10 річниця звільнення Слов’янська та Краматорська: п’ять відомих офіцерів, з якими це пов’язують

Рівно 10 років тому, 5 липня 2014 року, українські захисники отримали першу велику перемогу над російськими загарбниками, звільнивши окуповані російськими бойовиками та спецпризначенцями ключові міста Донеччини – міста Слов’янськ та Краматорськ.
Таким чином було покладено край просуванню росіян та їхніх “проксі” на сході України й убезпечено від збройної агресії РФ Дніпропетровщину та Харківщину. Крім того, ця подія мала величезне психологічне значення – українське суспільство й військові повірили у свою здатність перемагати Росію на полі бою та звільняти захоплені нею території.
Не варто забувати й про те, що саме бої під Слов’янськом і Краматорськом загартували багатьох українських добровольців та майданівців, з яких у згодом у значному ступені склався кістяк нових Збройних сил та Національної гвардії України.
“Прямий” коротко нагадує віхи цієї операції та розповідає про п’ятьох знакових осіб, які зіграли ключові ролі на цьому етапі російсько-української війни.
Після того, як 7 квітня 2014 року російськими спецслужбами та бойовиками був остаточно захоплений контроль над Донецьком російське вторгнення почалось поширюватися далі на захід.
Вже 12 квітня 2014 року Слов’янськ – місто з населенням у понад 115 тисяч – був захоплений незаконним збройним формуванням, на чолі якого стояв міжнародний терорист у званні полковника ФСБ РФ Ігор Гіркін (Стрєлков). Саме ця подія дала старт масштабним бойовим діям на території України – як хвалився сам Гіркін – його вхід у Слов’янськ і став “спусковим гачком” війни, яка триває і донині.
Того ж дня російські терористи захопили сусідній Краматорськ – місто обласного значення з населенням у 163 тисячі осіб.
Через це у ніч на 13 квітня Радою національної безпеки та оборони України було оголошено про початок проведення Антитерористичної опреації, що стартувала 14 квітня. Одним з основних завдань АТО було якраз звільнення окупованих Слов’янська і Краматорська.
ВАДИМ СУХАРЕВСЬКИЙ. “ПЕРШИЙ ПОСТРІЛ” У РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ
Як вважається, першим українським військовим, який наважився віддати наказ відкрити вогонь по російських загарбниках є старший лейтенант Вадим Сухаревський.
Так, 13 квітня 2014 року на околицях Слов’янська, біля села Семенівка, зібралася група спецпризначенців СБУ та рота десантників 80‐ї бригади ЗСУ.
Попри те, що російські бойовики Гіркіна захопили відділення міліції у Слов’янську, командувач “80-ки” Віктор Копачинський наказав не стріляти – щоб не повторити долю заарештованих за стрілянину по майданівцях у Києві міліціонерів.Але близько 9 ранку на галявину, де зібралися бійці, виїхав позашляховик, звідки вистрибнули кілька російських бойовиків з автоматами й відкрили вогонь по СБУшниках. Тим часом з лісу почалася стрілянина в бік українських десантників.

Сухаревський сидів у БТРі на командирському місці поруч із навідником Олегом Гопяком.
– Х*лі дивишся? *баш! – сказав Сухаревський.
– З якого кулемета? – перепитав Гопяк.
У звичайному БТРі кулеметів два – калібру 14,5 та 7,62.
– З обох!
Ті кулеметні черги й вважаються першими пострілами ЗСУ в російсько-українській війні.
Бойовики відступили. Загинув водій СБУ капітан Геннадій Біліченко, кілька офіцерів дістали важкі поранення.
Для росіян така поведінка українських військових стала несподіванкою, адже коли за кілька тижнів бійці Сухаревського захопили в полон першого росіянина, той здивовано запитав:
– Кто вы?
– Вооруженные силы Украины, ВДВ, – відповів Сухаревський.
– Нам сказали, в Украине армии нет.
Протягом 2014 року рота Сухаревського відбивала атаки на блокпостах під Слов’янськом, вела бої на Луганщині. 17 серпня він отримав поранення біля села Красне в Луганській області три кулі влучили в бронежилет, одна – в ногу.
Влітку 2022 року саме Сухаревський на посаді командувача 59-ї мотопіхотної бригади очолив наступ на ділянці фронту між Миколаєвом і Херсоном. Його бійці одними з перших увійшли в Херсонську область під час наступу на ворога і прорвали російську оборону. 9 листопада 2022 року 59-а бригада зайняла село Зелений Гай, завдяки чому Херсон став досяжний для української артилерії.
Вадим Олегович Сухаревський ( нар. 06.010.1984, Берегове, Закарпатська область) — полковник ЗСУ. Заступник Головнокомандувача ЗСУ, відповідальний за безпілотні системи та розвиток застосування дронів (з лютого 2024 року). Герой України (2022 р.). Командувач силами безпілотних систем, командир 59-ї мотопіхотної бригади (2022—2024 рр.), начальник штабу 35-ї бригади морської піхоти (2021—2022), командир 503-го батальйону морської піхоти (2016—2021 рр.), до того — військовослужбовець десантних військ.
СЕРГІЙ КРИВОНОС. 47 ДІБ ОБОРОНИ КРАМАТОРСЬКОГО АЕРОПОРТУ
15 квітня терористи почали штурм Краматорського аеродрому, який мав стратегічно важливе значення для обох сторін конфлікту – там є злітно-посадкова смуга здатна приймати транспортні літаки. З летовища завдяки його розташуванню також дуже зручно контролювати шляхи сполучення зі Слов’янськом та Краматорськом. Втім, того ж дня аеродром був звільнений українськими спецпризначенцями.
25-го квітня, краматорський аеропорт з різних сторін почав регулярно піддаватись мінометним обстрілам, що фактично означало оточення. Командування ЗСУ порахувало, що угрупування, яке знаходиться в аеропорту Краматорська є надто вразливим і більша його частина була звідти виведена. Утримувати летовище залишився невеликий гарнізон чисельністю менше за 200 осіб під командуванням полковника Сергія Кривоноса, який знаходився там ще з 16 квітня.
Згодом аеропорт був повністю блокований ворогом і постачання його гарнізону довелось здійснювати повітрям. Загалом група Кривоноса в краматорському аеропорту в повному оточенні провела 47 діб – до 5 липня 2014 року.

“З перших днів АТО я перебував на кримському напрямку. В зону АТО я потрапив 22 травня 2014 року, а вже 24 травня був перекинутий на вертольоті на аеродром “Краматорськ” із завданням не допустити його захоплення. Бо якби “сепаратисти” разом із росіянами змогли це зробити, то на наступний день на цьому аеропорту вже сідали б російські літаки й гелікоптери з українськими позначеннями. А для світової спільноти розповідали, ніби це “шахтарі захопили українські літаки і вертольоти” та використовують їх проти ЗСУ”, – розповів Кривонос.
За його словами, краматорський аеродром був таким ключем для майбутнього розвитку їхнього наступу на Харків і на Дніпро (тоді місто ще називалось Дніпропетровськом).

“А для нас утримання цього аеродрому означало утримання плацдарму для розвитку нашого наступу влітку 2014 року, як це і сталося”, – зазначив військовий.
Як згадує Кривонос, за 47 днів оборони краматорського аеродрому 47 днів, його бійці провели 16 боїв і взяли участь у понад 60 обстрілах ворога.З української сторони втрат не було, один український захисник зазнав поранень, ще четверо – отримали контузії.
“З боку ворога втрати були значно більшими. Ми виконали своє завдання і зберегли особовий склад”, – підсумував він.
Сергій Кривонос також відзначився обороною ще одного летовища – мова йде про аеропорт “Київ”, яка відбувалась під його керівництвом з 24 лютого 39 діб. Втім, за це Держане бюро розслідувань навіть порушило проти Кривоноса кримінальну справу, оскільки останній у цей час не перебував на військовій службі і не був мобілізований до ЗСУ. І це попри те, що захист столичного аеропорту Київ Кривонос очолив за погодженням з тодішнім начальником Генерального штабу Сергієм Шапталою.
Сергій Григорович Кривонос (нар. 26.06. 1970, Кременчук, Полтавська область) — генерал-майор запасу Збройних Сил України, перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій ЗС України (2016 -2019 рр.), заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019 – 2020 рр.).
МИХАЙЛО ЗАБРОДСЬКИЙ. БЛОКУВАННЯ ТЕРОРИСТІВ У СЛОВ’ЯНСЬКУ ТА КРАМАТОРСЬКУ Й ДЕСАНТ НА ГОРУ КАРАЧУН
У 2014 році 95-та бригада під командуванням Михайла Забродського виконувала бойові завдання на сході України. Так, навесні – влітку 2014 року десантниками Забродського здійснювалося блокування міст Слов’янськ та Краматорськ. У квітні 2014 року була відбита бойова техніка 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, захоплена сепаратистами у місті Слов’янськ. З 2 по 5 травня навколо Слов’янська і в районі Краматорська розгорілися перші великі бої, в ході яких українські вояки змогли без втрат зайняти стратегічно важливу висоту Карачун.

Далі Забродський керував аеромобільною групою в районі с. Кривої Луки на Донеччині, не давши бойовикам відступити на російську територію. У червні 2014 року поблизу села Селезнівка Слов’янського району Донецької області сили Забродського в умовах інтенсивного обстрілу знищили два блокпости сепаратистів та зірвали спробу прориву близько 200 сепаратистів до Слов’янська.
Але найбільш відомим є рейд зведеного загону під керівництвом Забродського, українські військові з19 липня по 10 серпня 2014-го пройшли 470 км (з яких половина – тилами противника) від Слов’янська до Маріуполя, далі – попід кордоном з Росією і, обійшовши Луганськ, повернувся назад. Ця операція дала змогу визволити місто Лисичанськ, повернути контроль над Луганським аеропортом і створити коридор для виходу з оточення на україно-російському кордоні (так званого “Ізваринського котла”) 3 тисяч українських військових та 250 одиниць техніки.

За особисту мужність, самовідданість та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, президент України присвоїв Михайлу Забродському звання Героя України.
Забродський Михайло Віталійович (нар. 24 січня 1973, Дніпропетровськ) — український воєначальник, генерал-лейтенант ЗСУ. Командир 95-ї окремої аеромобільної бригади (2012—2014 рр.), командувач Десантно-штурмових військ (2014—2019 рр.), перший заступник керівника Антитерористичного центру при СБУ і Керівник АТО (2017—2018 рр.), народний депутат України IX скликання (2019—2023 рр.), заступник Головнокомандувача ЗСУ (2023—2024 рр.).
СЕРГІЙ КУЛЬЧИЦЬКИЙ. СТВОРЕННЯ Й ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ОБОРОНА КРАЧУНА
Ще одною особою, яка зіграла визначну роль у звільненні Слов’янська та Краматорська, є легендарний генерал Сергій Кульчицький – один з “батьків” Національної гвардії України.
На початку війни, навесні 2014 року, генерал-майор Кульчицький долучився до створення першого добровольчого підрозділу, у лавах якого були переважно активісти Самооборони Майдану. Разом з бійцями поїхав у місто Слов’янськ, яке на той час було найгарячішою точкою на Донбасі.
Одною з найголовніших його заслуг, є те, що він зміг у межах однієї структури – Національної гвардії України – об’єднати здавалось би непримиренних супротивників – активістів Майдану та бійців Внутрішніх військ, які жорстко протистояли один одному у Києві під час Революції Гідності.

Теперішній офіцер батальйону імені генерала Кульчицького Володимир Пастушок, який був одним із таких “майданівців”. Каже, спочатку до Сергія Кульчицького поставився з пересторогою.
“Після подій на Майдані ми прийшли в навчальний центр внутрішніх військ. Ще тоді бар’єр стояв ― було протистояння між внутрішніми військами і майданівськими хлопцями. Цей бар’єр був справжнім і жорстким. Якраз генерал Кульчицький знайшов отой місток порозуміння. Порозуміння прийшло з його словами: “Україна ― понад усе”. Він сказав: хлопці, я так само, як і ви, вболіваю за Україну, зараз ворог очевидний і його треба зупинити зі зброєю. Ми до нього говоримо: дайте нам тільки зброю, ми підемо в Крим, будемо відстоювати Крим. А він каже: “Я ― генерал і не дозволю вас отак просто відпустити, не навчивши тримати по-справжньому зброю в руках. Я вам обіцяю, що ми з вами разом пройдемо пришвидшений курс спецпідготовки, ви навчитеся воювати, і я особисто з вами поїду на війну і зі зброєю в руках буду з вами воювати”, – згадує Пастушок.
Як кажуть побратими Кульчицького, той не знав, що таке страх й часто ризикував. Він прекрасно знав, що гора Карачун обстрілюється, що летіти туди дуже небезпечно, але він хотів підтримати своїх підлеглих.
На жаль, 29 травня 2014 року поблизу Слов’янська, повертаючись з району гори Карачун, вертоліт, на борту якого знаходився генерал Кульчицький, був обстріляний та підбитий терористами. Разом з генералом загинули ще 11 осіб: п’ять військовослужбовців Національної гвардії та шість представників спецпідрозділу МВС України.
За виняткові військові заслуги перед Батьківщиною, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України генералу Сергію Кульчицькому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” посмертно.
У липні 2014 року із солдатів 1-го та 2-го резервних батальйонів НГУ сформували батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, або, як називають його самі бійці, — “батальйон імені Кульчицького”.
Сергій Петрович Кульчицький (17.12. 1963, Веймар, Німеччина — 29 травня 2014, Слов’янськ, Україна) — генерал-майор, начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України.
ВЛАДИСЛАВ ВОЛОШИН. ЗВІЛЬНЕННЯ СЛОВ’ЯНСЬКА
Вже 3 липня сили АТО заблокували місто Миколаївка, де знищили шість опорних пунктів бойовиків та вийшли до траси Харків – Довжанський. 4 липня Миколаївка була повністю звільнена і взята під контроль українськими силами. Під натиском українських військ вже наступного дня, задля уникнення повного оточення і знищення свого угрупування, Гіркін віддав наказ на вихід із Слов’янська в бік Донецька.
Першою до центру міста увійшла розвідрота батальйону ім. Кульчицького, бійці якого підняли прапор над будівлею міської адміністрації, що знаменувало собою звільнення міста, перемогу й завершення кількамісячної облоги Слов’янська.
Момент підняття прапору вдалося зафільмувати заступнику начальника військового телебачення й телестудії Міністерства оборони України Владу Волошину.

“Мені випала така нагода бути присутнім і самому підіймати прапор разом з бійцями Національної гвардії України, представниками батальйону Кульчицького, це були два розвідники: Іван Журавльов та Василь Ковальчук. Вони як розвідники були у місті до того, вони вели нашу штурмову групу – спецпризначенців ЗСУ. Коли ми підійшли до будівлі міської адміністрації на центральній площі, бійці спецназу розсипалися проводити зачистку цієї площі, а ми втрьох підійшли до будівлі. Звідти вийшли кілька міліціонерів, які охороняли цю будівлю і були за сепаратистів, тому вони нам одразу показали, що здаються, потім їх заарештували”,- розповів Волошин.
За його словами, один з нацгвардійців сказав: “А давайте піднімемо прапор, щоб усі вже бачили, що Слов’янськ наш”. Проте, була дуже велика небезпека, що сама будівля була замінована, скрізь стояли розтяжки й міни, тому довелось взяти з собою як провідника одного з міліціонерів-зрадників.
“Коли ми піднялись на дах, в місті ще тривали бої, десь у кварталах, і навіть потім, як ми почали залазити на сам дах, де флагшток цей, – почулось кілька пострілів, хтось вів по нас вогонь. У Василя Ковальчука була снайперська гвинтівка, він обдивився і визначив звідки ведеться вогонь, передав нашим спецназівцям внизу, щоб вони там теж ліквідували цю загрозу, а Іван Журавльов і я почали підіймати цей прапор. Спершу ми побачили, що там висів прапор так званої “ДНР”, а під ним висів якийсь “казацкий” прапор. Самі бойовики зламали флагшток, що ні зняти цей прапор, ні почепити новий було, майже, неможливо. Тут ще вів вогонь якийсь невідомий снайпер з сусідньої будівлі. Іван Журавльов підняв прапор”, – згадує події того знаменного дня журналіст.


Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
 
The post 10 річниця звільнення Слов’янська та Краматорська: п’ять відомих офіцерів, з якими це пов’язують appeared first on Прямий.