Вікно можливостей для української перемоги зачинилось, але є шанс на контрольований вихід з війни

Джерело: Facebook-сторінка автора
Вчора відбулась дуже цікава дискусія друзів-різнодумців, яку ініціювала Людмила Немиря. Дискутували Юрій Касьянов, Олександр Доній та Олександр Кочетков. Всі ми відчуваємо, що якщо нічого в країні радикально не змінити, від поразки нас може врятувати лише диво. Тому ми спільно шукали, як мобілізувати українську державу та суспільство, аби не програти війну.
Після двогодинних дебатів ми залишились різнодумцями, але продемонстрували, що українці здатні чути думку іншого, дослуховуватись до аргументів опонента та вважати інако- та вільнодумство не злочином проти держави, а середовищем, в якому народжується надія на майбутнє. В кінці мені аж замріялось про майбутній український парламент, в якому політичні опоненти дискутуватимуть саме так. Ефір Людмила Немиря обіцяла оприлюднити на своєму YouTube-каналі, тому не буду спойлерити позицію друзів-опонентів, але скориставшись нагодою ще раз викладу своє бачення.
У нашої перемоги є тільки одна формула: синергія влади і народу всередині держави і синергія України та її союзників у глобальному контексті. І обидві ці синергії наразі підкоряються закону ентропії, тобто їхня ефективність поступово, але невідворотно зменшується. Тому Україна або зміниться і поламає цей тренд або приречена на поразку.
“Змінюйся або помри” – звучить рефреном навіть з вуст командирів елітних військових підрозділів: “Якщо цього не станеться, якщо ніякі висновки не будуть зроблені, роботу над помилками не проведуть, ми програємо цю війну”.
У перемоги та відповідно поразки є рівно два визначальних фактори: 1) економіка (бо війна – це вкрай коштовна справа) та 2) воля до перемоги, бажання чинити спротив.

Як зменшити для України ціну війни на виснаження

При відсутності бодай одної з цих передумов країни програють війни.
Перший фактор цілковито залежить від наших партнерів. Бо очевидно, що українські економіка та промисловість абсолютно неспроможні нести тягар тривалої війни з росією. Причому коли я говорю про економіку, йдеться не лише про фінансовий та економічний потенціал наших союзників і партнерів. Йдеться також про обʼєктивні реалії світових ринків у глобалізованому світі. Так, Європі аби радикально збільшити кількість набоїв, які вона виробляє, бракує не грошей – їй бракує нітроцелюлози або “гарматної бавовни”, 70% якої вона закуповує у Китаю, та фахівців з вибухових речовин, яких вона припинила готувати у своїх університетах у 1990-х…
Ще один приклад з історії: наприкінці Другої світової німці з властивою їм педантичністю підрахували, що у разі припинення поставок з турецьких копалень хромової руди (без якої неможливо було легувати сталь, потрібну для виробництва озброєнь) Третій Райх програє війну до 1 червня 1945 року, навіть якщо союзники не бомбитимуть ВПК і виробництво озброєнь вдасться утримати на рівні серпня 1944 року (коли німецькі зброярі вийшли на пік виробництва).

Перемога у війні з Росією: і плани України, і плани Заходу поки не мають реальних перспектив — Портніков

Але повторюсь: від нас цей фактор, на жаль, майже не залежить – тому ми маємо цілковито покладатись на наших Західних союзників, сподіваючись, що вони справді підтримуватимуть нас “as long as it takes”, і не кинуть напризволяще в силу внутрішньополітичних причин, як не раз це робили впродовж новітньої історії: Вʼєтнам та Афганістан – найяскравіші, але далеко не поодинокі приклади розвороту американської зовнішньої політики на 180° після зміни президента.
На жаль, українці досі не засвоїли урок батька Сингапуру Лі Куан Ю: “Джерелом серйозного занепокоєння є та швидкість, з якою змінюється політика Вашингтону внаслідок зміни основних політичних гравців на американській політичній арені. Це робить взаємини з Америкою непередбачуваними. […] Попри відкритість американського політичного процесу, жодна держава у світі не знає, як США відреагують на кризу в будь-якій частині планети. […] американські друзі не втомлюються нагадувати мені, що їхню зовнішню політику часто-густо визначають не міркування стратегічних інтересів, а американські засоби масової інформації…”.
Якщо Трамп стане наступним президентом США, ми будемо засвоювати цей урок у катастрофічних умовах. Тренування було цієї зими і весни, коли пакет допомоги Україні забуксував у Конгресі.

Країнам НАТО потрібно до двох років, щоб озброїти Україну для перемоги – Міноборони Швеції

Насамкінець ті, хто вірить, що Захід нас підтримуватиме вічно, зверніть увагу, що безпекова угода з США містить ст. XI, яка передбачає припинення угоди простим повідомленням іншої сторони про її розірвання за півроку. Саме схожою клаузулою скористався Трамп, аби вивести Америку з ядерної угоди з Іраном.
Тому повторюсь, щодо економіки ми можемо лише молитись, сподіватись і бути вдячними тим, хто нас підтримує у нашій війні за саме існування України.
Другий фактор, який дозволить продовжити війну до перемоги (як би ми її не трактували) набагато важливіший, бо він внутрішній і залежить від нас. Як нам мобілізувати країну, яка явно втомлюється від війни і втрачає мотивацію її продовжувати? Як знову вдихнути в український народ бажання воювати стільки, скільки потрібно, аби повернути усі окуповані землі?
Як говорить вже цитований вище комбат Третьої штурмової Дмитро Кухарчук: “все-таки держава має переглянути своє ставлення до себе, до своїх громадян, поміняти повністю підходи. Ну і мають відбутися зміни, які, як причинно-наслідковий зв’язок, можуть спричинити ментальні зміни. І тоді не треба буде шукати мобілізаційний ресурс – він сам по собі буде знайдений”.

ТГ-канали, цензура і “марафон”: чому свобода слова в Україні абсолютно необхідна для Перемоги

Народ безпосередньо змінює державу тільки під час революцій та повстань. Або на виборах, коли голосує за реформаторів чи радикалів. Отже, зміна держави, яка стає все більш схожою на маленьку росію, – це насамперед відповідальність влади. А вона до таких змін, як довів час, не спроможна. Прийшовши до влади на запиті на радикальні перетворення, команда Зеленського програла свій герць вкрай неефективній та корумпованій системі і стала її заручницею. Те, що апарат, тобто професійні чиновники, у ВР заробляє більше за політиків і контролює та шантажує їх, свідчить про повне фіаско тої програми, з якою Зеленський йшов до влади. Бо країну змінюють політики, а не чиновники. Чиновники за своєю суттю – шестерні системи, а не її архітектори.
На жаль, в ручному режимі війни на виснаження не виграють. Харизматик Гітлер програв вправному бюрократу Сталіну. Тривалі війни виграють тільки держави, які найбільш ефективно організовують суспільство, фінанси, промисловість, дипломатію, армію тощо. Геній Черчилля полягав не у його ораторській майстерності (Гітлер був не гірший, а можливо і кращий оратор), а в тому, що він змусив працювати британську бюрократію ефективніше за німецьку. А тому британські суспільство, фінанси, промисловість, військо, дипломатія були мобілізовані краще – і це дозволило Британії виграти на початках здавалося б безнадійну війну. Він протиставив мобілізовану систему генію та харизмі фюрера німецького народу. І система виграла у харизми.

Не перемога, а заколисування: вище керівництво держави хоче закінчити війну будь-якою ціною – Фріз

З тою самою проблемою стикається український лідер. Подобається комусь Зеленський чи ні, це насправді неважливо. Важливо лише те, чи може його команда проєктувати, будувати та налагоджувати складні системи чи ні. Не даремно, мудру прислівʼя говорить: “чим вищу посаду обіймає людина, тим більше в неї має бути вільного часу”. А вільний час зʼявляється у лідера, коли система працює. Трагедія Зеленського в тому, що він не зміг створити нову ефективну систему державних інституцій, тому з усіцх сил тримається за заіржавілу стару, яка апріорі не може нам забезпечити перемогу.
І саме тому я вчергове стверджую. Вікно можливостей для української перемоги наразі зачинилось. Воно відчинеться, коли нам вдасться створити набагато ефективнішу систему державної влади і коли росія знову потрапить у кризу чи увʼяжеться у військову авантюру на іншому фронті. Наразі ж імперативне завдання – зберегти українську державність. Аби її під тиском ззовні її не розірвало зсередини через фундаментальні протиріччя, які наростають в українському суспільстві наче сніжний ком.

Україна втратила чітке бачення перемоги, її схилятимуть до “замороження” війни з РФ – Financial Times

Зараз у нас є шанс на контрольований вихід з війни. Якщо в Америці на президентських виборах переможе Трамп, то вже на початку наступного року ми будемо виходити з війни за катастрофічним сценарієм. Оскільки єдиною можливістю реалізувати обіцянку “припинити російсько-українську війну за 24 години” є оголошення Києву ультиматуму: терміново домовитися з росією про мир або США припиняє будь-яку військову та фінансову допомогу. А без неї навіть елітні підрозділи не довго зможуть втримувати фронт. І тоді ми дізнаємось, як війни “до переможного кінця” породжують справжні революції і хаос.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
The post Вікно можливостей для української перемоги зачинилось, але є шанс на контрольований вихід з війни appeared first on Прямий.