Звільнення російських опозиціонерів: про логіку західних політиків, яку час зрозуміти

Джерело: Facebook-сторінка автора
Про резонансний обмін і логіку західних політиків, яку пора зрозуміти.
Всі російські опозиціонери-політвʼязні, яких сьогодні обміняли на кілька людожерів – не колективний “максим кац”. Це люди, які не злякались. не втекли, а робили те, чого ми, власне. від російської опозиції вимагали – публічно і з Росії виступали проти війни і проти Путіна.
Яшин, якому дали 8,5 років, фактично єдиний російський політик, хто – перебуваючи у Росії – відразу почав говорити про Бучу. Про те, що там реально сталося. За що і сів.

Обмін в’язнями між РФ та країнами Заходу: чого прагне Путін і як це може вплинути на Україну

Чи мають США і Європа боротись за таких людей? Так. Особливо після вбивства Навального. Не тому, що Навальний гарний чи поганий. А тому, що його вбивство наочно продемонструвало, що ніякий реальний чи уявний “дах” “на Заході” не є захистом, і Путін може вбити абсолютно будь-якого.
Помер би у вʼязниці ще і Яшин чи Кара-Мурза (якого вже труїли “новачком”, ще до Навального) – це було репутаційно НЕ ДУЖЕ. Не тільки в очах російської опозиції, переважно начхати на їх думку. Це було б погано для усіх демократичних опозицій, які борються за західні цінності і проти диктатур всюди – від Венесуели і Нікарагуа до диктаторських режимів Африки та Азії.
Чи доцільно міняти “якихось опозиціонерів і дурних журналістів і туристів” на “агентів і вбивць”?
Хочу нагадати, що гуманізм і вища цінність людського життя вартує чогось саме там, куди ми прагнемо. І саме гуманізм і цінність людського життя – одна з причин, чому Україні в принципі допомагають у цій війні. Хоча це не несе очевидних економічних бонусів і несе багато ризиків. Це тільки згодом зʼясувалося, що в Україні можна знесилити режим Путіна. І до гуманістичних мотивів допомоги додаються раціональні – на цих двох стовпах допомога і тримається.
Демонструвати пріоритет людського життя і порятунку невинних над покаранням нелюдей – позиція сили. Яка розбиває російський наратив, який вони намагаються просунути – що між Україною і Росією, що між Заходом і Росією, що між демократіями і диктатурами немає ніякої різниці.
Це і є сильна політика, очевидна усім там і не всім зрозуміла тут.
У деяких наших авторів чомусь склалася мода на просування думки, що люди, які ухвалюють там рішення – ідіоти. Але це не так. Наче історія з Макроном мала вже чомусь навчити. Не тому, що західні політики не роблять помилок (роблять), не брешуть (брешуть) і не мають подвійних складних інтересів, де цінності іноді поступаються доцільності (такого повно). А тому, що переважно вони діють цілком адекватно і раціонально. Навіть якщо на ухвалення рішень потрібен час.
І ще ключове нагадування. Нам може це подобатися чи не подобатися. Але. Для політиків в Європі і в Америці у центрі російсько-української війни – Росія, а не ми. Ні, ніхто не бажає Росії перемоги. Але існує купа важливих питань, які визначаються розміром і значенням цієї імперії. Як приборкати, як не допустити її неконтрольованого колапсу (який має купу ризиків), як закрити це питання в довгостроковій перспективі, як уникнути ядерної ескалації, як уникнути ресурсної кризи тощо. Вона надто велика, щоб усі ці питання ігнорувати.
Україну ніхто здавати не збирається. Крім кінчених фашистів. Але Україна не може і не буде в центрі уваги цього конфлікту. Як Тайвань не буде в центрі конфлікту з Китаєм. Масштаб різний. Але нам допомагають. З міркувань гуманізму і з міркувань того, наскільки ми можемо бути частиною рішення по Росії.
Російська опозиція у різних її форматах теж для політиків в Європі та США є частиною цього рішення. Або може стати. І ми можемо скільки завгодно вважати наших партнерів тупими й істерично волати що “всі росіяни мають бути прокляті”, але, якщо чесно, європейським і американським політикам на ці істерики буде начхати.

Чи стане “великий обмін” між США та РФ прелюдією до “великого миру”: коментар військового аналітика

Бо їх логіка цілком зрозуміла – діяти комплексно. Шукати точки розколу в оточенні Путіна, у російських елітах, точки сили в опозиції і суспільстві й допомагати Україні. Якось у комплексі воно і спрацює. І не забувати про цінності, хоча б іноді.
Як відомо, 2 серпня в рамках обміну ув’язненими між Росією, США, Німеччиною та ще трьома країнами до РФ повернулися вісім росіян: Вадим Соколов (Красіков), Владислав Клюшин, Артем і Ганна Дульцеви, Павло Рубцов, Вадим Конощонок, Михайло Мікушин, Роман Селезньов (а також діти).
Натомість у Росії звільнили та передали країнам Заходу Володимира Кара-Мурзу, Іллю Яшина, Евана Гершковича, Пола Вілана, Кевіна Ліка, Демурі Вороніна, Алсу Курмашеву, Лілію Чанишеву, Вадима Останіна, Ксенію Фадєєву, Олександру Скочиленко, Андрія Пивоварова та Олега Орлова.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Звільнення російських опозиціонерів: про логіку західних політиків, яку час зрозуміти appeared first on Прямий.