Дві зони російської окупації: Крим і частина Донбасу. В чому відмінність?

У своєму розлогому інтерв’ю, присвяченому викладу російської позиції щодо врегулювання на Донбасі, заступник голови адміністрації президента Росії Дмитро Козак називає анексію Криму “завершеним фактом” і підкреслює, що “ніхто не може навіть уявити, як повернути цю історію назад”. На думку Козака, про Крим навіть і згадувати не варто, адже більшість жителів цієї території схвалює її введення до складу Російської Федерації.

Однак, упевнений, сама поява теми Криму в інтерв’ю високопоставленого російського чиновника, відповідального за діалог із Україною ‒ доказ, що Кремль стурбований тим, що кримський порядок денний залишається важливою частиною української політики й підтримується міжнародною спільнотою. У Москві, мабуть, хотіли б, щоб було інакше, щоб міжнародне право формувалося за принципом “завершеного факту” та пріоритету сили. І коли так не виходить ‒ починається тиск на тих, хто з таким підходом не згодний.

Тиск на Україну виглядає досить просто. “Пов’язування кримського та донбаського кейсів містить ризики загрузнути в політичних дискусіях на довгі роки”, ‒ говорить Козак. На практиці, думаю, це означає, якщо в Києві будуть продовжувати нагадувати про Крим, збирати саміти “Кримської платформи”, стверджувати, що ніколи не погодяться з окупацією півострова ‒ значить, Москва не буде сприяти врегулюванню на Донбасі.

Упевнений: це безглуздий шантаж. Звичайно, питання відновлення територіальної цілісності України в частині Криму ‒ це питання на роки, якщо не на десятиліття. Але й питання відновлення територіальної цілісності Донбасу ‒ це теж питання на роки й, можливо, на десятиліття.

Дві зони російської окупації відрізняються тільки статусом: Крим офіційно анексований, на Донбасі створені маріонеткові адміністрації. Але і там, і там роздають російські паспорти, і там, і там викорінюють усе українське, і там, і там панує безправ’я та беззаконня влади російських маріонеткових структур. І там, і там перебувають російські військові. І там, і там готуються до виборів у Державну думу Російської Федерації за участі “нових громадян” ‒ причому останнім часом інтересу до «добровольців Донбасу», внесених до виборчих списків різних російських політичних партій, навіть більше, ніж до учасників так званої «кримської весни».

Однак щодо Донбасу все ще існує ілюзія, яку поділяє частина української політичної еліти та суспільства ‒ що цю проблему вирішити простіше, ніж проблему Криму, просто тому, що офіційної анексії цієї території ще не відбулося й існує міжнародний посередницький механізм, спрямований на вирішення конфлікту.

Думаю, саме цією ілюзією й торгує Дмитро Козак, коли закликає не прив’язувати кримське питання до врегулювання на Донбасі.