Європа більше не американський і не російський пиріг

Джерело: Facebook-сторінка автора
Напередодні зустрічі Дональда Трампа і Владіміра Путіна на Алясці багато хто називав її “новою Ялтою” і передрікав новий поділ Європи між Вашингтоном й Москвою. Мене ці прогнози дивували.
Під час конференції у Ялті війська союзників знаходилися на території Європи й тому могли без особливих проблем ділити старий континент на сфери впливу. А тепер максимум того, що можуть Трамп і Путін, – то це “ділити” окуповані українські території (і те не можуть). Так що це зовсім не Ялта.
Після Другої світової війни відомий польський публіцист Єжи Стемповський з гіркотою відзначав, що долю континенту визначили держави поза континентом. Стемповський мав рацію. Сполучені Штати знаходяться за “чудовим океаном”. Велика Британія – зрештою, острів, на той час зосереджений головним чином на своїх неєвропейських володіннях. А Росія – континентальна периферія, яка у будь-який момент може повернутися обличчям до Азії.
З цієї точки зору Анкоридж нагадував Ялту хіба що тим, що це була зустріч людей, які не розуміють і не люблять Європу, хоча самі щиро впевнені у такому розумінні. Зрештою, байдужість до Європи продиктована самою культурою і традицією американської політики. Першим американським президентом, хто спробував цю традицію змінити, був Вудро Вільсон. Президент часів Першої світової, він усвідомив, що безпека Америки невіддільна від безпеки Європи – але зазнав повної поразки.

Про добрі новини, або як народжується суб’єктність України

Усі його наступники обіцяли не продовжувати політику Вільсона – і Франклін Рузвельт також. Союзником Європи у Другій світовій Рузвельт став не стільки з переконань, скільки з необхідності, проте континент продовжував залишатися для нього пирогом, який можна й розрізати на шматки разом зі Сталіним – і також не стільки з бажання, скільки з необхідності.
Так що президентом, який усвідомив, що без підтримки Європи (принаймні тієї її частини, яка залишилася поза радянською сферою контролю) не обійтися, був уже не Рузвельт, а Трумен. Але при цьому американський ізоляціонізм і нерозуміння Європи нікуди не ділися. Американці дійсно щиро не розуміють, якими мотивами керуються європейці. І поділяються не на тих, хто Європу розуміє і не розуміє, – а на тих, хто Європу любить чи ні.
Колись цю відмінність зрозумів і зміг втілити у своїй творчості класик водночас британської і американської літератури Генрі Джеймс. Але Джеймс був американцем, що бажав стати британцем. Його американські герої, може, наївні і провінційні, але вони люблять Європу, хоча не завжди поділяють європейське ставлення до життя.
А Трамп Європу дійсно не любить. Його можна зрозуміти. Трамп – людина, яка керується виключно інтересами вигоди власної (ну, і державної – в тому розумінні, що американська держава – це він). Єдина Європа – значно складніший економічний партнер, ніж роз’єднані європейські держави. Бо кожній окремій державі Америка може диктувати свої умови, а от із Європейським Союзом доводиться домовлятися. Як це може не дратувати? Саме тому Трамп завжди був впевненим прихильником розвалу Євросоюзу і підтримував вихід з нього Великої Британії.

Тріумф Путіна і пастка для України: дипломат окреслив ключові результати зустрічі на Алясці

І в цьому Трамп досить схожий на Путіна. Російського президента також завжди дратував Європейський Союз – і саме тим, що на кожну окремо європейську державу Москві набагато легше вплинути, ніж на об’єднану Європу. Тому і Трамп, і Путін проєкт об’єднаної Європи вважають однією зі своїх головних проблем.
Але і поділити Європу між собою вони тепер також не можуть. Російські війська застрягли в Україні. Американці знаходяться в Європі як союзники, а не як окупанти. І самі європейці роблять все можливе, щоб їх на континенті утримати. Бо ці війська можуть захистити від потенційної агресії, але не мають можливості втручатися у політичне життя.
Тому на прикладі Аляски можна зрозуміти, якого прогресу досягли європейські країни у післявоєнний час. Після Другої світової їм просто довелося погодитись із вердиктом переможців. А тепер ані Трамп, ані Путін не можуть навʼязати їм свою волю. Ба більше, вони і домовитися між собою щодо Європи не можуть саме тому, що не здатні навʼязати свої рішення іншим.
І так, Європа більше не американський пиріг.
І не російський.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post Європа більше не американський і не російський пиріг appeared first on Прямий.