«Священна книга України знову надихає, служить людям»: закарпатський поет Михайло Чухран про Королівське Євангеліє

У селищі Королево на закарпатській Притисянщині урочисто відзначили 620-ту річницю створення Королевського Євангелія — однієї з найцінніших книг у духовній спадщині України.

Безпосередньо причетним до повернення до життя цієї унікальної пам’ятки, що дійшла до нас із сивої минувшини, є поет з Виноградівщини Михайло Чухран.

Народився 1954 року в селищі Королево на Закарпатті в сім’ї залізничника та бібліотекарки. Закінчив Ужгородський державний (нині національний) університет. Протягом десяти років був автором і ведучим програм на теми культури регіонального телебачення «Виноградів-ТВ». 

Автор книжок гумору «Сім тайстринок», «Читанка по-нашому», «Фіглі із фейсбуку», історичних нарисів «Королево. Історія в фрагментах», а також дитячих «Пітятко», «Потятко». Долучився до випуску семи літературних альманахів. Нагороджений відзнаками Закарпатської обласної державної адміністрації та обласної ради, виноградівських районних органів влади. Одружений, батько двох синів.

З музейного сховища — на світ Божий

— На початку прошу вас, Михайле Михайловичу, розтлумачити, в чому цінність Королевського Євангелія для нас, сучасників.

— Найперше в тому, що воно підтверджує високий культурний і духовний розвиток народного життя часу, в якому його було створено. Про це свідчать особливості  мови написань усіх чотирьох канонічних текстів від апостолів Матвія, Марка, Луки та Івана (через що його ще називають Тетраєвангеліє), а також надзвичайно майстерне художнє оздоблення.

До 2011 року цими текстами цікавилися буквально кілька науковців. Назву імена архімандрита отця Василія (Проніна), професорів Ужгородського національного університету В. Микитася та П. Чучку, члена-кореспондента НАНУ В. Німчука, історика Н. Шевніну. Я мав щастя долучитися до другого народження Книги, коли десять років тому разом з кількома ентузіастами заповзявся витягнути Євангеліє з музейних сховищ, де воно лежало за сімома замками, і розповісти про нього світові.

— Як це відбувалося?

— Навесні 2011-го Василь Німчук, який народився і виріс на Закарпатті, подав ідею провести святкування 610-ї річниці Євангелія (круглу дату 600 уже пропустили). Адже дослідження богослужебної книги в радянський період аж ніяк не підтримували. Пригадую, як, працюючи на регіональному телебаченні міста Виноградова, я приїхав в Ужгород і напівлегально отримав доступ до визначного експоната Закарпатського краєзнавчого музею. Тоді й  зняв про нього невеликий телефільм. Із надзвичайною обережністю тримав його перед камерою, а мистецтвознавець Одарка Долгош та історик Людвиг Філіп розповідали майбутнім глядачам про перипетії створення і віднайдення Євангелія, його мандри закарпатськими і трансільванськими церквами, часто й волоськими (православні волохи-румуни в давнину в богослужіннях користувалися книгами церковнослов’янською мовою).

Унікальна прикмета Книги — те, що переписувач Станіслав Граматик наприкінці тексту поставив свій підпис, конкретну дату і місце. До речі, за віком Королевське Євангеліє на 160 років старіше за Пересопницьке, на якому урочисто присягають на вірність народу українські президенти. А ще це найдавніша книга на Закарпатті, написана на папері. 

— І того самого року вперше відзначали ювілей Книги. 

— Так, у жовтні 2011-го в райцентрі Виноградів провели масштабну науково-практичну конференцію, в якій брали участь десятки дослідників із наукових установ України. У Королеві відкрили пам’ятний знак із каменю. Освячували його, пригадую, четверо єпископів різних конфесій, 40 священників.

Кожне із двох — неповторне

— Мабуть, доречно порівняти не лише вік, а й оформлення давньої королевської Книги та Пересопницького Євангелія.

— Королівське, або, як пишуть спеціалісти, Королевське Євангеліє було переписано на замовлення конкретної людини — дрібного трансільванського шляхтича Йосипа Вінца, про що свідчить грамота, додана наприкінці манускрипту. На жаль, через особливості матеріалу воно постраждало протягом століть, а ось Пересопницьке, написане на пергаменті, збереглося значно краще. Обидва тексти було, очевидно, переписано зі схожих оригіналів-протографів, тобто вони мають, зрозуміло, ще від апостолів спільне коріння. Певні відмінності простежуються в художньому оформленні, оздобленні та стилі письма. Пересопницький текст написано  так званим пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще дробне письмо, яким зроблено всі приписки, післямови. Чудові кольорові ілюстрації вражають високою майстерністю художника. 

Для Королевського характерне написання різних  частин уставом, півуставом, скорописом і в’яззю на блідо-сірому папері, на якому є два водяні знаки-філіграні у вигляді дзвона і половини тулуба єдинорога. Застосування скоропису свідчить про добрий фаховий вишкіл каліграфа. У цьому теж унікальність, бо на українських землях скоропис поширився  пізніше. 

На диво добре збереглися кольорові елементи письма. Дослідниця Одарка Долгош розповіла, що в давнину кожен майстер-каліграф мав секрети виготовлення фарб, які використовував. Їх отримували із природних матеріалів, а ще використовували штучні (наприклад золоту — з порошку міді й цинку, срібну — із суміші олова і цинку). Золоті ділянки полірували до блиску зубом кабана. Чорна фарба, якою писали текст, постраждала найбільше: її робили на рослинній основі — з кори ліщини. У нашій Книзі, до речі, прекрасні орнаментальні вставки. 

— Книга, про яку говоримо, вкотре засвідчує, що на Закарпатті віддавна живуть українці, бо саме нашою старою мовою написано Євангеліє.

— Замок Нялаб у Королеві тоді належав православним князям братам із роду Драга. Вони і дали прихисток переписувачеві Станіславу Граматику. Сам текст написано церковнослов’янською мовою у староболгарській редакції, однак мовознавці, зокрема  Василь Німчук, знайшли у ньому чимало слів та зворотів українського походження, зокрема  характерних для закарпатської говірки, якою королівці розмовляють ще й нині. Очевидно, переписувач заміняв ними мало- або й зовсім незрозумілі староболгарські слова. 

У закарпатській говірці збереглися риси давньої мови, якою розмовляли ще руські князі часів Володимира Мономаха. У публіцистичних працях іноді трапляється порівняння мови Королівського Євангелія з Пересопницьким, але цього робити не варто, оскільки обидві пам’ятки  цінні по-своєму, а створені в різний час, у різних регіонах і за різних обставин. 

Духовний скарб дійшов до широкого кола

— Відомо, що друком — хай і дуже малим накладом — з’явилося факсимільне видання Королевського Євангелія.

— 2011 року, коли постало питання збереження й  популяризації надважливої реліквії, науковці визнали за доцільне не реставрувати її, а зробити факсимільну копію. За це взялася невелика група науковців-ентузіастів на чолі з кандидатом мистецтвознавства, доцентом Закарпатської академії мистецтв Одаркою Долгош. До справи долучився тодішній очільник обласного управління культури Юрій Глеба. Саме завдяки його енергії та  неабияким пробивним здібностям з бюджету було надано 190 тисяч гривень, яких ледве вистачило на видання 100 примірників. 

Деякі ужгородські чиновники, які із самого початку були проти цієї мистецької акції, категорично забороняли презентацію  факсимільного видання на Закарпатті. Тоді Одарка Долгош та Юрій Глеба розпочали популяризацію Євангелія просто зі столиці, а далі здійснили   презентаційне турне Україною. Факсиміле манускрипту до найменших дрібниць відтворювало фізичні характеристики паперового блоку книги, зовнішні ознаки письма й декоративного оформлення, а це зробило можливим вільний доступ до тексту широкому колу дослідників — істориків, мовознавців, мистецтвознавців. 

А Юрія Глебу таки покарали за конфронтацію з тодішніми обласними вождями — його понизили до посади директора Мукачівського драмтеатру. Але я казав би так: події навколо Королевського Євангелія виявили якості Юрія Глеби як істинного захисника духовних скарбів. Завдяки зусиллям цих і ще кількох людей священна книга України знову надихає, служить людям.

— Ким за походженням міг бути переписувач Євангелія?

— Член-кореспондент НАНУ професор Василь Німчук дотримувався думки, що Станіслав Граматик міг приїхати в наш край разом зі знаменитим подільським князем Федором Корятовичем. Але є й інші переконливі версії. Найвірогідніша та, що він був тутешнім, здобув освіту в сербських або візантійських школах. Як відомо, в той час словом «граматик» іменували того, хто опанував граматику — одне із семи вільних мистецтв. 

Ювілей відзначили на місці створення

— 24 жовтня в Королеві святкували 620-річчя із часу написання Євангелія.

— Довелося бути членом оргкомітету свята, яке вшанували урочистим екуменічним молебнем священники різних конфесій. Його провели біля пам’ятного знака. Потім відбулася науково-практична конференція, на якій група науковців з Ужгородського національного університету розповідала широкій аудиторії про свої дослідження останніх років. Для багатьох ці надзвичайно цікаві і змістовні  розповіді науковців стали одкровенням. Насамкінець виступили талановиті учасники художньої самодіяльності та працівники закладів культури територіальної громади. 

— Михайле Михайловичу, щойно побачила світ ваша книжка про рідне селище. У ній не обійдено увагою знамените стародавнє Євангеліє.

— Книжка «Королево. Фрагменти історії» за характером краєзнавча, адресована гостям нашого краю. Звичайно, Королевському Євангелію відведено належне місце. Окремі статті описують і замок Нялаб: хронологію життя його власників баронів Перені, історію окремих архітектурних об’єктів на Замковій горі. Усі її тексти протягом останнього року  я викладав на своїй сторінці у фейсбуці, тож їх уже прочитали й оцінили сотні читачів. Висловлені зауваження, звичайно, я врахував у підготовці друкованого видання. Тож сучасний  інтерактивний зв’язок із людьми удосконалив це видання.

— Вас іще знають як поета, автора книжок. Які творчі плани: дослідження минувшини, написання  поезій або гумористичних творів, за якими вас знають чи не всі закарпатці?

— Ваше запитання наштовхнуло мене на ідею написання віршованої історії в гумористичному стилі. А чом би й ні?

— На чому б завершили нашу розмову?

— Королево вагомо увійшло в історію ще в ХІІІ  столітті, а численні археологічні знахідки підтверджують життя людей тут вже мільйон років тому. Жили тут кельти, даки, проходили римські легіони та монгольські орди. А християнство, між іншим, принесли сюди рівноапостольні Кирило та Мефодій на століття раніше, ніж до Києва. Стародавній замок Нялаб відігравав помітну роль у житті угорського королівства в середньовіччі. Залізничний вокзал з’явився раніше, ніж у Львові. У міжвоєнний період бували тут і румунський король, і чехословацький прем’єр-міністр. Тут зійшлися представники  трьох відмінних етномовних груп: румуни, угорці та русини-українці. Тісно зіткнулися східна і західна течії християнської віри. Моя бабуся, наприклад, як і багато королівців, живучи все життя на одному місці, була підданою шести державних та квазідержавних утворень. Ось і стало Королево мультикультурним, багатонаціональним, багатоконфесійним і, що важливо, толерантним та безконфліктним. Одне слово, цілком європейським.