Забули, кого боятись: влада боїться втратити голоси “ухилянтів” – Дикий про мобілізаційний закон

Зволіканням з ухваленням закону щодо мобілізації влада заграє з так званими “ухилянтами”, оскільки помилково вважає їх своїм електоратом.
Про це заявив в інтерв’ю “Прямому” громадський активіст, колишній командир взводу батальйону “Айдар”, голова Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.
Таке враження, дійсно, складається, що безвідповідальність нашої цивільної гілки влади просто вже замежна, просто вже зашкалює. Що вони, знаєте, в моєї дружини є такий вираз, в кожної дружини буває оцей такий варіант, що вони кажуть, ти що, забув список, кого боятись? Так от, знаєте, в мене таке враження, що наша цивільна влада реально забула, кого треба боятись, а кого ні.

От вони настільки бояться втратити голоси “ухилянтів”, вони настільки бояться, що впаде їхній рейтинг, що перестали бояться, що сюди зайде “орда”. От інколи складається враження, що для того, щоб вони проголосували цей закон, потрібне щось одне із двох. Або щоб знову “орки” стояли під Києвом, як це було навесні 2022 року, щоб почався знову наступ на Київ.

Новий законопроєкт: норма про демобілізацію через 36 місяців є суто декларативною

Або альтернатива це, щоб нарешті яка-небудь там бригада вийшла на ротацію, наприклад, з Авдіївки і зробила з нашими шановними народними обранцями те, що робила російська окупаційна армія в Криму. Пам’ятаєте, 2014 рік, коли місцеві нардепи насправді не поспішали голосувати тіпа “незавісімость”, то їх просто витягували з їхніх теплих затишних квартир і під стволами гнали голосувати. Бо Росія, власне, так вирішує проблеми. Не знаю, в мене складається враження, що дійсно проблему цього страху нашої цивільної влади – виконати свою частину роботи із оборони країни, а саме це і є, зокрема, ухвалення поправок до мобілізаційного закону.
Непопулярну частину, давайте додамо…
Ну, знову ж таки, що значить популярну-непопулярну? Серед кого? Непопулярну серед кого? Спитайте на фронті, популярною чи непопулярною є пропоновані норми, і ви почуєте дуже багато на тему того, що взагалі-то норма про граничний термін служби – це давно наболіла річ, яка, м’яко кажучи, буде дуже популярною. А що стосується якраз тих норм, які нардепи вважають непопулярними, тобто за хоч якусь мінімальну відповідальність за ухилення від військового обліку, то, знову ж таки, ви спитайте на фронті, що думають про ці норми і, зокрема, про їх відсутність у внесеному законопроєкті. Поняття популярно-непопулярне залежить від того, кого ти вважаєш своєю цільовою аудиторією. І от в мене таке враження, що наша цивільна влада абсолютно забула про таку цільову аудиторію, як наші захисники на фронті, як їхні родини, і вирішили, що чомусь їхня цільова аудиторія – це виключно ухилянти.
До речі, я спеціально підкреслюю саме поняття “цивільна влада”, бо тут є одна дуже крива, дуже хибна конструкція, яку багато хто поширює. Що питання мобілізації чомусь вважається питанням армії. А це абсолютно не так. Взагалі, щоб все нормально працювало, кожен має робити саме свою роботу і мати свою сферу відповідальності. От з моменту, як людина одягнула піксель, за неї відповідає армія. І можна, і навіть дуже треба запитувати у генералів, чим цю людину годують? Власне, в що вона взагалі вдягнута, взута? Чому її навчають перед тим, як послати в бій? Які команди в бою цій людині дають? Бо це відповідальність армії. Але вона починається з моменту, як людина одягнула форму. А те, звідки людина візьметься в армії, оце відповідальність тилу. Це відповідальність саме цивільної влади. Насправді, неправильно навіть те, що в нас ТЦК формально належить до саме армійської ієрархії. Це вже, насправді, трошки… Бог з ним, не зараз це міняти, але в принципі це в самопособі вже не зовсім коректно. Армія має починатися з моменту, коли людина підписує контракт або мобілізаційний і приймає присягу. Взагалі, кому це треба? Давайте почнемо навіть з цього. Бо дуже часто можна почути, що армія вимагає мобілізації. Армійське командування вимагає мобілізації.

Через звільнення Залужного виграє лише РФ – The Washington Post

Армії треба мобілізація.
Це брехня. Армії не треба мобілізація. Це те саме, що сказати, що армії треба воювати цю війну. Насправді, нам з вами, ми зараз сидимо в Києві, нам з вами не треба, щоб до нас з квартиру зайшов бурят, когось звалтував, далі за ним зайшов чечен, когось зарізав. А хто виживе, власне, в цю першу хвилю, далі прийшов би вже цілком руский або навіть хоглядського походження ФСБшник, як це було в Херсоні. І ага, а ти там лайкав. О, а ти навіть колись три копійки задонатив. Ну, чувак, поїхали. А в тебе взагалі троюрідний брат воює в ЗСУ? Ні, ну все, чувак, давай ми щось з’ясуємо. І люди зникали, і ми досі не знаємо, де ці люди, на жаль. І боюсь, що не знайдемо їх вже ніколи. Так от, власне, для того, щоб з нами з вами цього не сталося, для цього ми хочемо, щоб армія нас захистила.
А щоб армія була спроможна нас захистити від чечена, бурята і ФСБшника, в ній має бути достатня кількість бійців. І це ми, о той самий тил, який ця армія захищає, ми маємо до армії делегувати оцю достатню кількість бійців. Оце ті базові речі, з яких треба починати. І тому так, питання мобілізації – це 100% відповідальність цивільної влади. Ну, і, до речі, не тільки влади, це відповідальність суспільства, саме тилового. Це відповідальність, в чому сенсі і наша з вами. Про те, що ми, наприклад, вважаємо правильним. Ми, наприклад, зустрівши знайомого чоловіка призовного віку, ми задаємо йому запитання. Слухай, друже, ти класний чувак, я тебе багато років знаю, а скажи, а чого ти зараз не воюєш? Ні, ми таке питання не задаємо. А натомість, навпаки, на жаль, мені доводилось реально чути питання до наших хлопців, які вертаються на ротацію з фронту. А чого ти туди поперся? І от поки в нас так ставиться питання, ну, власне, коли ми так ставимо питання, коли ми толеруємо “ухилянство”, коли ми вважаємо, що мобілізація – це річ непопулярна, ну, тим самим ми робимо популярну річ, що є окупація.
Бо по факту, от тут треба всім чітко усвідомити, що ми вибираємо тільки між двома опціями. От в нас або мобілізація – успішна, ефективна, своєчасна. Або окупація. От нам ніхто не пропонує третю опцію. З нами ніхто не збирається домовлятися. З нами ніхто не збирається знаходити компроміси, там, зустрітись посередині. Ні. Це давно пройдений етап. Якщо насправді ніколи не збирались, але колись хоча б робили вигляд. Зараз ж навіть вигляд не роблять. От хто не вірить, може почитати, наприклад, Медведєва. От просто почитати про тимчасово окуповані українцями “рускіє города”.
І це і Путін, до речі, сказав про це.
Так от, власне, ми з вами зараз всі в тимчасово окупованих “хахлами” в рускіх городах. І якщо ми будемо так ставитися до мобілізації, то замість оцієї вигаданої окупації “хахлами” прийде абсолютно реальна російська окупація. Третього варіанту ще раз нема. Якщо хтось щиро вважає, що захід прийме 32 мільйони біженців, ну це теж, м’яко кажучи, дуже наївно. Ота хвиля емпатії, коли нам відкрили кордони і можна було тікати, вона пройшла два роки тому. От тепер можете не сумніватися, що якщо ми вже будемо програвати цю війну, а з таким ставленням до мобілізації ми будемо її програвати. Так от, коли ми її будемо програвати, то вже якраз західні армії, які за ці два роки за нашою спиною трошки окріпли, трошки взагалі прокинулись, так от, їх, звісно, не вистачить на те, щоб воювати з “орками”. А от на те, щоб встати на кордоні і затримати навалу біженців, от на це їх з головою вистачить, повірте.
А чому так сталося, що якраз, ну, знову ж таки, оце виникло в суспільстві, що в більшості своїх в тилу вважають, що армія повинна десь там воювати, мають робити свою роботу, а ми тут ось…
Ну, бо так дуже комфортно. Бо так дуже комфортно, так не страшно. А служити в армії дуже некомфортно, а час від часу дуже страшно. Я вам точно можу сказати, на війні дуже страшно, це правда. Проблема в тому, що цей страх можна опанувати. А можна, щоб цей страх опанував тебе. І от, власне, оце два шляхи. І, на жаль, в тилу багато людей, які відносно легко могли опанувати свій страх і стати над ним, от вони воюють вже два роки, півтора роки. Вони зараз, до речі, ми так говоримо, що це дуже непопулярне рішення. А, між іншим, а хтось робив соціологію? А хтось реально робив саме опитування? От не дивився на оцей от вереск в соцмережах, де, звичайно, в першу чергу вирішать саме ті, хто шукають виправдання своєму страху. Хто шукають шляхи, як виправдати своє небажання виконувати базовий конституційний обов’язок. Захищати себе, свою країну, своїх рідних. От вони вирішають голосніше за всіх, бо що їм ще робити? А тим часом інші люди, які просто отримують повістки, зітхають і мовчки йдуть до військоматів виконувати свій обов’язок і захищати нас з вами, а вони просто не пишуть купу коментів, вони не виступають на ютубах, вони в цей час службу несуть. Тому, насправді, ми не знаємо, наскільки це непопулярні речі. Але загалом ясно, що непопулярні. Вибачте, в жодній країні світу мобілізація ніколи не була популярною.

Відставку Залужного Зеленський зможе ненадовго “перекрити” лише звільненням Єрмака

Це нормально. В принципі, для людини нормально не хотіти воювати. Але просто є така штука, називається держава. І от як вчать взагалі в школі, от нас, принаймні, ще вчили. Ми з вами одного покоління, ми з вами це по одних підручниках здавали. Держава – це апарат примусу. Це визначення держави. Держава – це апарат примусу. 1 Це апарат примусу, який винайшло суспільство, от саме для того, щоб в потрібні моменти, зокрема в екстремальні моменти, змусити окрему людину переступити над своїми егоїстичними інтересами і страхами. І зробити щось заради всієї спільноти в цілому. І, власне, отак відбувається, знаєте, такий абсолютно страшний дарвінівський добір країн та націй. От ті, які спромоглися зробити достатньо ефективний оцей апарат примусу, от вони виживають і лишаються на карті світу. А ті, які не спромоглися, їх просто поглинають більш ефективні сусіди. Їх просто стирають з карти. І від деяких із них ми потім читаємо назви в підручниках історії. Від деяких навіть назви в підручниках не лишилось. І кому, як не нам це, власне, знати?
В нашої країни є такий досвід. В нас свого часу була абсолютно чудова держава. Називалась Українська Народна Республіка. Дуже класна держава. Дуже демократична. Яка дуже любила своїх громадян. І, зокрема, вона їх настільки любила, що вона їх не хотіла примусово мобілізовувати. Вона дуже сподівалась, що як в касті вийдуть лицарі-богатарі-добровольці. І це повирішують.
Лицарі-богатарі-добровольці вийшли. Вийшли під крути, вийшли в діяву армії УНР. І набралось цих лицарів-добровольців десь сотня з чимось тисяч. Нібито і немало. А тільки проти них пригнали мільйон саме мобіків, абсолютно недобровільних, із Росії. Яких не просто гнали під кулеметами ззаду за спиною. А в яких ще й позалишали вдома заручниками родини. З тим, що якщо частина тікає, то сім’ї розстрілюють. От так нам нагнали мільйон москалів. Вони не планували. Цей мільйон москалів не хотів проти нас воювати. В них були теж інші інтереси. Але їхня держава змогла погнати їх навіть в чужу країну. А наша держава не змогла мобілізувати навіть на захист своєї. І тому УНР зникла з карти світу. А от ті самі дуже мудрі українці, які пересиділи тоді в клунях. І думали, що вони дуже мудрі, вони не пішли на війноньку. Ну що, по-перше, в них забрали ті самі клуні. Забрали до колгоспів. Потім ті самі українці дуже мудрі. Разом з своїми родинами поїхали ешелонами до Сибіру. Потім ті самі українці дуже мудрі. Божеволіли від голоду в 33-му і їли своїх дітей. А ті, хто навіть попри це все, все ж таки вижили. В 41-му все одно пішли воювати. Тільки вже з кулеметами за спиною в лавах радянської армії. Ну, оце та історія, яку нам треба дуже добре пам’ятати. Коли зараз ми говоримо про популярність чи не популярність. Війна – це в принципі не популярна річ. Але це мало б сенс, якби ми її почали. От якби ми вдерлись кудись там в умовний Афганістан, був би сенс питати, це популярне рішення чи ні. А коли ворог приперся до нас і не залишає нам вибора, то питати, чи популярно боронити свою країну – це рівно те саме, що питати, ми згодні на окупацію, чи ми на неї все-таки не згодні. От все питання насправді.

Занадто дорого: “слуги” порахували вартість мобілізації 500 тисяч українців

Нагадаємо, 30 січня Кабінет Міністрів України затвердив та вніс до Верховної Ради оновлений законопроєкт про мобілізацію. Попередню редакцію законопроєкту відкликали урядовий та повернули Кабінету Міністрів України на доопрацювання,
Як раніше заявляв міністр оборони України Рустем Умєров заявив, що розроблений законопроєкт щодо нових правил призову та мобілізації не передбачає можливість демобілізації до кінця війни з Росією, але тих, хто відслужив два роки можуть частково звільнити від служби.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
 
The post Забули, кого боятись: влада боїться втратити голоси “ухилянтів” – Дикий про мобілізаційний закон appeared first on Прямий.