже чинний величезний вплив на російськомовний простір з боку українських медіа. В умовах війни відмова від такої практики рівносильна зраді українських інтересів. Вона відтягує перемогу та збільшує кількість наших жертв.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post “Мова – це зброя”: що можуть зробити українці в інфопросторі для наближення перемоги appeared first on Прямий.